ЩОДЕННИК

Оглядаючи перші стенди краєзнавчого музею, відчула себе в «старому доброму минулому». Багатство експозиції полонило, як і 10-15 років тому, очі розбігалися, а пам’ять, на жаль, працювала не в режимі мегабайт. Щось запам’яталося, щось не закарбувалося, але гарні враження од відвідин засіли в «сірій речовині».

У музеї було людно. Можливо, через те, що перша середа місяця, коли відвідання музею безкоштовне, збіглася з вихідним. Проте враження від побаченого варті більше, як дві гривні, котрі сплачують за вхід. І навіть «віяння часу» — фотографування в печері за гривню — сприймається зовсім по-іншому, ніж із мавпочкою або змією в «майданних» фотографів.

Приємно було відірватися від буденних клопотів, вирватися зі святково-дозвільного середовища і поринути у світ пізнання — не просто погуляти з дитиною, а ще й чогось навчити її.

Табличка в залі нагадувала, що їсти і пити напої в залах музею заборонено. Однак поруч жінка, певно, працiвниця музею, продавала шоколадні батончики. І моя донька довго не могла зрозуміти, чому купленого гостинця я заховала в сумку.

А може, таке «порушення», як пригощання дитини солодощами, цілком можна було амністувати «віянням часу»?