Шістнадцять трильйонів у мінусі

У місті Шарлотт, Північна Кароліна, проходить передвиборчий з’їзд демократів. Барака Обаму затверджуватимуть кандидатом у президенти на другий термін.

Виступи полум’яні, настрій бадьорий.

Традиційно, завдання таких зборів — це отримати пару відсотків голосів серед тих, хто ще вагається, і розтлумачити решті, що в негараздах країни винна зовсім інша партія.

Але на цьому з’їзді домінує ще одне важливе завдання — довести до зневірених, що здобутки чинного президента Барака Обама, вони таки і є здобутками. Нагадати, що це завдяки президентові сьогодні Усама бен Ладен мертвий, а корпорація «Дженерал Моторс» жива.

І що могло бути все навпаки.

Це відповідь демократів на наріжне республіканське питання передвиборчої кампанії — чи вам, дорогі співвітчизники, тепер живеться ліпше, ніж чотири роки тому?

Демократична відповідь — обережне «так». Бо в 2008 році, коли вдарила криза, все могло бути набагато гірше.

У цьому і полягає основний здобуток чинного президента, як стверджують демократи. І ніхто не каже, що той здобуток мусив бути дешевим.

У вівторок, перший повний день роботи з’їзду, американське казначейство оприлюднило ось таку цифру — 16,015,769,788, 215.80 доларів. Це стільки доларів і центів американцям колись, очевидно, доведеться віддавати китайцям та іншим невтомним кредиторам.

За Барака Обами сума боргу зросла на п’ять трильйонів. Порятунок автогіганта «Дженерал Моторс», а перед ним фінансових бегемотів таких як AIG, військові витрати в Іраку й Афганістані, проекти з відновлення доріг і мостів, подовження компенсації по безробіттю до двох років, кількаразове збільшення талонів на харчування для малозабезпечених — усе це коштувало немалу копійку. Трохи більше ніж п’ять трильйонів, яких в Америці ні тоді не було, ні тепер немає.

Американцям, що на загал не дуже дружать з математикою, такі суми останнім часом почали западати в душу. Республіканські агітатори за кандидата Мітта Ромні в цьому допомагають.

От зовсім недавно чув зізнання свого знайомого Фреда. Він повідав мені, що хотів би жити в такій країні як Австралія.

Коли він це говорив, уява малювала мені пристойні пляжі, цікаву фауну з кенгуру й коалами, теплий клімат, відсутність снігу чи ще якоїсь зими, дружні й відкриті люди з цікавим акцентом, безкрайні випалені степи, червоні гори, багряний захід сонця, модерні міста і все таке.

Коли ж як його спитав, що йому так до душі в Австралії, він мені відповів:

«Я чув, що у них там бездефіцитний бюджет...»

Захистити непрості рішення, які приймав за свою каденцію Барак Обама, на трибуну з’їзду виходили десятки його соратників. Всі вони були ретельно підібрані і всі мали зачепити сентимент кожної соціальної, політичної чи гендерної групи, на яку демократи так розраховують під час наступних виборів. Жінки, латіно, профспілки, молодь, афро-американці, інші.

На з’їзді навіть прийняли резолюцію, яка визнає Єрусалим столицею Ізраїлю у відповідь на критику єврейських та республіканських прихильників, що політика Обами на Близькому Сході віддаляє США від їхнього важливого союзника в регіоні.

Здається, що кожен виступ, кожне рішення, кожна подія на цих зборах мала свою конкретну тему і мету.

А їхнє узагальнення: Барак Обама — це той президент, який потрібен Америці.

Після з’їзду республіканців опитування показують, що Мітт Ромні зрівнявся з Бараком Обамою в загальній кількості прихильників, хоч далі програє йому в так званому електоральному коледжі, який і вирішуватиме ці вибори. Кожний штат має певну кількість «електорів», яка дорівнює кількості конгресової делегації цього штату. Щоб виграти вибори, треба набрати 270 електорів з 538. У цій країні вибирають президента радше штати, ніж люди.

Демократи не хочуть розслаблятися, бо відчувають, що не зможуть зібрати на виборах стільки молодих людей, як вони зібрали чотири роки тому. Брак молодого голосу буде грати на руку Міттові Ромні.

