Східноєвропейський перехідний період

Минуло майже 20 років з часу падіння Берлінської стіни, і для кожного з 400 мільйонів осіб, що проживають у країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, стало очевидно, що перехід від економіки з централізованим плануванням до ринкової економіки був далеко нелегким періодом.

Старі системи ведення господарської діяльності розпалися, державні підприємства, які існували раніше за рахунок понадміру щедрих дотацій, і які випускали продукцію низької якості, розвалилися, а населення регіону раптово втратило те, що вважалося постійною роботою, і багато хто опинився за межею бідності. І якщо країни Центральної Європи пережили незначний економічний спад, то, наприклад, у Росії до моменту фінансової кризи 1998 року, середній рівень прибутків населення знизився майже наполовину в порівнянні з рівнем 1990 року.

Перше десятиріччя після падіння комуністичного режиму було непростим для всього регіону, який простягається від Таллінну й Тирани на Заході до Владивостоку і Бішкеку на Сході, однак друге десятиріччя виявилося більш щадним. Сьогодні, всього за десять років після фінансової кризи в Росії, країни колишнього Східного блоку знову стали на ноги — і для багатьох країн регіону перехідний період можна вважати пройденим.

На даний момент середній рівень прибутків у країнах СНД перевищив рівень 1990 року, і лише за останнє десятиріччя майже 50 мільйонів осіб було виведено із злиденності. Експорт і імпорт товарів, що практично припинився після падіння Берлінської стіни, розвалу Радянського Союзу та розпаду Югославії, швидко набирав обертів і виріс у регіоні з 1994 по 2006 рік від 15% майже до 35% ВВП. Сектор послуг, який в епоху централізованого планування не вважався сферою першорядної важливості, активно виявив себе в таких галузях, як телекомунікації, транспорт, енергетика та банківська справа, і частка послуг за цей період збільшилася до 7% ВВП.

Держави Східної Європи та колишнього Радянського Союзу подолали кризу 90-х років, але для того, щоб забезпечити стійке зростання, вони мають добиватися більшого — запроваджувати інновації, залучати всіх своїх громадян до досягнення цілей розвитку своїх країн і здійснювати інтеграцію своїх економік у більш масштабну глобальну економіку. Такі висновки містяться в новій доповіді Всесвітнього банку, презентація якої відбулася минулого тижня в Брюсселі.

За 20 років перехідного періоду в темпах розвитку країн колишнього Східного блоку з’явилися очевидні відмінності, і стало зрозуміло, що деякі країни регіону просуваються шляхом перетворень швидше за інших. У західній частині регіону перспектива вступу до Євросоюзу стала могутнім стимулом для розвитку країн, які нещодавно стали членами Європейського Союзу. Завдяки притоку іноземних інвестицій набирала обертів торгівля із західними сусідами, і розширювалася участь цих країн у глобальних виробничих ланцюжках, які обслуговують потреби автомобілебудування та інформаційних технологій, що, зрештою, сприяло підйому економік цих країн. Ключові аспекти бізнесового середовища, що визначає характер діяльності компаній, наближаються до стандартів розвинених ринкових економік Західної Європи або вже зрівнялися з ними. Все це слугує підтвердженням гарних перспектив на майбутнє.

Східніше, в Співдружності незалежних держав, розвиток не був таким всебічним. Зовнішня торгівля обмежується поставками за кордон природних ресурсів або товарів, які вироблено із використанням некваліфікованої праці; має місце відставання і в частині скорочення збиткових державних підприємств. Бізнесове середовище в цих країнах також удосконалюється, але ще не досягло рівня, коли розвиток і загострення конкуренції спонукає компанії вводити нові продукти або скорочувати виробничі витрати.

Яким же чином території колишнього Східного блоку, що відстають у розвитку, можуть наздогнати країни з більш високими темпами зростання? Єдиний надійний шлях до тривалого процвітання — це підвищення продуктивності, тобто обсягу продукції, що випускається за одиницю часу за капіталу та людських ресурсах, які є в наявності. І для досягнення саме цієї мети вирішальними чинниками стають інновації, соціальна спрямованість економічного розвитку й інтеграція.

Інновації необхідні, тому що для підвищення продуктивності підприємства повинні або впроваджувати новітні досягнення науки та техніки, що генерують наукові знання, які є новими для решти світу, або освоювати знання та досвід, накопичені іншими. Зростання продуктивності вище на тих підприємствах, які зазнають відчутного тиску з боку вітчизняних конкурентів, що спонукає їх упроваджувати нові продукти і шукати нових ринків, а також коли вони мають доступ до більш розвинених фінансових ринків і коли правила та нормативи є більш передбачуваними.

Тим часом, найбільш важливим є поняття «соціальної спрямованості економічного розвитку». Прибутки збільшувалися в масштабах всього регіону, однак кількість робочих місць росла не такими високими темпами, за винятком останнього часу в країнах, які нещодавно були прийняті до Європейського Союзу. Крім того, коефіцієнт використання трудових ресурсів — груп населення у віці від 15 до 64 років — у цих країнах був нижчим, ніж у Західній Європі. Беручи до уваги той факт, що в більшій частині цих держав відбувається швидке старіння населення, неповну мобілізацію трудових ресурсів потрібно вважати неприпустимою розкішшю. Потрібні програми навчання та перенавчання громадян протягом усього життя, а пенсійний вік потрібно підняти як для чоловіків, так і для жінок. І в тих, випадках, коли дозволяє система оподаткування, податок на заробітну плату потрібно знизити, оскільки він сприяє підвищенню витрат роботодавців на наймання персоналу.

І, врешті-решт, країнам регіону необхідно подвоїти зусилля з інтеграції в глобальну економіку. У країнах, що приєдналися до Євросоюзу 2004 року, частка торгівлі становить тепер 60% ВВП, у той час як у державах СНД даний показник обмежується лише 20%. Ці показники слугують підставою для посилення підтримки торгівлі та вдосконалення логістики, включаючи підвищення ефективності портів і реформування митного режиму. Ці країни можуть забезпечити конкурентоздатність свого експорту шляхом лібералізації банківської системи, вдосконалення телекомунікацій і транспортних послуг.

Минуло лишень десять років після російської фінансової кризи, а для багатьох країн Східного блоку перехідний період можна вважати переважно завершеним. Але ряд країн для досягнення цієї мети повиннi будуть ще пройти довгий шлях. Ми сподіваємося, що ці держави подвоять зусилля із упровадження інновацій, досягнення соціальної спрямованості економічного розвитку та інтеграції в світову економіку. Мине ще десять років, і населення Східної Європи і колишнього Радянського Союзу стане сприймати перехідний період як частину свого далекого минулого і з упевненістю дивитиметься в майбутнє.