Якою буде політична весна?
До початку календарної весни залишилися лічені дні, а значить, у Віктора Януковича є підстави понервувати. Як відомо, багато політичних сил планують весняний наступ на його уряд. Передусім це, звичайно, БЮТ, частина «Нашої України», «Народна самооборона», і зовсім нещодавно до них приєднався лідер УНП Юрій Костенко. Останній вважає, що партії правого напряму незабаром об’єднаються для створення нового політичного проекту «Українська правиця», яка і буде в авангарді весняних подій.
Варто зазначити, що практично всі партії, які не потрапили до парламенту на торішніх виборах, активно готуються до дострокових виборів у Верховну Раду. Але аналітики переконані, що, швидше за все, у виграші від проведення позачергових парламентських виборів залишаться дві мегапартії — БЮТ і ПР. Для соціалістів і комуністів ці вибори можуть стати останніми в історії, оскільки, згідно з опитуваннями, вони не «дотягують» навіть до трьохвідсоткового прохідного бар’єра.
Не краще складаються справи в «Нашої України». Створюється враження, що саме низькі рейтинги НУ не дозволяють Ющенку вдатися до розпуску Ради. Хоча, якщо припустити, що БЮТ погодиться піти з «Нашою Україною» одним списком, це може спонукати Президента до більш «рішучих дій».
До речі, зараз БЮТ і «Наша Україна», як ніколи, демонструють свою єдність. Представники цих блоків ледве не щодня підписують договори про спільну політичну діяльність. Скажімо, договір про створення коаліції опозиційних сил орієнтовно нараховуватиме 100 сторінок. «Наші друзі люблять теоретичні розробки», — пожартував з приводу цього заступник лідера фракції БЮТ Олександр Турчинов. От лише чи перейдуть вони до практики.
До чого призведуть весняні марші? Чи можливі дострокові вибори? І, нарешті, якою буде ця весна? Розмірковують експерти «Дня».
Максим СТРІХА , директор Інституту відкритої політики:
— Безумовно, акції протесту будуть, але уряду Януковича фантастично пощастило: зима була не холодна, «алчевськів» не було, світова кон’юнктура на метал лишається не такою вже й поганою. Єдине, що погіршує соціальне буття українців, це комунальні тарифи. Але я гадаю, що, на жаль, на тлі загального розчарування «помаранчевими» силами навіть ця тема не стане причиною надмасових виходів на вулиці.
Відтак, мій прогноз такий: протести будуть, акції будуть. Але розпуску парламенту навесні і дострокових виборів восени, на жаль, сподіватися не доводиться.
Взагалі, існування цього уряду значною мірою зумовлене тим, наскільки він сам може не наробити надто великих помилок, наскільки він може консолідувати дуже різнорідний організм самих регіонів... І це гарантуватиме або не гарантуватиме уряду певний часовий запас.
Головним ворогом цього уряду може бути наразі сам цей уряд. Опозиція в її сьогоднішньому стані становить для нього меншу загрозу.
Ігор ЛОСЄВ, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська Академія»:
— Ще не відомо, чи відбудуться всі ці марші справедливості у запланованому варіанті. Причина в тому, що після всіх подій останніх двох років з’явилася колосальна недовіра народу до вождів. І сталося, власне кажучи, найстрашніше — втрата віри. Віри людей у політиків, у керівників. А без такої віри навіть люди, які за інших обставин вийшли б і підтримали, думатимуть: а може, і ці нас зрадять і продадуть. Ось це найстрашніше, що є в нашій політиці.
Що ж до дострокових виборів. Реально це чи ні? Існує думка, що для цього немає юридичних підстав. Але в нашій країні найбільш нереальне може стати реальним. Наше законодавство є настільки внутрішньо суперечливим, що на одну статтю завжди можна знайти іншу, протилежну їй. Тут усе залежить, зрештою, від політичної волі. І від бажання відомих партій проводити цей захід. Якщо це справді зроблять організовано, сильно, розумно, тоді дострокові вибори цілком реальні.
