ЩОДЕННИК

2 березня

Бомж... — і відразу спливає у свідомості образ людини невизначеного віку, з довжелезним волоссям, неохайної, смердючої. По-різному дійшли ці люди до такого життя й уже утворили цілком певний соціальний прошарок. Було їх навіть шкода у глибині душі — ні кола ні двора, як самотні вовки. Минулої зими в нас у дворі на два тижні влаштувався в контейнері для нестандартного сміття один з таких: дід — не дід, не розбереш. Його жаліли, приносили «в постіль» який-небудь харч. Лютий цього року не балував нікого, але ось трохи відпустило — і знову, як тіні, потяглися до смітників фігури зі згаслими очима в пошуках їстівного. Але один випадок, про який мені розповіли, змінив моє ставлення до них. У підлітка із сім'ї, де було сім душ, троє бомжів відібрали хліб, який він ніс додому. Хлопчика ледве заспокоїли — сказали: вважай, що ти сам, добровільно віддав їм хліб і цим, можливо, врятував комусь життя. Усе це сталося неподалік від хлібзаводу. Невже троє чоловіків не могли заробити собі на кусень хліба? Адже скрізь висять оголошення: потрібні робочі руки, саме робочі. Колись (здається в «Комсомолці») була рубрика «Якби директором був я». Так от, якби ... — то я відправила б усі асоціальні елементи до резервації, на голе місце. Там уже питання постало б руба: або починаєш працювати НА СЕБЕ, або тобі не вижити.