Тільки дим iз-під коліс, <br> або Погляд із «тачки» на світ, що проноситься

З 1 по 3 травня у Києві вiдбулися VIII міжнародні автомобільні змагання журналістів «Весна’98».

Їх заснував рівненський журналіст, президент Автомобільного клубу журналістів України (АКЖУ) Степан Родич, який є й головою оргкомітету. Серед організаторів, крім АКЖУ, журнали «Сигнал» та «Motor news».
Було заявлено 31 екіпаж із Києва, Одеси, Дніпропетровська, Харкова, Львова, Переяслав-Хмельницького, Вільнюса та Москви. Учасники демонстрували своє вміння водити автомобіль у маневруванні та слаломі, на вулицях міста й швидкісній трасі.

«У ТЕБЕ МIЦНI НЕРВИ?»

Винне моє піонерсько-комсомольське минуле. Це воно закодувало мене на «Партія веліла...» Тому, коли заступник головного редактора безапеляційно заявив: «Завтра братимеш участь в авторалі журналістів», я лише витягся у фрунт, хоч автомобілем ніколи не керував. Педаль газу від педалі гальма зможу відрізнити лише, якщо їх пофарбують у різний колір. Заступник заспокоїв: «Будеш штурманом, а поведе Ігор Трубенков. Він уже брав участь у ралі. Обговори з ним деталі».

Скептично поглянувши на мене, Ігор поцікавився:
— У тебе нерви міцні?
Всередині щось тріснуло:
— Не зрозумів...
— Як реагуєш, коли машину заносить на швидкості або вона нахиляється.
Всередині тріснуло остаточно. Але тріск розбудив гордість, що давно заснула, й вона видавила:
— Нормально.
І тут Ігор її остудив:
— Проте, ми ще можемо не брати участі.

КОЖЕН УЧАСНИК МАЄ БУТИ «ОШЕЛОМЛЕН» ЩЕ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ РАЛI

Гордість встала на диби:
— Чому це?!
— Екіпаж повинен бути у шоломах. А у мене їх немає. Минулого року нас хотіли не допустити. Добре, що роздобули десь будівельні каски. Тож шукай...
— Ну й ладусі, — подумав я. — Хоч свято зможу відгуляти вдома.
Проте гордість вже завелася.
30 квітня всі, з ким я спілкувався, вирішили, що у мене або помутніння розуму (від перепрацювання), або це наслідки передчасної зустрічі 1 травня. Бо відразу після «Привіт» слідувало: «Мені потрібні два мотоциклетних шоломи».
Не знаю, скільки людей було залучено до пошуку, але результат виявився нульовим.
Вже надвечір випадково зустрів інститутського товариша і за інерцією задав безнадійне запитання.
— О! — пожвавів той. — А я саме вчора міркував, куди подіти два шоломи.
— Знущаєшся?.. — обурився я.
— Та ні! Чесно! — як то кажуть, приголомшив він мене.
До речі, у наших предків це слово буквально означало «дати по шолому».

ПОПЕЛЮШКА ВИРУШАЄ НА БАЛ

Наша «Сімка» (ВАЗ-2107), бадьоро вкотилася на стоянку поблизу профілакторію «Дюбек» у Пущі-Водиці, де розташувалися база та штаб ралі. Побачивши круті «тачки» на кшталт «Хонди», «БМВ», «Сітроена», «Ауді», ми відразу вiдчули себе Попелюшкою, яка з’явилася на балу в домашньому вбранні. Щоправда, після теплої зустрічі з «королем» Степаном Родичем — виникла надія. А раптом під непоказною зовнішністю все-таки переховується принцеса.
Як виявилося згодом, доля все вирішила при жеребкуванні. З майже трьох десятків екіпажів, ми стали єдиними, хто зайняв місце, відповідне стартовому номеру — 18. Прикро! Хоча обігнали навіть «Урядового кур’єра».
Але тоді ми цього не знали й почали старанно прикрашати свою «Попелюшку», заклеївши її від коліс до даху рекламою спонсорів.

А СПОНСОРИ ХТО?

Щодня обов’язковим пунктом у програмі ралі означалося — «зустріч зі спонсорами». Під час формального та неформального спілкування з’ясовувалися цікаві речі.
ЗАТ «Український сувенір» давно не займається сувенірами, а пропонує покупцям автомобільні запчастини провідних світових виробників. У цьому змогли переконатися й учасники ралі, що одержали можливість отоваритись у фірмовому магазині на 100 грн.