Микола ВАСЬКІВ , доцент кафедри теорії та історії журналістики й української літератури Кам’янець- Подільського державного університету:
— Весняна погода найнепередбачуваніша. Такою ж найнепрогнозованішою видається і політична ситуація в Україні навесні.
Пригадується, як наприкінці 2004 року гомеричний сміх викликали слова Віктора Федоровича про «шкодливого кота Леопольда», бо видавалося, що шахраюваті мишки завжди приречені на поразку. З часом ці слова набули, однак, пророчого сенсу через акцентацію на безвольності кота Леопольда, який тільки й умів кидати слова: «Хлопці, давайте жити дружно!». В сенсі — давайте підпишемо меморандум, універсал, зберемося після різдвяних свят, на День святого Валентина тощо.
Сьогодні ми маємо ситуацію перетягування канату, коли Президент не хоче, а прем’єр не може вирішити остаточно ситуацію на свою користь. У принципі, нічого страшного у цьому не мало б бути, бо поки що хисткий баланс влади зберігається. І шлях порозуміння й домовленостей був би найадекватнішим. Якби не тотальне прагнення антикризової коаліції підім’яти все під себе й заради цього ламати будь-які домовленості. Якщо простежити за риторикою політиків останніх місяців, то нема більшого захисника інституту президентства, президентських повноважень і особисто В. Ющенка, як Віктор Федорович. Але факти підтверджують правило: як тільки прем’єр починає дуже активно перейматися публічним захистом Президента, то неодмінно за день-два треба очікувати від нього чергової підніжки на зразок закону про Кабмін, подання до Конституційного Суду на незаконність президентських указів та ін.
І взимку, і навесні поведінка коаліції й Кабміну є цілком прогнозованою: вони й надалі під прикриттям красивих фраз про добробут усього народу, про потребу покращувати інвестиційний клімат, спочатку розвивати економіку, а потім підвищувати доходи населення будуть планомірно підминати під себе усі владні повноваження і всі фінансові потоки. Більш- менш прогнозованою є також політика БЮТу (вибрики у дусі подолання вето на кабмінівський закон зараз менш можливі). Непередбачуваною є поведінка Президента і «Нашої України» чи якоїсь частини цієї партії і парламентської фракції (от їм би дисциплінованість рядів, як у регіоналів чи комуністів!). У останні тижні може видатися, що Президент і його Секретаріат нарешті прокинулися, активно взялися за роботу. Дай Боже, щоб їм вистачило наполегливості й цілеспрямованості, але де гарантія, що ця наполегливість не обернеться угодовством за посади міністра, есбеушника, губернаторів чи чергові пустопорожні обіцянки коаліціантів, як це було при підписанні закону про бюджет?
Від волі Президента значною мірою залежить, чи відбудуться дострокові парламентські вибори. Знову ж таки: подання у Конституційний Суд про легітимність уряду може бути серйозним кроком у цьому напрямі, а може бути лише черговим ходом із залякування коаліції й уряду та виторговування у них якихось посад і преференцій. Дострокові вибори не менше ніж від волі Президента, залежать також від настроїв населення. Уряд і коаліція мають дуже низький кредит народної довіри, але абсолютна більшість населення апатично ставиться до ситуації, бо не бачить тієї фігури чи сили, за яку б можна було самовіддано кричати, як кричали «Ю-ще-нко!» на майданах. І тому народна поведінка така ж непередбачувана, як і у нашого Президента. Відповідно, навесні можна очікувати чого завгодно — від повернення ідеї широкої коаліції до негайного розпуску під всенародне улюлюкання парламенту й уряду.
А дострокові парламентські вибори видаються необхідними. І безпідставним є козирний аргумент антикризовиків, мовляв, це ж скільки народних грошей буде даремно потрачено на ці перевибори. Бо краще втратити кілька сотень мільйонів, але негайно повернути перспективу нормального входження у європейський світ, до демократичних цінностей і припинити розкрадання мільярдів. Зрозуміло, що новий уряд теж буде красти (а де ті руки, які б у нас не крали?), але такого цинічного, всеохопного і системного розкрадання, здачі державних інтересів «любим друзям», як при теперішньому уряді, очевидно, собі вже не дозволить чинити жоден інший Кабмін.
Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ , політолог, м. Донецьк:
— Дострокові вибори, наростання протистояння в суспільстві, можливий розпуск парламенту Президентом — усе це так і буде. Ця весна буде ранньою — передусім у політичному плані. Вона буде дуже активною. По-перше, вже зовсім скоро Юрій Луценко збере народ на Майдані — я впевнений, там збереться не менше трьох тисяч його прихильників. По-друге, гадаю, на Майдан вийде і вдвічі більше прихильників Юлії Володимирівни. Всі вони висловлюватимуть свою незгоду проти узурпації влади й антинародної політики уряду та парламентської більшості.
Крім того, гадаю, Президент абсолютно рішуче настроєний на розпуск парламенту: лицемірство й нахабство, з якими його поетапно позбавили майже всіх повноважень (із 16, визначених Конституцією, залишилося лише 4 представницькі, але й ті лишаються непевними), надають всі підстави для цього. Цілком вірогідно, що Президентові допоможе сам парламент у цьому: «Наша Україна» й БЮТ складуть депутатські мандати, парламент стане недієздатним, і буде розпущений. До речі, цілком вірогідно, що достроковими будуть і вибори до місцевих рад. Другий шлях для розпуску парламенту — рішення Конституційного Суду, який може визнати нелегітимним створення парламентської більшості, проведення діючої політреформи, і таким чином дати карт-бланш Президентові.
У будь-якому випадку до весни у суспільстві дестабілізація досягне вищої межі. Причому протистояння простежуватиметься і між електоратом тієї чи іншої політичної сили, й між різними силами. У зв’язку із цим «Нашій Україні» та БЮТ удасться залучити на свій бік більшість партій, які не увійшли до парламенту — причому, це будуть не лише партії демократичного табору, але й такі сили, як СДПУ, НДП, які вже розуміють, що політика противаг і балансу сил, регульована раніше Конституцією, зараз повністю порушена.
Таж, підбиваючи підсумки, можу зазначити: весна буде бурхливою та перейде у не менш бурхливе, гаряче літо. А осінь якраз і буде часом дострокових виборів. При цьому особливо хочу наголосити, що основними лідерами, які себе виявлять у цей гарячий час, будуть не лише Юлія Тимошенко й Юрій Луценко, але й, як не дивно, Борис Колесников — як другий після Кушнарьова ідеолог Партії регіонів.
Євген БІЛЕНЬКИЙ , доцент кафедри філософії, політології та історії Агроекологічного університету, м. Житомир:
— Я не дуже вірю, що скоро можуть відбутися дострокові вибори до парламенту. Не бачу в цьому сенсу. Хоча, як часто говорять, у нас усе можливо. Але, в принципі, я не бачу серйозних важелів у Президента для того, щоб розпустити парламент.
У той же час я вважаю, що в будь-якому парламенті повинно бути політико-правове мислення. А у Верховній Раді України переважає економічно-бізнесове. А поки бізнес буде сидіти у парламенті, класичної суспільної користі від нього не буде. У нас, на жаль, немає національно свідомої політичної еліти, а є те, що я називаю протоелітою. Плюс частина її є компрадорською, тобто вона задля своїх економічних зисків та інтересів готова працювати в інтересах іншої держави. І поки у нас не буде сформована еліта з державницьким мисленням, у нас будуть ті негаразди, які ми спостерігаємо зараз. По суті, те протистояння між Кабінетом Міністрів, Секретаріатом Президента, до якого втягується Верховна Рада, є свідченням того, що власні інтереси і власні владні повноваження, амбіції у політиків переважають над загальнодержавними. Це в той час, коли Україна, по суті, не мала ще жодного серйозного виклику глобалізації. А ці виклики вже на підході.
