ЩОДЕННИК

Моя подруга Лариска навчається кататися на роликах. Нелегкі перші кроки. Асфальт на стадіоні вищерблений, та й люд на стадіоні на тебе очі витріщив.

Але Лариса вперта. Вона вимірює роликами невеликий шматочок доріжки, де асфальт ще зберігся. Поруч розминаються чоловіки у розквіті сил і скоса поглядають на нас.

Тут Лариска зловила гав, ролики з ногами «поїхали» вперед — і вона вже сидить на мокрому асфальті. Серед чоловіків — хвилювання: «Дівчина впала!». І вони спостерігають, як я біжу, допомагаю їй встати.

Лариса роззувається. До нас підходять два, із тих, хто спостерігав, тюленеподібних чоловіки і починають пояснювати, як правильно кататися на роликах. Лариса мовчить. А я не витримую:

— Мужчина, де ж ви були, коли вона впала?

Здивовано підняті брови: «Дівчино, а до чого тут це?».