Щоденник
29 березня
Мені пощастило. Я мав хороших учителів. Учився наприкінці 1950-х і в середині 1960-х років. Вони не лише навчили нас читати, писати, мислити, а й стати хорошими людьми. До вишів вступали лише ті, хто мав міцні знання, не лінувався вчитися. Дороги до них були відкриті всім, незважаючи на матеріальний статок. Справді, то був інший час з його цінностями і правилами, вчинками й устремліннями. На одній із зустрічей учителька української мови і літератури Лідія Пилипівна, згадуючи нашу шкільну пору, з особливим теплом якось сказала: «Заходжу до класу, а на мене дивляться розумні очі...»
Тоді ми багато читали, і не лише тому, що нам так наказували наші вчителі, а від постійної потреби розвивати себе. Телевізори були не в кожній оселі, і це, мабуть, справило позитивний вплив на наш інтелектуальний розвиток. Дуже любили кіно. Воно виховувало, хоч і було позначене заідеологізованістю. Його висока художність була незаперечною. Змістовне дозвілля моїх ровесників доповнювалося регулярним відвідуванням гуртків у школі й Будинку піонерів. А ще ми співали у шкільному хорі. Тоді про якісь там кафе і бари й мови не було. Таких понять, як підлітки, спиртне і наркотики, взагалі не існувало. Покоління росло здоровим душею і тілом. І, мабуть, у цьому були переваги тієї системи, котру ми сьогодні часто критикуємо і лаємо. До її оцінок, на мою думку, треба підходити об’єктивно і не відмовлятися від того позитивного, що в ній було. Якось довелося прочитати спогади німецького генерала Гудеріана, котрий часто до війни відвідував СРСР. Він досить схвально відгукувався про організацію тут шкільної системи і розвитку спорту.
Нині інші часи та інші цінності й людські взаємини. Тепер можна робити вільний вибір, як жити, яку ідеологію та віру сповідувати. Настала свобода. Проте надзвичайно прикро, що тепер майже все переведено в площину комерціалізації — розбудовуємо ринкове суспільство, де можна все продати й купити. Тож я співчуваю батькам, які іноді не знають, де брати кошти, щоб зодягнути, нагодувати дітей. З огляду на те, що держава недостатньо фінансує освіту, дорого тепер коштує навчання й у вишах. Утім, якщо є гроші, можна дістати будь-якого диплома. Шкода лише, що ті, кому вони легко дісталися, є слабкими спеціалістами, а то й нікудишніми. Тож не слід дивуватися, чому так багато виникло проблем з якістю нашого життя. Боляче буває й за молоде покоління, бо якщо порівнювати те, чого його навчають у школах, із тим, що діється на вулиці реального сьогодення, то різниця разюча.
Де ж нам знайти оту «золоту» середину, щоб не кидатися із крайнощів у крайнощі, не чинити нових експериментів над людьми, не ламати їхніх душ різними «ізмами», щоб суспільство розвивалося гармонійно? Чи здійсненна ця мрія? Та в краще треба вірити обов’язково і своїми добрими вчинками наближати його. Ми ж люди!
Спасибі «Дню», що він також мудро вчить і допомагає пізнавати нашим сучасникам надбання нації, світ в усіх його вимірах, дає їм можливість поділитися своїми думками й переживаннями. Це справді всенародна газета!
