Ялтинський рубіж
Саміт Україна-ЄС, що відбудеться 7 і 8 жовтня в Ялті, стає свого роду проміжним фінішем у відносинах між Києвом і Брюсселем. Наступна зустріч такого рівня відбудеться вже в умовах, коли ЄС являтиме собою абсолютно іншу структуру, ніж сьогодні, — її склад налічуватиме 25 країн-членів, вона матиме свою Конституцію, і це само по собі створюватиме зовсім іншу ситуацію на континенті. В Ялті планують побувати прем’єр-міністр Італії, що головує в ЄС, Сильвіо Берлусконі, міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні, уповноважений ЄС з зовнішньої та безпекової політики Хав’єр Солана, комісар Європейської Комісії Кріс Паттен. Президент Леонід Кучма очолить українську делегацію. Попри те, що жодних документів до підписання не планується, розмова очікується непростою. «Європейська» тематика звучатиме і під час візиту до України віце-прем’єра федерального уряду Німеччини, міністра закордонних справ Йошки Фішера, який офіційно приїжджає також 7—8 жовтня з метою відкриття тижня культури Німеччини в Україні.
Сторони за станом на сьогодні демонструють абсолютно різне уявлення стосовно того, яким чином мають розвиватися відносини між ними після розширення ЄС. Брюссель ще минулого року запропонував комунікацію «Ширша Європа — нове сусідство», де «новими сусідами» вважаються, окрім України, Росія, Молдова, Білорусь, країни Північної Африки. Вже це саме по собі було сприйнято в Києві дуже прохолодно. Представники як владних структур, так і опозиції, неодмінно наголошували на тому, що не розуміють, чому Україну ставлять в один ряд з Росією, яка ніколи не проголошувала своєю метою вступ до ЄС і заявляє, що не розробляє подібних планів, Білоруссю, яка фактично є диктатурою, Молдовою, де все ще не досягнуто політичного врегулювання. А особливо болісно сприймаються порівняння з північноафриканськими країнами, які жодним чином претендувати на вступ до ЄС не можуть. Комунікація «Ширша Європа» не пропонує жодній з «сусідніх» країн жодного статусу у відносинах з ЄС, про перспективи їх «європейського» вибору там не йдеться взагалі. Але, що відзначалося і в Києві, і в Брюсселі, документ містить кілька абсолютно позитивних моментів. Це — створення можливостей для доступу до внутрішніх ринків ЄС, застосування щодо «нових сусідів» принципу «чотирьох свобод», основоположних для функціонування ЄС принципів свободи руху через кордони людей, товарів, капіталів і послуг. Документом передбачається розширення на «нових сусідів» мандату діяльності Європейського Інвестиційного банку. Говориться про інтеграцію «сусідів» до європейських транспортних, енергетичних, телекомунікаційних мереж. Проблема у тiм, що все це не настане завтра. Питання «чотирьох свобод», поширення на «сусідів» діяльності Європейського інвестиційного банку були «поховані» на останньому саміті ЄС в червні в Салоніках. Надто багато країн («старих» членів Євросоюзу) виступає переконаними опонентами цих ідей. Навіть якби це було не так, робота над втіленням в життя цих пунктів зайняла б багато років.
Обіцяний ЄС принцип диференційованого підходу до кожної з «сусідніх» країн поки що проглядається важко. Можливо, він буде втілений через Плани дій, які ЄС планує розробити з кожною iз країн-«сусідів». Комісар Європейської Комісії Гюнтер Ферхойген, що відповідає за складання такого Плану дій, під час свого візиту до Києва у вересні говорив, що цього документа слід очікувати за півроку. Його метою повинна стати суто економічна інтеграція: доступ до ринків і вільна торгівля передусім.
Бачення мети Плану дій Україною дещо інше: створення передумов не лише для вільного доступу до ринків, але й для надання Україні статусу асоціації з ЄС із підписанням угоди, що була б рівноцінною «європейським угодам», які ЄС підписував із Чехією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Словенією, Латвією, Литвою, Естонією, Болгарією, Румунією.
Відповіді на це питання в ЄС старанно уникають. Представники структур ЄС заявляють, що це питання — не на порядку денному, що без асоціації взагалі можна обійтися (як було у випадку Австрії). Дуже обережно говориться, що двері ЄС не зачинено для всіх європейських країн, якi відповідають певним критеріям («копенгагенським», до речі, дуже нечітким пріоритетам, — за бажання завжди можна сказати, що країна як відповідає їм, так і не відповідає). Але у випадку України Брюссель категорично відмовляється від внесення до спільних документів, що підписуються з Києвом, як згадки про «копенгагенські критерії», так і слова «інтеграція». Виступ голови комітету Верховної Р ади з питань європейської інтеграції Бориса Тарасюка на одній з міжнародних конференцій, яким були відверто незадоволені представники ЄС, поставив по суті справедливе питання: чому у випадку балканських країн, з яких деякі зруйновано війною і де Україна допомагала досягати стабільності, ЄС міг прийняти чітке політичне рішення відносно можливості їх вступу у перспективі, а стосовно України цього рішення просто немає?
