Світова преса про відставку Євгена Примакова
«Навряд чи росіянам потрібно було, щоб їхній президент розповів їм про те, що «становище знову далеке від стабільності». Борис Єльцин, великий дестабілізатор, щойно втретє за 14 місяців зчинив політичну бурю в Росії, звільнивши досить-таки популярного прем'єр-міністра Євгена Примакова, який обійняв цю посаду під час торішньої серпневої кризи і зумів створити враження спокою у вирі російської політики. Розпочавши з Думою ще одну війну, яку нині надзвичайно непопулярний президент скоріше за все програє, Єльцин ще більше погіршив шанси на проведення рішучих реформ. Окрім того, мало хто вірить, що неспроможність Примакова проводити непопулярні рішення є справжньою причиною його відставки і ще менше сподіваються, що останній крок Єльцина принесе Росії щось, окрім серйозних втрат.
Росії потрібен уряд із чітко визначеними повноваженнями. Нині — це система, в якій повноваження розподіляються між президентом і прем'єром. Коли президент погано орієнтується в ситуації, як Єльцин тепер, і коли будь-який прем'єр змушений залежати від угод із твердолобими законодавцями, то це — рецепт невдачі. Росіянам надавала впевненості солідність Примакова. Вони не подарують Єльцину, який постійно завдає ударів їм як невгамовний господар, за те, що він вплутав нестійку російську демократію у свою гру».
«Таймс», 13 травня
«Для Росії не вдивовижу, що параноя однієї людини стає предметом уваги всієї нації. Помилялися ті, хто сподівася, що Росія нарешті зробить щеплення проти цього прокляття. Манери радянської доби залежали від доброї волі тиранів. Нині вони залежать від вчинків царя. Однак «царя» старого, хворого, впертого, який діє несподівано, але завжди злопам'ятною, і який все частіше шукає для себе підстав зберігати владу».
«Ліберасьон», 13 травня
«Примаков мусив піти, бо втратив довіру Єльцина і не виправдав надій, які на нього покладалися. Пішов, коли стало зрозуміло, що попри свої контакти з комуністами, які складають більшість у Думі, не зміг переконати комуністів, щоби ті припинили розгляд процедури імпічменту. І це було важливішим навіть від самодіяльності колишнього прем'єра, який дозволяв собі публічну полеміку з президентом.
Рішення Єльцина можна трактувати як провокацію, початок його улюбленої політичної гри, яку він проводить за допомогою кадрових перестановок. До цього часу Єльцин виходив із таких конфліктів, але щоразу за це платила Росія. Цього разу вона знову вступила в період дестабілізації. Драматизм цих подій полягає в тому, що кризи в Росії стають все частішими, а ціна щоразу вищою».
«Жечпосполiта», 13 травня
