Вперше!

Мрії, здійснення яких очікується роками, збуваються потім аж занадто буденно. Мільйони футбольних уболівальників старшого та середнього покоління так і не дочекалися того дня, коли збірна СРСР стане чемпіоном світу. Прихильники футболу вже незалежної України одразу ж були відкинуті у своїх прагненнях назад: для нас мрією стало те, що раніше було звичною справою. Участь у фінальному турнірі Кубка світу в числі 32-х кращих команд планети ледь не перетворилася для нас у недосяжну мрію, в країні виросло нове покоління, яке ніколи не бачило футболістів своєї держави на турнірах подібного рангу. Тепер це здійснилося. Після перемоги над національною командою Греції з рахунком 1:0 збірна України де-факто забезпечила собі перше місце у відбірковій групі разом із правом зіграти за рік у фінальному турнірі першості світу. І хоч подія такого масштабу сталася у нашому футболі вперше, успіх національної збірної спонукає не стільки до шаленої радості, скільки до непростих роздумів.

НА БАТЬКІВЩИНІ ЧЕМПІОНІВ

Ще два роки тому футбольна Греція займала місце десь неподалік від футбольної України. Ні клуби, ні збірна цієї закоханої у футбол країни ніколи нічого ніде не вигравали. Як раптом прийшла серія із шести поспіль перемог у відбірковому турнірі Євро-2004, а згодом сенсаційне здобуття греками звання чемпіонів Європи. Вже за два місяці після неочікуваного тріумфу збірна Греції була спущена на грішну землю скромними албанцями. Цього слід було чекати: у футбол грають не кубки та медалі, а живі люди. Новоспечені чемпіони Європи залишилися тими ж самими майстрами середнього рівня, які раз у житті стрибнули вище голови, принісши своїм уболівальникам свято, про яке ті згадуватимуть ще років зі сто.

У столиці Еллади обличчя футбольних чемпіонів Європи використовуються з усією потужністю бізнесу XXI століття. Гравці в синіх футболках рекламують в Афінах все, що стоїть, рухається чи дзвенить. Обличчя щасливих чемпіонів дивляться чи не з кожної вітрини, нагадуючи, хто в Греції сьогодні національні герої. Саме проти цих героїв мала грати збірна України, яка волею турнірної долі приїхала до чемпіонів Європи в ранзі лідерів відбору на Кубок світу.

ОДИН ІЗ ОДНОГО

Гра на переповненому стадіоні клубу «Олімпіакос» спочатку показала всім, які ми лідери. Впродовж першої половини гри уболівальникам України можна було триматися за серце не відриваючись.

Греки несамовито бігли в атаку, а наші грали так, ніби вдруге в житті побачили футбольний м’яч. Можна зрозуміти хвилювання футболістів, яким залишився один крок до поставленої мети. Але ж не хлопчики були на футбольному полі, а досвідчені майстри на чолі з кращим футболістом Європи позаминулого року Андрієм Шевченком. Якщо відбивати м’яча в захисті наші ще так-сяк встигали, то в центрі поля практично всі дії українців були неточними. Біля наших воріт назрівав гол. І назрів би, якби не удача, яка має ім’я та прізвище — Олександр Шовковський. Саме наш воротар примусив греків зневіритися у можливості забити м’яч.

А згодом ми побачили, що греки — такі ж самі чемпіони Європи, як ми — лідери групи. Збірна господарів поля у середині другого тайму втомилась настільки, що гравці в білих футболках перестали встигати за м’ячем і почали помилятися у простих ситуаціях. Ні про який штурм наших воріт вже не йшлося. А коли українці вперше за весь матч зробили чотири точні передачі вперед і вивели Андрія Гусіна сам на сам з воротарем греків Антоніосом Нікополідісом, греки взагалі зупинилися. Чи то від втоми, чи то від здивування. У результаті перший же удар з гри у площину воріт, виконаний українським футболістом, приніс переможний результат — 1:0!

ЩО ТЕПЕР?

Навіть у найрожевішому сні ніхто не міг би побачити вихід нашої збірної до світового фіналу за рік(!) до його початку. Можна присвятити цей рік бучним торжествам і вшануванням самих себе з приводу такого успіху. А можна повернутися на рік тому та згадати, що нічого нового у порівняння з безпомічно програними товариськими матчами наша збірна у серії з шести перемог не показала. Наш успіх увесь цей час тримався на міліметровій волосині, яка відділяла збірну від поразки. Волосина може у будь- яку мить порватися — і що тоді? Згадувати десятиліттями, як ми з’їздили на Кубок світу?

Слід, напевно, віддати шану Олегу Блохіну за те, що він зумів настроїти гравців на боротьбу з останніх сил і приніс із собою до збірної таку потрібну удачу. Наш тренер заслужив найвищі почесті, можливі у таких умовах. Можна навіть пам’ятник Блохіну за життя поставити, як тому ж Сергію Бубці.

А потім повернутися до нашого футболу, справи в якому далеко не такі райдужні, як становище збірної у відбірковому турнірі. У країні з нормально розвинутим футболом вихід до фінального турніру Кубка світу сприймається як належне, а не святкується як видатне досягнення. Якщо ми хочемо-таки стати справді футбольною країною, наш футбол повинен повернути собі масовість і популярність, наш чемпіонат — видовищність і непередбачуваність, наші футболісти — притаманну нашій футбольній школі майстерність.

Щоб збірна нашої країни грала в атакуючий футбол не тільки проти Казахстану, щоб ми раділи не тільки здобутим перемогам, а переконливій грі високого рівня у виконанні нашої збірної. Олег Блохін свого часу грав у такій збірній. Чи буде він таку збірну очолювати?

Кубок світу. Відбірний турнір. Група 2.

Греція — Україна — 0:1

Казахстан — Туреччина — 0:6

Данія — Албанія — 3:1

1.Україна          9 7 2 0 15:3  23

2. Туреччина    9 4 4 1 19:7  16

3. Греція           9 4 3 2 12:7  15

4. Данія             8 3 3 2 12:8  12

5. Албанія        9 3 0 6  7:16   9

6. Грузія           7 1 2 4 10:16  5

7. Казахстан   7 0 0 7   2:21   0