Захід не допоможе
КРЕДИТ ДОВІРИ
Те, що про нагальну потребу активізації боротьби з відмиванням в Україні заговорили тільки протягом року-двох, відверто кажучи, дивує. Як дивує і те, що до закону про протидію легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, наші парламентарії підійшли впритул тільки на початку липня цього року. На весь світ ославили Україну справи екс- прем’єра Павла Лазаренка, «офшорні» махінації із золотовалютними резервами НБУ, історія з виплатами остарбайтерам, перманентно спливаюча інформація про рахунки в європейських банках діячів української політики і великого бізнесу... М’яко кажучи, в боротьбі з «відмиванням» наша влада трохи запізнилася. Саме настільки, що питання про наявність відсутності в правовому полі ефективних механізмів боротьби з відмиванням було поставлене Україні з-за кордону. Це сталося ще в липні минулого року, коли, як ми пам’ятаємо, Україна зайняла «почесне» місце в списку держав, які «не співпрацюють» у боротьбі з «брудними грошима» (на сьогодні до «чорного списку» FATF занесено також Науру, о-ви Кука, М’янму, Сент-Вінсент і Гренадіни, Гренаду, Гватемалу, Філіппіни, Єгипет та Нігерію).
Здавалося б, був слушний час добряче замислитися, провести роботу над помилками, зробити висновки і внести необхідні зміни до державного законодавства. «День» тоді писав, що кредит довіри, яким користувалися українські політики на Заході, не може бути безмежним. Тим більше, якщо порушено безпосередні інтереси західних держав. Наївно вважати, що, скажімо, США, Англію, Бельгію або Німеччину цікавили і цікавлять внутрішні проблеми України щодо боротьби з відмиванням. Їм на ці проблеми абсолютно начхати. Інтерес країн Заходу, який стосується «брудних грошей» українського походження, починається лише тоді, коли отримані злочинним шляхом гроші попадають до їхніх фінансових установ. А тому Україні поставили абсолютно прагматичні умови: або ви боретеся з відмиванням у себе, або ми боремося проти вас.
Те, що церемонитися з Україною ніхто не збирався, стало зовсім очевидним за підсумками Парламентської конференції Євросоюзу з питань боротьби з відмиванням грошей 8 лютого цього року (докладніше про затверджені тоді контрзаходи — у «Дні» від 21.12.2002). Не заперечували цього, навіть навпаки — підкреслювали, — іменем народу обрані і від цього імені призначені чиновники. Сьогодні навряд чи хтось пригадає, скільки різнорівневих делегацій із нашої країни відвідали Європу і перетнули Атлантику з тим, щоб перейняти досвід міжнародного законодавства в плані боротьби з відмиванням; скільки прес-конференцій і «круглих столів» було проведено з метою прищепити цей досвід в Україні... Результат, а точніше — його відсутність, — сьогодні очевидний. Україна стала першою в Європі та другою в світі державою (після маленької острівної держави на північному сході від Папуа Нової Гвінеї — Науру), до якої FATF рекомендувало застосувати санкції. Дуже примітне ще й те, що Нігерії, якій також загрожували санкції, на останній конференції країн FATF вдалося їх уникнути.
ЧОМУ УКРАЇНА?
Стосовно України такий розвиток подій «День» передбачав ще 5 грудня цього року. Відразу після того, як Верховна Рада ухвалила у третьому читанні Закон «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом». Цілком очевидно, що «санкціонувати» державу з реальним, а не віртуальним, як в Науру, сектором економіки відразу і беззастережно ніхто не буде. Зрозумілі й резони Сполучених Штатів (поки єдиної держави, яка заявила про застосування санкцій): проблема фінансової екстрадиції грошей Лазаренка і самого Павла Івановича, «кольчужний скандал», плівки Мельниченка і т. д. — до переліку претензій до «поганих хлопців» в Україні вельми вдало лягають методи боротьби з відмиванням, які не влаштували експертів FATF.
І аж ніяк не дивно, що кращих методів в України не виявилося. Їх не могло бути за визначенням. Запізнілий ажіотаж і завзяття, з яким держава зайнялася вивченням прийомів боротьби з «брудними грошима» за кордоном, більше були схожими на «будівництво соціалізму», ніж на конкретні дії. Посилення тиску країн ЄС і FATF на Україну як державу, котра «не співпрацює» в боротьбі з відмиванням, супроводжувалося у нашій країні серйозною дискусією. При цьому ділову громадськість більше непокоїло трактування «брудних грошей» владою, ніж створення системи державного контролю за відмиванням. Не зайвим було б нагадати, що керівники ДПАУ не заради користі намагалися переконати, що головна специфіка національної «пральні» — ухилення від сплати податків. А тому покращення системи адміністрування поборів і контролю за грошовим обігом у зв'язку з цим слід розглядати як підмурок боротьби з відмиванням. І їм це вдалося!..
