Вперед, у минуле

Попри те, що до чергового етапу з’їзду «Нашої України» залишається більш ніж місяць, до цієї події пильно прикута увага експертів та оглядачів. Річ у тім, що днями в інтерв’ю агенції УНІАН Віктор Ющенко заявив про те, що готовий офіційно очолити партію, ставши її головою. Раніше, як відомо, Президент дистанціювався від нашоукраїнців, оскільки вважав, що він як глава держави має бути над політичними сутичками. Що ж змусило гаранта кардинально змінити свою позицію?

У останній день березня відбудеться з’їзд Народного союзу «Наша Україна». По суті, цей захід є продовженням скандального зібрання нашоукраїнців у листопаді минулого року. Тоді, нагадаю, почесний глава цієї політичної сили Віктор Ющенко досить жорстко розкритикував як дії тодішнього керівництва партії (зокрема, «на горіхи» дісталося Роману Безсмертному), так і «негативні процеси що відбуваються всередині НСНУ». Власне тоді ж, Віктор Ющенко, як ніколи, твердо заявив: «Я є і залишуся в партії!».

З того часу минуло майже три місяці, і у верхівці «помаранчевої» партії відбулися вагомі зміни. Так, лідерство нашоукраїнців у парламенті у Романа Безсмертного перехопив В’ячеслав Кириленко (кажуть, ця рокіровка відбулася за особистим «благословенням» Віктора Андрійовича). А головою НСНУ, щоправда на тимчасових засадах, став керманич президентського Секретаріату Віктор Балога.

31 березня делегати мають обрати свого голову. Кандидатів на цю вакансію є кілька: Віктор Балога, В’ячеслав Кириленко і Юрій Луценко. Однак, судячи з усього, жодна з кандидатур не стала «зручною» для всіх партійців. Балога? Очевидно, він спробує остаточно очистити лави НСНУ від «любих друзів». Тому ця група, до якої експерти зараховують Петра Порошенка, Павла Жебрівського та інших, явно чинитиме спротив «увіковіченню» Віктора Балоги на цьому поважному партійному посту. Юрій Луценко? Річ у тім, що попри популярність колишнього міністра МВД (яка могла б додати рейтингу нашоукраїнцям), до персони Юрія Віталійовича з пересторогою ставиться як бізнес-крило НСНУ, так і група так званих ідеологів (Кириленко, Ключковський, Григорович, Князевич). Проте тут знову постає питання про невдоволеність «любих друзів», адже В’ячеслав Анатолійович один із тих, хто виступав категорично проти того, щоб НУ вступала у коаліційні перемовини з синьо-білими», тобто його курс відрізнявся від планів прихильників союзу із регіоналами (Єхануров, Кінах, Порошенко).

Утім, досить несподівано ретельно перетасував кадрову колоду почесний голова НСНУ. Зокрема, Віктор Андрійович, відповідаючи на запитання УНІАНу, сказав, що готовий очолити партію, якщо з’їзд проголосує «за» відповідне рішення.

Чому Президент, який досі говорив, що він не є лідером однієї політичної сили, а є лідером усієї нації, вирішив змінити тактику гри? Якщо відштовхуватися із вищенаведених тез про неприйнятність усіх обговорюваних кандидатур на посаду голови партії, можливо, Віктор Ющенко таким чином намагається уникнути розколу в партії. Не виключено також, що офіційно оголосивши себе лідером НСНУ, Віктор Ющенко вирішив реанімувати в очах виборців своє партійне дітище. Окрім того, готовність Віктора Ющенка офіційно стати біля партійного керма можна розглядати у ракурсі його «вічного» протистояння із Юлією Тимошенко. Так, наразі БЮТ і «Наша Україна», принаймні у парламенті, живуть на одному диханні. З одного боку — це плюс, адже коли БЮТ перебуває в офіційному шлюбі з НУ, Тимошенко навряд чи знову наважиться допомогти коаліції подолати президентське вето. А з іншого — союз нашоукраїнців з соратниками Юлії Тимошенко може призвести до поглинання другими перших. Адже в разі, коли гра й триватиме не на рівні Тимошенко — Кириленко і Балога, як це відбувається нині, а на рівні Ющенко — Тимошенко, сили обох партій зрівняються, і БЮТ вже не буде фактично в одноосібному порядку правити опозиційним балом, займаючи там роль першої скрипки.

Є ще одне припущення: Президент вирішив очолити «помаранчеву» партію, тому що готується до позачергових парламентських виборів. Адже вступ у дію Закону «Про Кабінет Міністрів», котрий серйозно обмежує Ющенка в правах, на думку експертів, змушує його контратакувати. В такому випадку картину досить доречно доповнюють запасні гравці, а саме — новостворені політичні проекти Миколи Катеринчука і Юрія Луценка, адже ці проекти мають славу сателітів «Нашої України» (в сумі, у разі перевиборів, ці проекти можуть зібрати стільки ж, скільки БЮТ, що не дозволить пані Тимошенко диктувати свої правила гри).

Отже, на що, власне, робить ставку Президент, заявляючи про свою готовність стати офіційним лідером «Нашої України»? Хто виграє від цього, а хто залишиться у програші? З цими питаннями «День» звернувся до політичних експертів.

