ЩОДЕННИК

У мене є знайомий водій маршрутного таксі. Ця вже немолода людина любить поговорити. Варто тільки сісти в його бувалий «РАФик», як починається бесіда. Теми можуть бути цілковито різні: від останніх новин у світі до питань релігії.

Якось я застав свого знайомого в надто піднесеному настрої. Він радісно заявив: «Ви знаєте, я його переконав». Побачивши здивування на моєму обличчі, водій поспішив пояснити: «Розумієте, у нас в автопарку начальник місяць тому наказав підняти вартість проїзду до дозволеного в місті максимуму — 60 коп. Я кажу начальникові: «Не можна цього робити, люди до нас не сідатимуть». Він не погодився. Каже, що на всіх маршрутних таксі беруть стільки, і ви не відставайте від них. От тоді-то й почалися наші муки. План виконувати стало настільки складно, що доводилося робити кілька зайвих кіл по місту, а це — додаткова витрата бензину. Щодня приходив я до начальника і просив знизити тарифи. І от учора він нарешті погодився. Що б ви думали? За сорок копійок люди сідають і їдуть, і за півдня я вже виконав план. Начебто й невелика різниця в ціні, а пасажирам приємно. Їдуть навіть на одну-дві зупинки».

Послухавши мого знайомого, я задумався про те, що, якби наші керівники мали логіку мого знайомого водія таксі і замість того, щоб підіймати ціни до надхмарних висот, знизили їх до прийнятного для нашого вельми небагатого народу рівня, то проблема кризи неплатежів, напевно, не була б такою гострою, а реальні надходження тільки збільшилися б.