З розмахом і не без моралі
Уперше після тривалої перерви Україну представлено у конкурсі Московського кінофестивалю.
ХХIV Московський кінофестиваль відкриється завтра в кінотеатрі «Пушкинский» сенсацією останнього кіносезону у Франції — «Вісьмома жінками» Франсуа Озона. Вже тільки за те, що у цьому чудернацькому детективі грають пліч-о- пліч Фанні Ардан, Катрін Деньов, Еммануель Беар та Ізабель Юннер, його варто подивитися.
Організатори також спрацювали подібно до професійних режисерів, зібравши досить насичену конкурсну програму. Серед п’ятнадцяти претендентів тут кілька безперечних лідерів у змаганні за «Золотого Георгія», причому це режисери, що практично закріпилися у прижиттєвому ранзі класиків.
Останнє справедливо стосовно Боба Рейфелсона, у чиїх фільмах прославився Джек Ніколсон. У новому фільмі «Будинок на Турецькій вулиці» Ніколсона немає, а амплуа зірки дісталося Мілі Йовович, яка грає фатальну красуню-інтриганку. Великий досвід і за плечима братів Тавіані, які представили на МКФ свою третю за рахунком екранізацію прози Льва Толстого: на цей раз це «Воскресіння», причому дія фільму відбувається саме в Росії.
Україна цього року представлена у конкурсі вперше після тривалої перерви. Це також екранізація, виконана не менш значною персоною. «Чехівські мотиви» Кіри Муратової, судячи з усього, — справжня фантасмагорія цілком у дусі Антона Павловича: Тетяна Рєпіна, яка покінчила життя самогубством, з’являється на вінчанні колишнього коханця. В акторському складі — як звичні для Муратової виконавці, так і нові імена — Сергій Бехтерєв, Ніна Русланова, Наталія Бузько, Жан Даніель, Пилип Панов. Серед інших фаворитів конкурсу варто назвати Кшиштофа Зануссі з його новою стрічкою «Доповнення», що частково перегукується з попередньою роботою «Життя як смертельне захворювання, що передається статевим шляхом». Сюрпризи можуть зробити штатні виробники фестивального кіно, азіатські режисери. У Москві це — іранець Вахід Мусаян («Поклик землі») та японець Хіросі Андо (мелодрама «Синява»).
Росія виставила два фільми — військову драму «Зозуля» комерційно успішного Олександра Рогожкіна і тріллер Романа Пригунова «Самотність крові».
За межами конкурсу зосереджено безліч спокус. Різного роду позаконкурсних панорам і ретроспектив майже два десятки. Гурмани і кінознавці потягнуться, очевидно, до Музею кіно на «Екзотику». Підбір тут дуже строкатий. Є цілком мейнстрімні стрічки, наприклад, «Таємне голосування» іранця Бабака Паямі (приз за режисуру) і «Як Гаррі став деревом» серба Горана Паскалевича, які зачарували тогорічний Венеціанський кінофестиваль. Добре відомий прихильникам арт-хауса і Кім Кі Дук, хоч «Поганий хлопець» критика не відносить до числа кращих стрічок південнокорейського самородка. До стовідсоткової екзотики можна віднести такі раритети, як «Кармен гей» (Сенегал — Франція — Канада, режисер Джозеф Гай Рамака), де знаменита циганка несподівано виявляється чорношкірим юнаком- бісексуалом, Хосе, відповідно, дівчиною Анжелікою, а замість музики Бізе звучать африканські і джазові мелодії. Бісексуальні мотиви, дзеркально розтлумачені, досліджуються у документальних «Хлопчиках Венери» (Щвейцарія — ФРН — США, режисер Габріель Баур); тут зафіксовано життя-буття трансвеститів навиворіт, жінок, які перевтілюються у чоловіків. «Швидкий бігун» (Канада) чудовий за своїм походженням — це перший фільм про канадських ескімосів-інуїтів, зроблений їхньою мовою. Ще одна нешаноблива екранізація — «Куряче-рисові війни» (Сінгапур, режисер Чі Кон Чі) — «Ромео і Джульєтта», перероблені на... комедійний лад. Але, думається, максимум глядацької уваги буде забезпечено найбільш похмурим фільмам «Екзотики»: «Темним водам» Хідео Накати — японського майстра жахів, і російсько-швейцарським «Убитим блискавкою» режисури нечастого гостя на російських екранах, засновника кінематографічного некрореалізму Євгена Юфіта.
Все ж, МКФ — не форум експериментаторів, традиція тут у будь-якому випадку переважає. Для консерваторів передбачено ретроспективи Стенлі Кубрика, вище згаданого Рейфелсона, Бориса Барнета, підбірки «Сімейний бізнес» — картини Григорія Чухрая, Роже Вадима і близьких до них режисерів. Навряд чи знайдеться місце радикалізму і в ретроспективах «Афганський вузол» та «Кіно Норвегії».
Інша ситуація може виникнути у «Великих надіях». Неймовірно, але факт — програми дебютантів на фестивалі досі не було. Результати тут передбачити важко, але, судячи з великої кількості мелодраматичних сюжетів у синопсисах, молодь iз Росії, США, Австралії ризикувати не хоче.
Тi, що вчора звергали, а тепер стали елітою, зосереджені у «8 1/2 фільмів». Укладач, прес-аташе фестивалю Петро Шепотинник підійшов до справи дуже відповідально — жодного випадкового імені, суцільні гранди і мастодонти. Останній Іштван Сабо («Думка сторін»), найсвіжіший і найцікавіший Майк Фіггіс («Готель»), невмирущий Пітер Богданович («Котяче нявкання /Смерть у Голлівуді), аристократичний Роберт Олтман («Госфорд парк»), молода та рання Катрін Ліндберг зі страшним «Дощем» (продюсер — Мартін Скорцезе), улюбленці Канн бельгійські брати Дарденн («Син»), нарешті, симпатичні анімаційні «Комашки» Марка Алдашина — буде чим очі потішити.
Більш-менш розгорнено про всі програми МКФ розповісти навряд чи вдасться. На окрему розмову заслуговують «АйФорія» (найбільш відомі картини арт- хауса останніх двох років), «Ательє» (фільми про знаменитих режисерів), «Національні хіти» (лідери тогорічного прокату у своїх країнах), «Передпрем’єри» (потенційні хіти)...
Одним словом, істинно російський розмах.
У цілому ХХIV Московський міжнародний кінофестиваль триватиме 10 днів і закінчиться 30 червня у «Пушкiнському» роздачею призів і показом фільму Брайана де Пальми «Фатальна жінка».
«День» буде стежити за ходом МКФ безпосередньо з місця подій.
