Усі на боротьбу з психозом-2

Той факт, що фінансовий ринок насилу піддається політичному регулюванню, теоретично ні в кого не викликає заперечень. На практиці ж, у міру наближення виборів президента, спроби загнати гроші у вузький коридор бажаних цілей множилися день у день.

Спочатку власті заходилися знижувати внутрішні ціни на імпортні нафтопродукти, які різко подорожчали. Тепер усі бачать, що ціни слухалися від сили місяць-два, а потім перестали коритися. А вже в найближчий час ціна палива буде штовхати вгору ціни на борошно, електроенергію та похідні від них товари.

Експортери (передусім металурги, хіміки й машинобудівники), які вміють підраховувати не тільки політичні збитки, а й економічні, дуже швидко зрозуміли, що їхні витрати на внутрішні ресурси, які використовуються, перестали відшкодовуватися вирученими від продажу заробленої за кордоном валюти гривнями. І тут же пред'явили свою «знижену пропозицію» доларів на міжбанківському валютному ринку.

Голова Національного банку Віктор Ющенко, пояснюючи минулого тижня причини чергового валютного психозу бензиновим дефіцитом, природно, говорив не всю правду. Якусь правду він, дотримуючись професійної етики, повинен був не розголошувати. Наприклад, не згадувати серед причин зростання курсу зростання інфляційних індексів, що тягнуть за собою зростання невпевненості та зростання попиту на кількість доларів, що зменшилася. Потім він не став звертати уваги ще на одну особливість сьогоднішнього дня. На ту, яку без великих зусиль помітили продавці бензину, який різко подорожчав. Так от, їх дуже здивувало, що ще декілька місяців тому вони не знаходили збуту на бензин, удвічі дешевший за нинішній. А тепер їх розчулює, з яким завзяттям делеговані владою фірми вимітають все, що є на їхніх складах.

Розгубленість учасників валютного ринку, спровокована оптимістичними переконаннями Нацбанку, на початку нинішнього тижня була майже забута. Бачачи, що Нацбанк поки що не бажає кидати на підтримку курсу свої валютні резерви, вони повільно, але переконливо готуються до продовження девальвації гривні. «Хотілося б, щоб долар більше не зростав, але певного прогнозу в мене немає. Я, чесно кажучи, думав, що вже сьогодні буде стабільність», — сказав дилер одного з банків ІА Українські новини.

Отже, принаймні декілька обставин не дозволяють фахівцям від валютного ремесла дивитися в завтрашній день із «антидевальваційною» впевненістю. По-перше, це посилення недовіри до політичної влади, що стимулює переведення гривні в ВКВ (напевно, тепер індекс «доларизації» економіки був би найправильнішим засобом визначення рейтингу чинної влади). По-друге, це зростання інфляції витрат, тобто зростання ціни виробництва експортного товару. По-третє, зростання інфляції попиту, тобто збільшення кількості грошей в обігу.

На останній обставині варто зупинитися докладніше. Збільшення грошових мас удвічі (всупереч запланованим показникам) відіграє роль каталізатора щодо перших двох причин «гривневого падіння». Економісти ще не підрахували, в яку інфляцію виллються українські експерименти, — і політичні, й економічні, — але цифри коливаються від 30% до 100% (середньорічних). Вони майже не сумніваються, що на валютному ринку в дію реально вступила саме інфляція «попиту», викликана збільшенням грошової бази (яка почала впливати зі спізненням на два- три місяці). У періоди фінансового катаклізму, коли фінансові ринки майже закриваються, відстрочка (або «лаг») становила майже один місяць (в попередні роки спостерігався стандартний лаг — шість-дев'ять місяців). Певне відновлення фінансових ринків цієї весни призвело до збільшення лагу, й аналітики, й урядові чиновники заспокоїлися. Виникла небезпечна ілюзія, що прискорення зростання пропозиції грошей «практично не впливає на інфляцію». Помилки в оцінці тривалості лагу між емісією та інфляцією можуть призвести до серйозних наслідків. Саме це сталося взимку 1997 та восени 1998 року: декілька місяців закачували гроші в обіг, а інфляція падала. Насправді просто подовжився лаг: із двох- трьох місяців у 1992–1993 роках до приблизно п'яти місяців, і накопичена емісія вилилася в обвал валютного ринку.

Чи буде подібна катастрофа тепер? З початку року грошова база виросла настільки, наскільки повинна була вирости за весь рік. Прискорені темпи інфляції офіційна статистика помічати не хоче, хоча реальний індекс повинен не менше ніж удвічі перекрити «віртуальний». Проте все це вже помітили експортери та валютні торговці й девальвували курс.

P.S. Есперти вважають, що останні непродумані рішення Президента та уряду вже коштували Україні близько 1 мільярда доларів. Лише в аграрному секторі і лише від нафтової кризи, викликаної значною мірою невмілими діями виконавчої влади, недоберуть, за словами голови Селянської спілки України Івана Мозгового, щонайменше 5 мільйонів тонн зерна. У перерахунку на світові ціни на пшеницю ($80) — це $400 млн. втрат.