Важливий для держави законопроект «Про протидію...» неодноразово гальмував парламент. Можна стверджувати, що навіть якби навесні цього року сильні світу цього не ділили парламентські комітети, влітку — не готували уряд Кінаха до відставки, а восени — не розподіляли портфелі в Кабміні; навіть якби опозиція не отримала політичні резони блокувати законодавчий процес нині... Словом, якби український політикум виконував свої прямі обов'язки, — однаково Верховній Раді навряд чи вдалося б ухвалити закон, що може задовольнити FATF.
Держава, половина економіки якої працює в тіні, а чиновники вищого рангу займаються великим бізнесом, у якому процвітають хабарництво, корупція, і найнеймовірніші їхні вияви стають очевидними (наприклад, банкрутство такого титана, як АКБ «Україна»), просто приречена мати фінансовий ринок, наповнений «брудними грошима». Ці гроші можуть бути «чорними», «сірими», «бурими»... Не так важливо. Небезпечним є те, що в умовах нашого податкового законодавства будь-якого і кожного громадянина, який не хоче жити за межею бідності, можна звинуватити у відмиванні, і, навіть не потрапивши під категорію пособника тероризму, потрапити у в'язницю за статтями 207, 212 КК (ухилення від сплати податків). Коли народні депутати є реальними або потенційними фігурантами резонансних справ, то питання впровадження ефективних методів боротьби з відмиванням автоматично переходить до розряду проблемних. Не факт, що повну інформацію про сумнівні операції, враховуючи реалії нашої напівринкової економіки, держава використає адекватно. Отже, зацікавлених у прийнятті відповідного закону в Україні виявляється не так уже й багато. Це, в принципі, і підтвердила редакція, в якій було ухвалено Закон «Про протидію...» 7 грудня 2002 року.
Що, в свою чергу, виявилося абсолютно нецікавим і, можливо, незрозумілим для експертів FATF. Стаття 7 Закону «Про протидію...» («День» від 5.12.2002) міжурядову організацію тільки насторожила. Не будемо ще раз втомлювати читачів формулюваннями, які не те щоб англійською, а й з української російською мовою ледве перекладаються. Якщо стисло — банкам і підприємствам у цій статті надана «презумпція невинності» на випадок можливих судових розглядів із державою в «зв'язку з належним і неналежним» моніторингом сумнівних операцій. FATF такий стан речей, природно, не влаштував. Прогнози підтвердилися відповідними змінами до закону, які минулого тижня не змогла розглянути паралізована Верховна Рада. Після чого без гаяння часу FATF рекомендувала застосувати до України санкції.
ЩО ДАЛІ?
Передбачати економічні наслідки контрзаходів, які 19 грудня FATF рекомендувала вжити по відношенню до України, не беруться навіть найсміливіші аналітики. Річ у тому, що до вчорашнього дня не було достеменно відомо, які країни та в якій формі ці санкції застосовуватимуть. Як повідомляє агентство Інтерфакс, посилаючись на посла України в Великій Британії Ігоря Мітюкова, Кабінет Міністрів і Міністерство закордонних справ планують найближчим часом дати завдання послам України в країнах-членах FATF провести двосторонні переговори, щоб отримати чітке уявлення про порядок імплементації санкцій.
Подальша поведінка «санкціонованої» держави, швидше за все, зводитиметься до оптимізації ухваленого закону. Тобто коректувань, які повинні влаштувати FATF. Питання про скасування санкцій Україна, в такому випадку, цілком може поставити на засіданні організації в лютому наступного року в Парижі. А ось як можуть позначитися ці коректування на бізнес-діяльності у нашій державі, страшно навіть уявити. Касація «презумпції невинності» комерційних структур перед обличчям держави (пункт 3 змін) у статті 7 закону (на цьому, як стало відомо «Дню» з джерел близьких до Державного департаменту з фінансового моніторингу, наполягає FATF), судячи з усього, нічого хорошого банкам і підприємствам не обіцяє. Оскільки в такій редакції від відповідальності за «належний і/або неналежний» фінансовий моніторинг (виявлення, реєстрація і передача державі інформації про сумнівні операції) комерційні структури України дуже можуть постраждати. Адже наскільки та або інша операція є сумнівною, в кінцевому результаті, визначатиме держава. І не дай Бог, скажімо, якому-небудь банку переплутати, які операції «належні», а які ні. Тим більше, що перелік сумнівності фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу (стаття 12 закону), згідно з пунктом 6 змін, запропоновано доповнити «іншими обставинами, які дають суб'єкту первинного фінансового моніторингу (банкам, страховим, інвестиційним компаніям тощо — Авт. ) підстави вважати, що фінансову операцію проведено з метою легалізації (відмивання) прибутків». Пікантну деталь «інших обставин», у принципі, характерну для механізмів боротьби з відмиванням цивілізованих держав, в Україні можуть витлумачити дуже неоднозначно.
Депутат-економіст Сергій Терьохін, коментуючи зміни до Закону, сказав, що програв парі, передбачивши, що держава все-таки не отримає можливості тотального інформаційного контролю над підприємницькою діяльністю. Сподіватимемося, що парі він усе-таки виграв. А вдосконалений закон про боротьбу з відмиванням не стане в Україні ще одним інструментом нечесної конкуренції або фіскального тиску. Захід ця проблема не цікавитиме.