ВАТ «Дніпрошина», що порадувало декілька екіпажів комплектом «гуми», не лише освоює нові типорозміри шин, насамперед для легкових авто. За словами віце-президента з економічних питань Олександра Браташа, на підприємстві чудово розуміють: щоб не коїлося в країні, люди їсти хочуть завжди. Тому «Дніпрошина» щороку інвестує в сільське господарство до 20 млн. грн.
АТ «Оболонь», що поїло нас протягом всього ралі фірмовими напоями і навіть пивом, особливих рекомендацій не потребує. Адже ми щодня, якщо не втамовуємо спрагу продукцією «Оболоні», то чуємо або бачимо її рекламу.

Вже вшосте спонсує змагання страхова компанія «АСКА». Цього разу вона застрахувала кожного журналіста на 10 тис. у. о., а машину — на 6 тис. Щоправда, з’ясувалося це лише на підсумковій прес-конференції. Й організатори вчинили мудро, бо дехто із задоволенням розбив би свої «тачки». До речі, директор СК «АСКА Київ Центральна» Микола Степанов сам взяв участь у ралі, перемігши у номінації «Спонсори», де виступив... один екіпаж.

ФIГУРИ «КИЇВСЬКОГО» БАЛЕТУ

Перші з них учасники ралі «Весна’98» виконували на автодромі спорткомплексу «Чайка». Вони неначе спеціально вигадані для журналістів, відповідаючи їхнім головним професійним якостям: умінню діяти швидко й напористо, грамотно маневрувати й вчасно гальмувати.
Ще дві якості — дотримання правил і уміння дочекатися потрібного моменту виявили дорожні змагання, з яких починався кожен день.
Ми повинні були доїхати від бази до місця спортивних проб, дотримуючись спеціальної легенди, внесеної у штурманську карту. Вона не завдала клопоту київським екіпажам і тим, хто знає місто. Інші діяли мудро — вони просто «сідали на хвіст» місцевим машинам і благополучно діставалися до місця призначення.
Найскладнішим виявилося подавити у собі жагу швидкості. Адже на подолання маршруту в 25 км відводилося 50 хв. (швидкість 30 км/г). Тому можна було спостерігати досить дивну картину: всі машини «юрмилися» на фініші неподалік від пункту контролю часу. Прибути на нього слід було хвилина в хвилину, інакше нараховувалися штрафні очки. Екіпажі хвилин двадцять чекали потрібного часу, а судді вдавали, що тут нікого немає, й усі ще в дорозі.
Те саме нам довелося продемонструвати 2 травня, крім швидкісної проби, на Хрещатику, завдяки Київській міськдержадміністрації, яка «порушила» власне розпорядження. Адже у вихідні дні Хрещатик закривається для руху транспорту, перетворюючись на пішохідну зону.

ВИБЕРИ МЕНЕ,
ВИБЕРИ МЕНЕ...

Боротьба за призи велася запекло. Напруження було таке, що багато хто перегорав, і лідери першого дня другого припускалися безглуздих помилок. У загальному заліку кращими стали два московських екіпажі.
Титул чемпіона України дістався автору та ведучому одеської телепрограми «Зелений фургон» Ігорю Сєдому, що виступав на BMW-325. До речі, це прізвище, а не прізвисько, зароблене його небезпечним хобі. Йому разом із штурманом Віктором Шаповаловим вдалося зібрати різних призів на всі чотири руки.
Хоч як це дивно, не набагато менше їх виявилося й в екіпажу «Гала радіо» за невдалу спробу при швидкісних пробах придавити суддів. Цікаво, що б було за вдалу?
А після роздачі кубків, природно, полетіли бризки шампанського, і водії радісно порушували «сухий закон», діючий під час змагань.
До речі, за весь час ралі пильне ДАІ не зафіксувало жодного порушення в учасників. Лише один екіпаж було зупинено інспекторами. Їх зацікавило, що це за обліплені машини шастають містом.
Тепер автожурналістів знову разом збере ралі «Осінь’98», яке, скоріш за все, пройде через Запоріжжя та Крим.
Два дні тривало свято. Два дні радісно сяяло сонце, відсвічуючи на склі та бортах журналістських «коней». Лише надвечір пішов дощ, змиваючи з асфальту чорні смуги та наклейки, що розфарбували машини.

Фото Володимира РАСНЕРА, «День»
ПЕРЕД СТАРТОМ ПОТРІБНО ПІДКУВАТИ... ТОБТО ПІДКАЧАТИ «КОНЯ».
ЗЛІВА ІГОР ТРУБЕНКОВ, СПРАВА — АВТОР