ЩОДЕННИК

Скільки пам’ятають її односельці — вона весь час при ділі. Була й дояркою, і трактористкою, і нянькою в дитсадку. А останні кільканадцять років вона «на посаді» дзвонаря при місцевій церкві.

Ось і сьогодні на честь свята баба Варка знову на «робочому місці» — з молотком в руках. Б’є в церковний дзвін (під нього пристосували звичайний балон з-під газу), та так завзято, що чути те бемкання аж у сусідньому селі. Б’є, а в перервах щось шепоче собі під ніс — чи то молитву читає, чи ще що. Той балон-дзвін так гуде, що жодне вухо поруч не може витримати. А дзвонарка знай собі б’є та читає. Мо’, життя своє вкотре перечитує? Бем! — і, мабуть, відкинула десяток років, — то минуло дитинство. Бем! — і ще десяток відкинуто — то вже «відчитана» юність. Бем! — ось і чоловік з війни не повернувся. Тримаючи на руках двох синів, голосила над похоронкою. Бем! Бем! Бем! — ось і внуки піднялись-поодружувалися. Бем! Бем! Бем...

Скільки ще лишилося самій в хаті віка доживати? Не злітаються до гнізда ні діти, ні внуки...

Колись з отим дзвоном і її душа відлетить в інші світи... А поки що лунає дзвін ген аж до околиці сусіднього села.