ЩОДЕННИК

«Ти знаєш, — сказала мені днями мама, — вчора, йдучи на роботу, я побачила під нашими дверима використані шприци». Не скажу, що ці її слова були для мене новиною. Це й бентежить. Я сама частенько зустрічаю на східцях компанію хлопчаків. Зовсім ще діти, сидять собі кружком, курять «травку». Нещодавно сусідка розповіла, що, виносячи сміття, вона наштовхнулась біля сміттєпровода на юнака, котрий уже приготував собі шприци й «ліки», розклав їх акуратно на ганчірці. Коли побачив її, стрепенувся, але з якоюсь незрозумілою байдужістю зібрав усе своє приладдя, почекав, поки дівчина викине сміття, щоб продовжити свою справу. Через кілька днів вона зустріла, знову ж таки просто на східцях, двох дівчаток, які саме вводили одна одній чергову ін’єкцію. Ці історії вже не поодинокі, вони — буденність. І хоча з кожним днем збільшується кількість реабілітаційних центрів, кількість наркоманів також зростає пропорційно. Наркоманія — хвороба хворого суспільства.

Використані шприци на східцях, постійні крадіжки лічильників електроенергії. Все це вкрай набридло мешканцям нашого будинку, тож вирішено було запровадити охорону. Справа звичайно хороша, але, на жаль, тих, від кого ми так прагнемо відгородитися, менше від цього не стане. Сховатися від проблеми ще не значить її вирішити.