Єврооптимісти на зустрічі з євроскептиками
Офіційний діалог України та Європи поки що важко назвати успішним. Схоже, щоб зрушити цю проблему з точки замерзання, до нього потрібно підключитися громадськості та бізнесу. Тому теза про розширення соціальної бази дискусії про нову стратегію партнерства між нашою країною та Європейським Союзом стає не тільки дедалі популярнішою на європейському просторі, а й перетворюється на одну з найактуальніших і дедалі частіше обговорюваних тем. Причому загальний настрій європейців полягає в тому, що час вже перейти від розмов до вироблення конкретних умов зближення. Першим кроком на цьому шляху стане створення міжнародного «мозкового центра» (think tank) у формі мережі міжнародних експертів, куди нарівні з українською політичною й бізнесовою елітою увійдуть впливові представники урядових, наукових, ділових кіл країн Євросоюзу. Їхнє завдання — формування думки європейської спільноти про реальну ситуацію в Україні, її економічний, науковий та культурний потенціал, а також вироблення заходів і напрямів для розширення партнерства та поглиблення процесів інтеграції України до ЄС.
Таке рішення прийнято на початку липня на Ялтинському європейському семінарі. Він мав приватний характер, і відомий український промисловець, засновник корпорації «Інтерпайп» Віктор Пінчук запросив на нього видатних політичних і громадських діячів країн Європи й Америки, які впливають на формування позицій країн-лідерів. Іноземні учасники оцінили ініціативу української сторони. «Добре, що такий семінар організовує бізнес. Це означає, що він готовий брати на себе відповідальність за майбутнє країни», — така думка прозвучала на засіданні.
У ялтинському діалозі, зокрема, брали участь член палати общин парламенту Великої Британії Стівен Байєрс, екс- прем’єр-міністр Канади Жан Кретьєн, директор програм СНД і Східної Європи Ради з питань зовнішніх зв’язків Німеччини, відомий політолог Александер Рар, депутат Національних зборів Франції Домінік Стросс-Кан, державний секретар Національного бюро безпеки Республіки Польща Марек Сівец, депутат Держдуми РФ Андрій Кокошин, директор Міжнародного центру політичних досліджень Віра Нанівська, директор центру Європейських і міжнародних досліджень Григорій Немиря (Україна), старший радник прем’єр-міністра Великої Британії Джеффрі Норріс та іншi.
На вістрі дискусії в Ялті були такі складні питання сучасності, як європейська політика партнерства з країнами-сусідами, сценарії розвитку ЄС у середньостроковій та довгостроковій перспективі й місце в них України, перспективи та проблеми входження нашої країни до Євросоюзу, напрями розширення співпраці України й об’єднаної Європи в соціальній, економічній та культурній сферах. На думку Александера Рара, в Україні живе європеїзована нація. Тому стратегічного плану інтереси Європейського Союзу з українськими схожі. «Дуже важливою, на мою думку, — зазначає німецький політолог, — є роль України як транзитної країни для газу й нафти в Європейський Союз. І тут також дуже важливо, щоб Україна стабілізувала своє сусідство».
Учасники семінару наголошували, що інтеграція України до європейських структур відповідає довгостроковим стратегічним інтересам ЄС як у сфері безпеки, так і в економічній, соціальній та культурній сферах. Адже Україна, на їхню думку, є одним із ключових чинників стабільності й розвитку як у Східній Європі, так і в середземноморсько- чорноморському регіоні. Її географічне положення та транзитний потенціал, науково- технічні й гуманітарні ресурси, спільна з Європою історія й культурне коріння роблять встановлення тісного й рівноправного партнерства актуальним завданням європейської політики.
Однак Стефен Байєрс вважає, що Україна нині на перехресті — вона може рухатися далі, а може — назад. Він упевнений, що їй треба допомогти рухатися далі й ЄС може відігравати позитивнішу роль в заохоченні України розвивати свою економіку й приносити процвітання своєму народу. Як це зробити? На думку Байєрса, необхідно «відкривати ринок у кордонах ЄС». Якби Україна мала доступ до європейських ринків, то це, на думку англійського парламентарія, була б зовсім інша справа для окремих людей, їхніх сімей та суспільства, в якому вони живуть. «Отже, мені б хотілося думати, — зазначає Байєрс, — що сам ЄС сприятиме розвитку партнерства. І це принесло б багато користі людям, які тут (в Україні. — Авт. ) живуть».