Юрій ЯКИМЕНКО , експерт Центру iменi О. Разумкова:

— Вочевидь, ситуація склалася так, що Президент побачив: «Наша Україна» — єдина політична сила, на яку він фактично може спертися. Гадаю, що iз загальнополітичної точки зору вже пройшов час для дискусій — чи повинен Президент бути представником політичної сили, чи він має бути представником всього українського народу, який стоїть над цією боротьбою політичних сил. Ситуація доводить: в даному випадку не можна залишатися над сутичкою, адже він i так бере участь у протистоянні. А брати участь і не ототожнювати себе з якоюсь певною політичною частиною — це досить важко. Мабуть, цим і зумовлене, власне, таке рішення чи то заява, чи то намір Віктора Ющенка.

В даному випадку в разі, коли Президент офіційно очолить «Нашу Україну», я не бачу ані плюсів, ані мінусів для НУ, бо це органічний момент її розвитку, оскільки рейтинг «Нашої України» і рівень повної підтримки діяльності Президента на даний момент приблизно співмірні. Тобто не можна говорити, що це втрата іміджу або для «Нашої України», або для Президента. А якщо так, то, можливо, повна асоціація Ющенка з цією політичною силою, коли вже не буде спроб говорити, що хтось інший очолює партію, а Президент дистанціюється від партії, може бути корисною. Взагалі, на мою думку, така послідовність може пiти на користь партії. А ось про втрати для «Нашої України» мова не йде, адже ситуація така, що втрачати вже, по суті, нічого. Можливо, справді, коли Президент очолить «Нашу Україну», буде певний енергетичний ефект. Я не кажу, що це буде другим диханням «Нашої України», але поштовхом до розвитку цієї політичної сили — цілком iмовірно. А цей факт справді може слугувати стимулом, оскільки все ж таки глава держави і лідер політичної сили — це те, чого ще насправді немає і не було.

Максим СТРІХА , політолог:

— Безумовно, «Наша Україна» потребує нового, яскравого, харизматичного лідера. Причому лідера, який апелював би не лише до людей Майдану, а до «розумних» виборців, тобто тих, хто схильний не лише слухати гасла і піддаватися рефлексам. Бо боротися сьогодні «Нашій Україні» за симпатії так званих майданних виборців, які відійшли до Юлії Тимошенко, очевидно, не випадає нагоди.

Власне я не є членом партії, й тому з мого боку було б некоректним підказувати найбільш прийнятні кандидатури на посаду голови партії. Проте для мене очевидно, що варіант з Президентом на чолі партії є, можливо, найневдалішим з усіх. Оскільки Президент, на мою думку, сьогодні дуже програв би, якби від свого конституційного статусу перевів би себе в статус одного з учасників сутички. І причому учасника не першорядного. Адже фактично заявами і угодами «Наша Україна» погодилася на зверхність в опозиційній коаліції Юлії Тимошенко. І коли Президент стане другорядною постаттю опозиційної коаліції замість свого статусу Президента всієї нації, мені здається, це є надзвичайно невиграшно як для самої посади Президента, так і для перспектив «Нашої України», яка позбавляє себе можливості будь якого маневру і, очевидно, рішень і неординарних ходів.

Віталій КУЛИК , політолог:

— Якщо в «Нашій Україні» справді існує загострення протиріч між кількома потужними групами цієї політичної сили (про що активно говорять у політичних колах), гадаю, щоб не допустити остаточного розколу, Президенту було б доцільно очолити партію.

Якщо ж це питання, скажімо, не розколу, а політичного посилення, то це рішення, вважаю, не є дієвим засобом для Президента. В принципі, зрозуміло, що Президент через свою зайнятiсть не зможе займатися безпосереднім керівництвом партії. Напевно, буде призначено певного менеджера, який і буде займатися партійним будівництвом.

Можливо, обрання Президента лідером партії було б доцільним перед виборами. Якщо він справді готує відповідні плани, то в цьому рішенні є сенс. Якщо ж такої підготовки немає і ця заява є одним із іміджевих кроків, то це буде помилкою Президента і його оточення.

Зрештою, зрозуміло одне: певне олігархічне коло всередині «Нашої України» не зацікавлене в тому, щоб партію остаточно очолив Віктор Балога. Зрозуміло також, що ці люди усілякими способами намагаються попередити призначення Балоги, щоб остаточно не втратити контролю над цією політичною структурою. І щоб уникнути розколу, мабуть, Президент і вдався до такого популістського кроку, як згода очолити партію. Він i так є почесним головою партії, й перебрати на себе повноваження повноправного голови партії — означає стати партійним управлінцем, функціонером, а для Президента це, по-перше, створить певні проблеми при реалізації політичного курсу, по-друге, це необхідність партії постійно підлаштовуватися під лінію Президента. І це також шкодить як партійному іміджу і підтримцi «Нашої України» виборцями. А ця підтримка і так з кожним днем стає меншою.

Як на мене, найкращим кандидатом, одним із менеджерів, які могли б витягнути партію, є той же Балога і нова команда, яка є всередині самої політичної структури. Можна назвати Ігоря Жданова й багатьох інших.

ДО РЕЧІ

Соціологічне дослідження, проведене Інститутом політичного аналізу і соціальних прогнозів наприкінці 2006 року, свідчить, що «Наша Україна» при лідерах Безсмертному, Мартиненку і Порошенку отримала б лише 2,5% підтримки виборців. А от якби лідером «НУ» був Віктор Ющенко, підтримали б «помаранчеву» партію 7% виборців.