«Ви змінили мій погляд на світ», — приголомшуючий запис залишив відвідувач фотовиставки «Дня»

За тиждень роботи виставки її встигло відвідати близько 1600 чоловік. Оцінки, зрозуміло, були різні. Кожен порівнював власне бачення світу зі світом, відображеним учасниками фотоконкурсу. Учителька-пенсіонерка Людмила Сьомкіна була вражена «зустріччю» з односельцями, яких упізнала, розглядаючи фотографії в залі: «Як точно підмічено характери, як схоплено моменти з нашого життя... У вік комп’ютерів — і плугом на конях оремо. Ось болюча правда». Студент історичного факультету 5-го курсу Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ярослав Маноха звернув увагу, що на виставці всі роботи підібрано в стилі газети «День». «Вони відображають різні погляди на події, які відбуваються в Україні. Можна сказати, «малюють» новітню історію нашої країни. Це дуже цікаво та пізнавально, особливо, коли відомого політика починаєш сприймати як просто людину, з її повсякденними турботами і тривогами, звичайними, «від світу цього» радощами», — підкреслив він.

Коли виставковий зал заповнювали київські школярі, то до кореспондента «Дня» підходили діти, брали за руку й вели до картини, яка сподобалася (зауважимо, що жоден не називав роботи фотографіями). Вражаючим було те, що їх приваблювало не тільки зображення молодості («Майбутні офіцери, генерали, маршали», «Молодість», «Побачення»), але й філософське осмислення життя в роботах «Старість», «Жили собі старий зі старою». Діти казали, що виставка пробуджує в них бажання робити щось корисне для своєї країни, для людей, які живуть поруч, і вказували на фотографію людини в інвалідній колясці, якій допомагають молоді й сильні хлопці піднятися на Говерлу.

Студенти та викладачі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка під час відвідування виставки зустрілися з її організаторами і фотокорами «Дня». Вони цікавилися професійними тонкощами, особливостями роботи репортера. Олександр Цепко і Наталя Коломієць зiзналися кореспондентові «Дня», що виставка змусила їх задуматися над тим, що ми часто робимо в житті щось не так, — не повинна дитина дивитися на нас такими по-дорослому сумними очима (З циклу «Циганський хутiр»).

Діти запропонували організаторам виставки подумати про створення фотоальбому робіт переможців міжнародних фотоконкурсів, які «День» проводить щорічно. Можливо, хтось побажає підтримати цю пропозицію і стане спонсором для українських фотомайстрів, які, на жаль, за кордоном набагато відоміші, нiж у своїй країні. Фотовиставки з найкращих робіт минулого літа експонувалися не тільки в Києві, але й у Житомирі, Рівному, Івано-Франківську, Львові, Луцьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Харкові та інших містах України. Призи переможцям фотоконкурсу нашої газети надавали фірми «Кодак Україна», «Артекс», «Закарпаттурист» і ЗАТ «Трускавецькурорт». Цей список організатори фотоконкурсу готові продовжити, а всі, хто бажає це зробити, можуть звернутися в редакцію газети «День».

Продовжувати проведення традиційних міжнародних фотоконкурсів нашу газету спонукають і численні відгуки відвідувачів виставки «День нового тисячоліття».

— Ці контрасти — це життя. І це вражає. Ось наш світ. Я тепер бачу його іншими очима. Дякую (Студентка Інституту журналістики Ксенія Харченко) .

— Заздрю талантові людей, які так тонко й гостро, іноді з незлим гумором, а іноді — з іронією вловлюють такі цікаві, веселі та сумні хвилинки нашого життя. Успіхів! (Студентка 1 курсу Інституту журналістики Ольга Шимко) .

— Дякую розумному, серйозному, доброму й незалежному «Дню» за підтримку людської гідності в Україні (Київ) .

— Дякуємо за чудову можливість побачити цілий світ сьогоднішнього життя. Виставка викликає захоплення й різноманітністю тематики, й актуальністю схоплених моментів, і «толерантністю» відкриття їх глядачеві. Дякую газеті «День» за організацію цієї виставки і за те, що вона є газетою, яка підвищує рівень розуміння світу і його інтелігентного, зваженого сприйняття (Співробітник Національної академії наук України Валентина Федонюк) .

— Відмінно! Але мало. Чому тільки один зал? Дякую. (Людмила).