ЩОДЕННИК

24 січня

«Сто літ в обід» — і всяке за ці «сто літ» бачилось і в природі, і в погоді, але такої зими, як ось оця, не було. Особливо це відчутно тут, у селі, де дві останні зими було так сніжно, що навіть справжні хазяї-трудоголіки не завжди встигали відкидати сніг. Село було білим, красивим, привітним, якимось святковим навіть у будні. Зараз же — нудьга нудьгою. Темні дні майже без сонця, чорнющі ночі довжиною у два рази більшою, ніж дні. Чорні дахи будівель, чорні дерева і кущі, чорна земля, хоча на багатьох городах один із найневибагливіших бур’янів — мокрець — за зиму так виріс, що устелив землю яскраво-зеленими килимами. Тільки видасться вільний час, біжу у садок, на город, прошу тюльпани і часник, які дружно протикають землю майже білими шпичаками, бо мало їм світла, щоб утворити хлорофіл, вірити світлу і не вірити теплу, бо воно оманливе і не сьогодні-завтра може вдарити мороз на голу землю. І, як у казці про 12 місяців, на сонячних пагорбках можна знайти квітуючу свіріпку чи розкішну розетку листя чистотілу. Хіба це не диво — у січні підійти до куща ліщини, який росте в кінці городу, і раптом виявити, що він весь, як у квітні, прикрашений салатно-жовтими сережками, з яких щедро летить жовтий пилок, якщо доторкнешся до гілочки.