ЩОДЕННИК

15 листопада

Моя сусідка Аліна любить читати в метро книжки типу «Жінка в ісламі». Процес пошуку ідентичності у неї все ще триває, періодично кидаючи дівчину з однієї крайності в іншу. Після відвідин родичів у Грозному Аліні подарували багато стильних і красивих хусток, тепер її щоденні поїздки в метро перетворилися на справжній атракціон. Це виклик куди сильніший, ніж пофарбувати волосся на зелене. У Москві ніхто й не гляне на ваше зелене волосся, тут і не такого надивишся. Прибуття потягу Грозний — Москва — видовище не для нервових. Спершу пасажири мають подолати «санітарний кордон», пройти тотальну перевірку. Але московське життя натомість виявляється не таким вже й неприємним. Зрештою, Москва —це вже трохи Грозний. Літньої пори біля нашого гуртожитку збираються чеченці, вмикають лезгинку у машинах і танцюють. Вони танцюють так, ніби все життя тільки цьому і вчилися, ніби танець — це їхня розмова (з Богом, зі світом, з людьми), і у цій розмові вони демонструють патологічну щирість. А моя сусідка Аліна танцює краще за всіх. І я дуже за неї горда.