«З минулого краще видно, що відбувається зараз»

Перше, що завжди хочеться побажати одному з найулюбленіших авторів наших читачів — Станіславу КУЛЬЧИЦЬКОМУ, — щоб його ніколи не покидало натхнення. Станіслав Владиславович належить до тих небагатьох вчених, на яких тримається ввірена їм галузь науки. Заступник директора Інституту історії НАН України, доктор історичних та кандидат економічних наук, Станіслав Кульчицький робить просто несказанно багато, в першу чергу — задля того, щоб відокремити історію від політики. Зізнається, сьогодні це дуже складно. Тим більше в тому історичному періоді, дослідженням якого він безпосередньо займається, — 1920—1930-ті роки минулого століття.

10 січня Станіслав Кульчицький святкує свій день народження. Щоб привітати, нам довелося відволікти його (всього на кілька хвилин) від лекцій і студентів, які мають честь навчатися у видатного вченого.

— Що саме ви розповідаєте своїм студентам на лекціях і що намагаєтесь донести до молодого покоління загалом?

— В університеті я викладаю курс «Методологія історичного дослідження». В ньому йдеться про складні теоретичні проблеми, проте я завжди намагаюся виходити на практичні моменти, які хвилюють всіх нас. Історія не тільки дозволяє розуміти минуле, дуже часто затьмарене всілякими спекуляціями, а й має прогностичну функцію. З минулого краще видно, що відбувається зараз. Із минулого ми можемо спрогнозувати на кілька десятиліть вперед. Це значима функція історії, тільки важливо, щоб вона не використовувалася в політичних інтересах. Політизація перетворює історію на інструмент обовванювання суспільства. А в такому разі прогностична функція історії безсила.

— Якраз у сьогоднішньому номері ми розпочинаємо публікацію вашого «кількасерійного» матеріалу «Таємниці радянського голоду початку 1930-х рр. Звіт з московського колоквіуму». В ньому ви вже вкотре наголошуєте на тому, що в суспільстві щодо історичних питань повинен лунати голос істориків, а не політиків. Зрозуміло, що для цього історики повинні хоча б голосно заговорити в інформаційному просторі, особливо на телебаченні. А коли вас, наприклад, востаннє запрошували на телебачення?

— Не повірите, але буквально за півгодини до мене приїде знімальна група з каналу «24». Я їм маю розповісти про те, як виникли трудові книжки, для чого вони були запроваджені. Для себе я підраховував: за минулий рік мене запрошували разів тридцять на різні телеканали. Але це все були суто довідкові матеріали, які не мають відношення до того, що історик насправді повинен робити на телебаченні. Багато хто, напевно, дивиться таку програму як «Viasat History» і до неї подібні. Такі передачі, безперечно, вимагають великих коштів, але їх популяризаторська функція надзвичайно висока. У нас такого поки що, на жаль, нема. Нема в першу чергу тому, що це невигідно. Вигідніше історію використовувати як зброю у війні політиків. Історія стала «лякалкою»: НАТО, СС «Галичина», Голодомор... А коли читаєш інтернет-форуми, де здебільшого висловлюється молодь, стає лячно: не церемоняться, друкують те, що думають, а те, що думають, — просто дрімучість! Жах, що робиться в головах у нашої молоді! Звичайно, це треба виправляти. Історію треба вивчати.

— Який для вас найцінніший подарунок, що ви хотіли б отримати? Чи, можливо, вже отримали?

— Отримаю вже найближчим часом. Мені вже зателефонував кур’єр і сказав, що він везе мені в подарунок останню книгу з Бібліотеки газети «День» «Екстракт 150». Туди увійшли три мої дуже важливі статті. Коли статті не в газеті, а в книзі, вони краще читаються та й взагалі стають доступнішими. Цей подарунок для мене дуже важливий, тому що я газету «День» розглядаю не просто як спосіб щось надрукувати. Дуже часто в «Дні» я апробовую думки, які потім ідуть в наукову монографію чи статтю. Останній приклад — моя стаття про приватну власність, опублікована в газеті «День». Не всі мене зрозуміли. Потім на шпальтах «Дня» з’являлися статті авторів, які зі мною не погоджувались, був навіть один дуже великий матеріал, який заперечував мої основні позиції. Я був змушений ще раз звернутися до цієї теми. Сьогодні до друку в книжці готується моя наукова стаття на цю тему. Вона доопрацьована завдяки читачам «Дня» і апробована читачами «Дня». Я сформулював свої думки так, щоб бути почутим.

Колектив «Дня» вітає Вас, Станіславе Владиславовичу, із днем народження. Козацького Вам здоров’я і наснаги! Побільше вдячних студентів, розумних читачів та достойних опонентів!