Водночас ефективність діалогу «Україна — ЄС», на думку учасників семінару, поки що недостатня. Серед основних причин цього — з одного боку, внутрішні проблеми в соціально-економічному й політичному житті України, які не дозволяють нашій країні в короткостроковій перспективі стати членом Євросоюзу. Водночас європейські політичні й громадські діячі підтверджували, що для виконавчих структур ЄС усе ще характерним є формальний підхід до «українського питання». На думку учасників семінару, надмірна зосередженість офіційних євроструктур на внутрішніх проблемах України звужує можливість ефективного діалогу, що веде до становлення справжнього дієвого партнерства, і формує в частині української нації почуття розчарованості в Євросоюзі та євроінтеграції. Зрозуміло, що цю обставину повною мірою використовують сили, які прагнуть поставити перешкоди на шляху європейських спрямувань України. Про це свідчать, зокрема, висловлювання на семінарі Андрія Кокошина. «Європейський Союз від нас відгородився квотами з найважливіших товарів, які є предметом експорту і для Росії, і для України, — зазначав член Думи. — Відгородився візовим режимом і цілим рядом інших бар’єрів. Тому на сьогодні стоїть дуже актуальне завдання для Росії й України та інших держав пострадянського простору — об’єднати свої зусилля, будучи цілком незалежними, суверенними державами, але сформувати такий сильний економічний блок, який міг би нам забезпечити хороші умови такої стратегічної довготривалої інтеграції до числа найрозвиненіших держав. А Європа, з Європою треба дуже жорстко торгуватися за все. І одна річ, коли ви торгуєтеся й у вас 50 мільйонів, і інша — коли буде 225». Це вже, як то кажуть, без коментарів.
Але чи варто в усіх бідах докоряти тільки опонентів? Жан Кретьєн із цього приводу сказав: «Я вважаю, що Україна зараз десь між Росією та ЄС, але вони (Україна й Росія) будуть дедалі більше наближатися до ЄС. Одного прекрасного дня Україна, можливо, остаточно вирішить стати частиною Європи. Але вирішувати мають лише самі українці». Цю думку продовжив Домінік Стросс-Кан: «Тоді ЄС прийде й намагатиметься встановити партнерство. Але якщо українці не погодяться, щоб їх майбутнє було пов’язане з Європою, цього не станеться й ніщо не буде можливим».
Хоча учасники намагалися не акцентувати увагу на існуючих розбіжностях, дискусія на семінарі відбувалася досить гостро. Більшість експертів зазначали, що відсутність чітко артикульованих обома сторонами (і Україною, і ЄС) цілей і завдань партнерства призводить сьогодні до невизначеності майбутніх взаємних відносин і фактично підштовхує Україну до пошуку альтернативних шляхів економічної та політичної інтеграції. Про це відверто говорили й іноземні, й українські учасники семінару. Негативні наслідки такої невизначеності у відносинах України та ЄС особливо відчутні у сфері візового режиму і ще більше в економічній сфері. Там ситуація часом нагадує процес «вичавлення» з європейських ринків. Його зазнає український виробник. Розширення Європейського Союзу, входження до нього країн Східної Європи, культурно й економічно пов’язаних з Україною, посилює негативний компонент та стверджує частину українських громадян у думці, що в Європі їх ніхто не чекає. Про це на семінарі говорила, зокрема, Віра Нанівська. Водночас, на її думку, Україна може стати гарантом стабільності на східному кордоні ЄС і зручним транспортним вузлом між ЄС, Кавказом й Азією. Також Україна може бути агентом культурного впливу ЄС на Росію, Кавказ, Близький Схід і Середню Азію.
У будь-якому разі, час не чекає, зазначили учасники семінару. Для України наступні 10 — 15 років є критичними для того, щоб потрапити до Європейсько-Атлантичної цивілізації.
Підбиваючи в розмові з журналістами після завершення семінару його підсумки, Віктор Пінчук, зокрема, зауважив: «Ми хотіли продемонструвати західній громадськості, що є насправді Україна. Ці люди приїхали сюди, в майже невідому для західноєвропейців землю, з одним уявленням про Україну, а залишають її з абсолютно іншим, дуже цікавим. Я вважаю, що для України, для українських людей дуже важливо усвідомлено прийняти рішення про вибір — куди вони хочуть йти, навіщо вони хочуть йти і що їх там може чекати».
Природно, всі учасники діалогу усвідомлювали, що одна, нехай і найглибша дискусія, не здатна не тільки усунути, а й навіть поставити всі проблеми. Стефен Байєрс наголосив: «Я вважаю, що в результаті семінару ми визначимо теми для нового діалогу. Я вважаю, що ця дискусія корисна не тільки для України, а й для ЄС». Тому учасники семінару домовилися не лише про створення ініціативної групи з формування міжнародної експертної мережі, а й висловили намір перетворити Ялтинський європейський семінар на постійний форум європейської громадськості. Наступне пленарне засідання планується провести в липні 2005 року.
