Юрій ЛЕВАДА: У Думі не буде демократичних фракцій

— Які основні підсумки парламентської кампанії?

— Це була дуже технологічна кампанія, без класичної боротьби між партіями і якимись напрямками. Боротьба була спрямована на те, щоб виборець проголосував за тих, кого вважали «потрібними». Підсумки виборів засвідчили, що в цьому напрямку можна багато досягти. Тут велику роль відіграло й уміле використання адмінресурсу, і адресна агітація та контрагітація тощо.

— Політтехнолог Гліб Павловський основним підсумком кампанії називає провал на виборах КПРФ. Чи поділяєте ви цю думку? Чи передбачували соціологи такий результат комуністів? І що взагалі сталося?

— Ми помітили, що підтримка КПРФ у цій кампанії була меншою, ніж у минулій, однак ми не передбачали, що вона буде до такої міри знижена. У цьому треба ще розбиратися, і я не хочу поки що висловлювати жодних припущень. Ми постараємося це перевірити й пояснити.

Але я не вважаю, що низький результат комуністів — це головний підсумок. Давно відомо, що у Росії КПРФ вже не відіграє дуже значну роль і протистояння з нею вигадали штучно. Мені здається, що головним підсумком виборів стало те, що в Думі тепер не буде демократичних фракцій і там набагато сильнішою стане влада близьких до президента політичних сил. Також там стануть сильнішими популістські та націонал-патріотичні ідеї.

— Чому, на вашу думку, умовно кажучи, ліберали програли ці вибори?

— За нашими розрахунками і припущеннями, проходження «Яблока» і СПС було можливим, але не більше. Весь останній час їх підтримка була на рівні 5% (іноді дещо більшою, іноді дещо меншою). Чому вони не пройшли? Напевно, вони припустилися помилок, що полягають у тому, що вони не зуміли створити єдиний блок, не зуміли розбудити свій колишній електорат, скласти активну опозицію, яка мала б масову базу. Крім того, хоч і стверджують, що прямої кампанії проти них не було помітно, насправді, робота проти цих партій також велася.

— За попередніми даними, на кількох одномандатних округах переміг кандидат «проти всіх»... Також, як і прогнозувалося, спостерігалася низька явка росіян на виборчі дільниці. Чи не стала така пасивність електорату також однією із причин поразки правих сил?

— Не думаю, бо велика явка — це більше «болота», тобто соціально і політично пасивних людей. Якби вони прийшли — вони голосували б за владу і навряд чи це істотним чином вплинуло б на результати виборів. Демократичні сили не змогли залучити достатню кількість власних прихильників. А це якраз не «болото» — це інші люди. І вони виявилися незацікавленими в перемозі лібералів, оскільки розчарувалися і у виборах, і в цих партіях.

А те, що було голосування «проти всіх» у деяких округах — це явище нове й цікаве. Я думаю, що воно багато в чому пов’язане з різними місцевими обставинами. Зазвичай у нас «проти всіх» голосує не більше 5%.

— Результат «Единой России» — це був прогнозований результат?

— Так, до цього йшло останніми тижнями. Ми навіть очікували дещо більшого. Були припущення, що вони зможуть добратися до 40%.

— Чи означає це, що росіяни задоволені сьогоднішньою владою, станом справ у країні?

— Швидше, це свідчення того, що люди, як і раніше, сподіваються на президента. Загалом владою вони не задоволені, але альтернативи не бачать.

— Судячи з того, які політичні сили здобули підтримку масового електорату, в російському суспільстві сталося своєрідне зрушення убік націоналізму і неоімперіалізму...

— Я б висловився обережніше: сталося зрушення убік націонал-патріотизму — це те, на чому робить кар’єру «Родина» (найголовніший номінант виборів), і популізму, на чому вони також грають.

— Але звідки це загострення національних почуттів?

— Ці настрої існують завжди — в різних верствах населення, а також у представників владної еліти. Останнім часом дійсно є ознаки того, що вони активізувалися. Якби цього не було, «Родина» б не досягла успіху, не було б роздмухування історії навколо острова Тузла, і не було б дуже сумнівних акцій після грузинського перевороту. Я думаю, що це загострення пов’язане з тим, що нікому не вдається вести іншу форму політики. У Росії спостерігається охолодження відносин iз Заходом і явне охолодження відносин з багатьма країнами колишнього Союзу, включно з Україною. І це висуває на перший план таких діячів, як Рогозін.

— Ці вибори багато хто характеризував ще і як старт президентської кампанії...

— Це так. Але набагато важливіше інше — ці вибори починають виборчий цикл, який буде дуже складним, бо питання полягає в тому, що буде після Путіна і хто буде після нього. Самі по собі президентські вибори абсолютно не цікаві, оскільки їхній переможець відомий заздалегідь. А ось що буде після них, яким чином будуть підготовлені чи то наступні вибори, чи то їх скасування, чи то ще якась складніша інтрига — поки що загадка. Ця тема розкручуватиметься в наступні роки, і певну роль в цьому відіграватиме й новий парламент.

— З огляду на те, що, як засвідчили минулі вибори, націоналізм став основною вимогою виборця до політичної сили в Росії, чи підігріватиме чинний президент ці настрої?

— Він їх використовуватиме: іноді, можливо, обмежуватиме, а іноді, у міру необхідності, вкидатиме туди нові запалювальні бомби.

— Як використовувалося українське питання у цій кампанії?

— Я не все знаю, звісно, але я не бачив, щоб хтось у своїх виборчих кампаніях активно використовував українське питання. Але, як ви знаєте, лідер блоку найбільшого переможця «Родина» Рогозін доклав руку до розпалювання конфлікту навколо Тузли. І це, мабуть, зараховують йому в плюс — є люди, яким це сподобалося.

— Якою була роль соціології на цих виборах?

— Вимірювання рейтингів політичних сил мало дуже невеликий вплив на рішення виборців голосувати за ту або іншу партію чи блок. За нашими даними, не більше 4% російських виборців приймають рішення під впливом публікованих рейтингів. Здебільшого населення визначалося під впливом телеагітації та цілого набору інших чинників.

— А наскільки прогнозованими були для вас та інших експертів ВЦИОМ-А результати виборів?

— Деяких показників ми очікували, деяких — ні. Ми бачили, що зростає рейтинг «Родины». Але того, що вона пройде з таким урочистим шумом, ми не бачили. Ми бачили, що Жириновський зміцнює свої позиції, але точних цифр не вирахували — ми вважали, що він отримає менше. Ми також бачили, що підтримка Компартії зменшується, але не очікували, що настільки. Учора було опубліковано повідомлення ЦВК, який порівняв очікування різних соціологічних служб. Ми виявилися кращими. Це, звісно, приємно, хоч з огляду на все перераховане вище радіти особливо нічому.