За рахунок кого будемо підтримувати металургів?

У середу металурги України, повідомляє Інтерфакс-Україна, попередили про неприпустимість зростання тарифів після виборів. Йдеться про вартість залізничних перевезень та енергоносіїв. Державний секретар Міністерства промислової політики України Сергій Грищенко повідомив на нараді з питань гірничо-металургійного комплексу в Дніпропетровську про «підозру», що після виборів ціни підвищаться. З його слів, це хочуть зробити транспортники «Укрзалізниці». «Можливо, з 1 квітня будуть нові розцінки і на енергоресурси», — сказав С. Грищенко. Заступник держсекретаря повідомив також, що він отримав листа від гендиректора Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Володимира Бойка, в якому той констатує початок процесу підвищення цін. Результатом металургійного «сидіння» виявився проект меморандуму про взаємодію Кабміну і металургійних підприємств, аналогічний до того, який уряд підписав нещодавно з нафтовиками. Такий підсумок можна розцінювати як деяке зміцнення позицій уряду та його рішучість сприяти підвищенню конкурентоспроможності української продукції. Питання в тому (і його, безумовно, на повен голос ставлять під час «затрапезних» дискусій і закулісного з’ясування стосунків усередині різношерстого провладного блоку), за рахунок кого країна підтримуватиме металургів? Адже й у залізничних, і в енергетичних ресурсів тільки два основнi споживачі — промисловість і населення. Виробники послуг наполягають на тому, що тарифи застаріли. Але якщо не підіймати їх для підприємств, то залишаються тільки виборці, яких щойно клялися не кривдити... Третій вихід — «потрусити» монополістів, які вимагають коштів для технічного оновлення. Але чи не виявиться країна у ще більшому програші, якщо буде з року в рік нехтувати оновленням інфраструктури?

І В. Бойко, який прийшов до «За ЄдУ!» для боротьби з монополізмом «Укрзалізниці», і керівник цієї ж державної структури Георгій Кирпа (він, до речі, недавно повідомив, що в 2002 році тарифи на залізничні перевезення, як пасажирські, так і вантажні, не підвищуватимуться, хоч і висловився за їхнє збільшення не менш ніж на 20 вiдсоткiв вже наступного року) входять до одного і того ж виборчого блоку. Внутрішньоблокові суперечки можуть непомітно перерости у повномасштабну торгово-полiтичну війну, яка взагалі перекриє для України які- небудь шанси на успіх у міжнародній конкуренції.

Поки українські промислові еліти не можуть прийти до консенсусу, світ якось намагається розхитати зведену США сталеву огорожу. У цьому окреслилися два шляхи. З одного боку, «неамериканський забугор» висловлює всілякі протести, а з другого — будує бар’єри проти металопродукції інших країн, що вивільнилися з американського ринку. Так, урядова комісія РФ пропонує ввести антидемпінгове мито на оцинкований прокат iз України та Казахстану, а також інші заходи із захисту ринку. ЄС може ввести квоти на імпорт сталі з Азії та Латинської Америки. При цьому далекоглядні політики зазначають, що серія контрзаходів з боку країн і регіонів, які побоюються притоку дешевої сталі, «вигнаної» зі США, може поставити ці країни у незручне становище. «Політично ЄС буде складно критикувати США за введення обмежень і самим робити те ж саме», — вважає Марселло Малентаччі, генеральний секретар Міжнародної федерації сталеливарників, що виступає проти дій США. Ось тут би й Україні пограти на цих протиріччях, відстоюючи національні інтереси. Але нам ніколи — у нас вибори та внутрішні війни...