Саме ця невизначеність спричинила досить емоційну реакцію Президента Кучми на прес-конференції цього вівторка: ненадання ЄС Україні статусу асоційованого членства і статусу країни з ринковою економікою є політичним рішенням, Україна втомилася очікувати від ЄС позитивних кроків щодо європейської інтеграції; ніхто не заявив, що Україну бажають бачити в ЄС. Втім, Президент вважає, що потрібно припинити декларувати наміри вступити до ЄС, а натомість необхідно досягати європейських стандартів. «Якби сьогодні Україні запропонували вступити до Європейського Союзу, я б відмовився», сказав тоді також Леонід Кучма, мотивувавши це тим, що Україна б і місяця не витримала в конкуренції з європейськими виробниками. Потрібно ж, на його думку, зберігати своє обличчя. Наскільки можна пригадати, припинити постійні декларації європейського вибору і мети вступу до ЄС Україні на Заході по-дружньому радили ще кілька років тому.
В ЄС також дуже ображаються на слова про те, що Союз недостатньо робить для України. Правда полягає як у тому, що обсяги наданої з боку ЄС технічної допомоги удвічі більша за ті, які Україні надають Сполучені Штати, так і в тому, що ці обсяги все одно менші за ті, які ЄС витрачав як у країнах-кандидатах на вступ, так і в країнах Північної Африки. Правда також і в тому, що мета цієї технічної допомоги, що надається по лінії програми ТАCIS (програма технічної допомоги країнам СНД), несумісна з метою програми PHARE (спочатку створеної для допомоги Польщі та Угорщині в адаптації законодавства, досягненні інституційної сумісності з ЄС на всіх рівнях, досягненні необхідних стандартів у багатьох галузях і пізніше розповсюдженої на всі країни- кандидати на вступ з Центральної Європи). Саме організації надаваної технічної допомоги на принципах програми PHARE довго домагалася від ЄС Україна. Тим більше, що з 2007 року вже не діятиме програма ТАCIS. ЄС розповсюдив пропозицію, в якій йдеться про необхідність розробки нового інструмента технічної допомоги для країн-«сусідів». Але цей процес також займе час. Що буде тим часом, — знають лише в ЄС. Там Україні пропонують зосередитися на виконанні Угоди про партнерство і співробітництво (багато положень якої вже не відповідають реаліям), вступити до СОТ, поглиблювати співробітництво без жодних політичних заяв і сигналів. В Україні, як говорив перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий, в свою чергу вважають, що процес ратифікації УПС «новими членами» ЄС потрібно використати на свою користь.
Окрім того, в Україні наполягали б і на певній «компенсації» втрат від розширення ЄС. Тут теж є свої резони: перспективний доступ до ринків ЄС настане не відразу. А поки що радикально зміняться правила оформлення декларацій, взагалі, пересування людей (через нові візові режими), товарів і послуг. З іншого боку, частка ЄС в українській зовнішній торгівлі вже зараз складає близько третини загального її обсягу і продовжує зростати. З урахуванням «нових членів» ця частка, очевидно, збільшиться, і це може бути позитивним моментом, але знову ж таки, в перспективі.
У відносинах цілком можуть виникнути й проблеми, створені самою Україною. Зокрема, питання «реверсу» трубопроводу Одеса — Броди. Якраз 8 жовтня закiнчується термін фактичного ультиматуму Україні, пред’явленого російським урядом і ТНК з цього приводу. На 30 жовтня за участі віце- прем’єрів України і Польщі Гайдука і Пола, а також комісара Європейської Комісії де Паласіо планувалося офіційне відкриття нафтопроводу, яке зараз, як стверджують різні джерела, під великою загрозою. В разі, коли Україна дійсно погодиться на «реверс», вона втратить щонайменше двічі: по-перше, вона залишиться без доступу і до транзиту каспійської нафти, і до перспективних європейських проектів у цій галузі як ненадійний партнер; по-друге, це не вирішить жодного питання (постачання нафти і так далі). Зате, можливо, добре себе почуватимуть ті, для кого основу діяльності — бізнес, — не завжди відкрито з Росією.
Є ще проблема ЄЕП. Чиновники Європейського Союзу вже давали зрозуміти, що сьогодні не вважають це проблемою і що навпаки, підтримують будь-яке регіональне співробітництво. Але при цьому застерігають, що оформлення митного союзу унеможливить лібералізацію торгових відносин України з ЄС, відтягне її вступ до СОТ. Не кажучи вже про те, що в такому разі не Україна, а Росія визначатиме суть відносин нашої країни з ЄС.
Проблема реадмісії з одночасною лібералізацією візового режиму, проблема ширшого залучення до спільної європейської безпекової політики, проблема боротьби з нелегальною міграцією, де є явно надумані аргументи з боку Заходу, — це все потребує рішення. В Ялті його не буде. В Ялті може бути створено лише загальний клімат, після якого, можливо, дві сторони зможуть досягти порозуміння. Якщо вони будуть на те налаштовані й не чекатимуть блискавичних чарівних несподіванок. Навіть в окресленому форматі, коли ЄС фактично пропонує Україні, як і іншим «сусідам», формулу «все, крім формального членства і участі в політичних структурах», досягнення прогресу потребує чималих зусиль і зосередженості всього суспільства. Саме тому необхідність в ЄЕП для України була й залишається під великим питанням. Що ж до ЄС, навіть те, що сьогодні може запропонувати Брюссель, потребує від країн-членів і структур самого Союзу передусім корінного зламу стереотипів, уявлень, підходів. Якщо, звичайно, розширений Захід і Схід не розпрощалися остаточно з ідеєю існування між ними якоїсь, бодай уявної, стіни.