Щодо заяв чинного Президента про можливість розпуску парламенту і Кабміну, то, пригадується, десь з 1995 року про це часто говорив його попередник на посаді Леонід Кучма. Зараз це виглядає як певний політичний крок. Але тоді який був сенс пропонувати Верховній Раді кандидатуру Віктора Януковича на затвердження його прем’єр-міністром? Щоб через півроку загрожувати уряду розпуском? Тут є інше питання. Чи є для цього правові чинники? Кожна сторона посилається на Конституцію і норми законів. Це все ігри незрілої псевдодемократії. Бо, як я вже говорив, перед нашою державою зараз будуть стояти більш серйозні виклики, на які можна дати відповідь, лише об’єднавши політичну та економічну еліти. Ми ж поки бачимо суцільне протистояння. Так, не всі задоволені діяльністю Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Але цивілізовані механізми їхньої заміни зможуть запрацювати лише тоді, коли у нас сформується нормальна політична система.
Щодо найближчого майбутнього, то, думаю, суттєву активність почне проявляти парламент. Активізуються процеси формування нових політичних сил, партій. Мабуть, частина «нашоукраїнців» почне шукати іншої політичної долі. Швидше відбуватиметься процес ідеологізації партій. Не думаю, що цей процес кардинально зачепить владні структури, в них буде продовжуватись протистояння. Можливо, воно буде набирати якихось інших форм — прихованих або відкритих. Але летальних форм не буде для жодної з політичних структур. І ніяких суспільних проривів найближчим часом я не передбачаю.
Щодо нинішньої політики Росії, то навряд чи її керівництво зможе закрити нам шлях до Європи. В цій країні є безліч власних проблем, які їй треба вирішити. А у нас, хочемо ми того чи не хочемо, немає іншого вибору, крім європейського. Та якщо Росія захоче закрити нам цей шлях, це означатиме серйозну конфронтацію, що є одним з можливих викликів, про які я говорив. А нинішній прем’єр-міністр В.Янукович має стати на позиції захисту національних інтересів України, якщо він хоче зберегтися як політик і бажає, щоб Партія регіонів стала все ж загальноукраїнською партією.
Рефат ЧУБАРОВ , народний депутат України:
— На жаль, є сильне передчуття того, що весна — до речі, як політична, так і природна, — буде такою ж непогідною і незручною, як і осінь. Це передчуття зумовлене тією непослідовністю, іноді жорстокою боротьбою, а часом просто грою в політиці, яка існує зараз. Я дуже сподіваюся на те, що українські політики зрозуміють нарешті, що політика такої низької якості не може викликати схвалення і поваги народу, і вже настав час зайнятися справжньою, професійною роботою. Але для цього просто необхідно, щоб та сторона, яка називається Янукович, знала, що є межі того, що називається реваншем, а та сторона, яка називається Ющенком, зрозуміла, нарешті, що у всякій роботі, а тим більше в управлінні державою, необхідна чітка послідовність.
Ускладнює ситуацію напередодні весни і те, що ці недоліки стосуються, на жаль, не тільки влади, але і тих опозиційних сил, які називають себе демократичними, та ніяк не можуть домовитися ні про принципи своєї опозиційності, ні про принципи взаємодії. Я передбачаю, що навесні буде багато розмов про об’єднання, але всі вони так і залишаться розрізненими і реального об’єднання демократичних сил так і не відбудеться. З іншого боку, буде багато розмов про розпуск парламенту, але цього також не буде, оскільки зараз уже не видно переконливих правових аргументів за це. До того ж, незважаючи на спори і дискусії, розмови так і залишаться розмовами, оскільки справжнього розпуску парламенту одні не хочуть, а інші не можуть здійснити. Що стосується закону про Кабінет Міністрів, то українська Феміда дійсно є непередбачуваною пані. Та єдине, чого не хотілося б — щоб на весну Конституційний Суд визнав цей закон відповідним Конституції, оскільки це буде рівносильно розвалу української держави.
Отже — докучливий дощ, туман, бруд, непроїзні дороги, незатишний холодок по спині, розчарування і невідомість попереду — ось алегорія, якою можна описати передчуття політичної весни 2007 року…
Підготували Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, Ганна ХРИПУНКОВА, Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
