ЩОДЕННИК

18 квітня

Володимир Сорокін міг би написати своє оповідання «Черга» і сьогодні. Черги з Москви нікуди і не зникали. Тільки тепер це вже не лише черги до Мавзолею чи до МакДональдсу, а черги до усього на світі, у тому числі до музеїв. Я стояла у черзі до Пушкінського музею двічі в житті: рік тому на да Вінчі і цьогоріч на Модільяні. Ах ці черги до музеїв, яка там публіка, які там розмови! Стояти у такій черзі — заняття саме по собі цікаве. Ну по-перше, можна просто слухати розмови. Можна читати або слухати плеєр. Можна давати інтерв’ю, все ж таки такі величезні черги утворюються до Пушкінського музею не щодня. Можна говорити з оточуючими. Це як на фестивалі в Шешорах — люди страшенно відкриті і позитивні, одразу відчуваєш із ними щось спільне. А хвилин через сорок стояння цілком може з’ясуватися, що виставка працюватиме аж до червня, але все одно ніхто не здаватиме позицій. Я простояла у черзі на Модільяні цілу годину, з п’ятої до шостої. Двері до музею зачинилися просто переді мною. Але якби вони не зачинилися, я би все одно вже не зайшла. Мабуть, я взагалі приходила до музею не за тим.