Але більше непокоїти їх мало би те, що Мітт Ромні нарешті знайшов протидію щодо закидів свого суперника, що він, мовляв, багатій, який відірваний від потреб середнього класу. Ромні зміг розставити акценти дещо інакше. Так, він людина багата, і може не знати всього, що болить простому Джо чи Мері, але він представляє «makers», тих, що виробляють, а Обама — «takers», тих, що беруть, споживають. Не вірите — погляньте на дефіцит бюджету. Це звідти Обама розтринькує на своїх прихильників, що хочуть брати а не виробляти.

Нарешті, за всю виборчу кампанію Ромні знайшов сентенцію, що резонує з більшістю американців. Вона проста як двері, і дуже актуальна. Всі давно чули про Грецію та Ісландію, про країни-банкрути чи майже банкрути, які не мали міри у витратах з бюджету.

Американці стати Грецією не хочуть.

Вони просто не знають що нею ніколи не стануть. Хіба лиш ціною всесвітнього економічного Армаггедону.

Цього їм не розказують. Бо щось із тим боргом все одно треба робити.

Кажуть, що дуже вже той борг став непристойним.

Виступ колишнього президента США Біла Клінтона був особливо показовий у тому як Барака Обаму захищає його партія. І його непрості й недешеві рішення. Вони ріднять емоцію з апелюванням до інтелекту, критичним мисленням.

Це той подразник, що може зачепити молодших професіоналів, які не належать ні до республіканців ні до демократів, так звані незалежні, і може хтось із них таки по дорозі на роботу заїде ще й на виборчу дільницю.

Як пояснив Клінтон, республіканський аргумент проти перевиборів теперішнього президента є дуже простий. Ми залишили йому бедлам, він не закінчив його прибирати, отже, давайте президента виберемо і повернемо нас до влади знову.

Клінтон небезпідставно переконаний, що економічні проблеми перейшли до Обами від адміністрації республіканців, Буш набрав боргів не набагато менше, ніж Обама, але, незважаючи на повільне відновлення країни після кризи, Обама заклав підвалини до більш збалансованої й життєздатної економіки.

Клінтон пояснював аудиторії, що більшого чекати від Обами було би просто несерйозно. І його думці можна вірити. Це за Клінтона Америка мала добру економіку, найдовший розвиток за всю історію. Він був найбільш підходящим експертом, аби заявити, що та економіка, яку перебрав Барак Обама, була набагато слабшою і проблематичною ніж та, яку свого часу дістав Клінтон. І що ніякий президент не зміг би довести її до пуття всього за чотири роки.

Клінтон заявив, що найбільш важливим питанням цих виборів є: в якій країні ви хочете жити? Якщо ви хочете країну, де вас залишають самих на себе, де переможець забирає все, тоді треба підтримати республіканця. Якщо ви хочете країну, де всі діляться як добробутом, так і відповідальністю — суспільство, де поділена одна спільна доля — тоді голосуйте за Барака Обаму!

Державний борг в цій країні також буде один на всіх.

КОМЕНТАР

Олег ШАМШУР, колишній посол України в США:

— Так як з’їзд демократів відбувається після з’їзду Республіканської партії, їхнє завдання, безумовно, — перехопити ініціативу, привернути увагу публіки до своєї програми та поглядів.

У Мішель Обами було цілком конкретне завдання, яке формулювалося під впливом вдалого виступу дружини Мітта Ромні Енн. Вона показала ту сторону життя і особистості Ромні, яка була невідома пересічному американцю. Обама також багатьма сприймається як людина достатньо холодна, «церебральна» і не така душевна, як Білл Клінтон.

На своєму з’їзді демократи хочуть показати, що їхня партія переймається проблемами середнього класу, а республіканці — багатії. Демократи на з’їзді апелюють до жінок, а також хочуть зарядити енергією ті групи, які принесли їм успіх 2008 року — молодь, що підтримує Обаму і, безумовно, меншини. Риторика з’їзду — наступальна, яка також має на меті захистити послужний список Обами на посту президента.

Клінтон додав з’їзду в Північній Кароліні емоційності і що називається human touch, якого не вистачає Обамі як оратору. Безумовно, Клінтон важливий і для того, щоб мобілізувати традиційний електорат демократів. Його виступ був розрахований на незалежних виборців, які не є членами партій. З іншого боку, у цьому я побачив певну слабкість Обами. Він розумів свої вади як комунікатор, тому і вдався до виступу Білла Клінтона.