ЗАПИТАННЯ «Дня»

Олександр БОГОМОЛОВ, віце-президент Центру близькосхідних досліджень:

— Я вважаю, що участь українських миротворців у стабілізаційних силах в Іраку є вигідною для України. Це дає можливість нашій країні вийти на принципово новий формат взаємовідносин, передусім із країнами Заходу, Польщею, Великою Британією, США, НАТО. До речі, компанія у нас збирається дуже пристойна — на аналогічній стадії вирішення цього питання зараз перебуває Литва. До того ж участь у миротворчих операціях, контроль за можливими діями конфліктуючих сторін, технічна здатність українських військових відповісти цим завданням, викликам — це дуже сильний мандат довіри, наданий Україні. Здатність технічно виконати це завдання свідчить про здійсненність того, про що давно йдеться на політичному рівні, про можливу роль України в НАТО. Тобто на цю операцію у виконанні українських військових дивляться, передусім, як на тест.

У контексті неординарних обставин, що зараз склалися у світовій політиці — війна з терором і неоконсервативний курс США стосовно Близького Сходу, — збільшується кількість нових можливостей. У спокійнішій ситуації навряд чи можна було б передбачити появу нових шансів для України. За таких нових обставин у сучасному мінливому і не дуже безпечному світі, в обстановці, коли деякі старі підходи і відносини ставляться під питання (наприклад відносини США з провідними європейськими країнами), пропозиція, зроблена Україні та прийнята нею, з одного боку, здатна спричинити ризики. Але ризики передусім мають турбувати ті країни, яким є що втрачати, країни зі сталим місцем у міжнародній політиці, з великими економічними інтересами в різних регіонах (Німеччина, Франція та ін.). А для країн, подібних до України, які як учасники і суб’єкти міжнародного права молоді, — це шанс, можливість покращити свою позицію в міжнародному розкладенні сил. Очевидно, що поляки це зрозуміли дуже швидко, оптимально зорієнтувалися і виграли несподівано багато. У той момент, коли Франція очевидно програла з погляду своїх економічних і політичних акцій у своїй умовно миролюбній позиції, інші країни «нової Європи» виграли, опинившись вчасно там, де потрібно. Крім того, що Польща отримала свою зону контролю в Іраку, вона отримала й інші цікаві пропозиції. Нині ми знаємо, що колишній міністр фінансів Польщі буде головним фінансовим радником майбутньої нової іракської влади. Звісно, те, що поки отримала Україна, це менше, ніж те, що змогла отримати Польща, однак це шанс. І якщо продовжувати реагувати швидко і діяти грамотно і професіонально з технічного погляду, то Україна свою позицію у контексті великої Європи відносно Європейського Союзу, НАТО зможе значно покращити.

Що ж стосується якихось негативів і ризиків, то тут слід враховувати два аспекти. По-перше, якщо подивитися на те, в якому контексті обговорюється рішення про відправлення наших миротворців до Іраку, то тут впадає у вічі той факт, що цю участь багато українських спостерігачів пов’язують з можливістю отримання економічних дивідендів в Іраку. Тут слід розуміти, що такий зв’язок, звичайно ж, є, але він не такий прямий. Щоб отримати конкретні економічні вигоди, треба дуже багато попотіти.

Наявні також деякі політичні ризики. Слід розуміти, що у цій обстановці «креативного хаосу» певний ризик завжди існує. У цьому випадку я бачу його в такому: Україна вирішує цю проблему і робить цей хід у контексті взаємовідносин з НАТО. Але слід мати на увазі, що місце дії такої операції — це Близький Схід, а дійові особи — це західні країни. Тобто вирішуватимуться усі питання саме із західними, а не з арабськими країнами, і тим більше не з Іраком, який зараз не має ніякого власного легітимного національно-політичного керівництва. Цей аспект потрібно враховувати, потрібно думати, яким чином це буде сприйнято, і які політичні тексти мають бути створені українським зовнішньополітичним відомством на цю тему, яким чином Україна повинна пояснити деякі очевидні речі, які арабському спостерігачеві не можуть не впадати в око. Наприклад те, що свого часу з режимом Саддама Хусейна відносини України були досить теплими. Аж до того, що існувала навіть двостороння міжурядова українсько-іракська комісія. І фігуранти відомого «карткового списку», яких зараз розшукують США та Британія (деяких з них вже спіймали) приїжджали сюди і їх приймали на державному рівні. Тобто це виглядає як поворот України на 180 градусів. Ніхто не говорить, що такі повороти неможливі, проте слід враховувати міру ризику від такого повороту, слід бути готовим до подібних запитань, сформулювати аргументацію і мати послідовну близькосхідну політику. Над цим уже потрібно думати.

Георгій КРЮЧКОВ , голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони:

— Вести розмову про те, якою буде позиція нашого Комітету дещо зарано. Річ у тому, що Рада національної безпеки й оборони прийняла політичне, принципове рішення про відправлення українських миротворців до Іраку для участі у стабілізаційних силах. Але при цьому РНБОУ дала два тижні уряду, щоб відпрацювати правові й організаційно-фінансові питання. Це і зона дії наших миротворців, і те, чим вони конкретно займатимуться, хто забезпечуватиме безпеку наших військових і нести за це відповідальність, хто фінансуватиме цю акцію. Також треба прояснити до кінця, наскільки узгоджується рішення Ради нацбезпеки від 22 травня з нашим законодавством (оскільки в останньому в нас йдеться, що міжнародні миротворчі операції здійснюються під контролем ООН). Загалом, мають бути відпрацьовані всі ці питання, після чого можна буде визначити позицію. До речі, приблизно в такому ж дусі висловлювався і секретар РНБОУ Євген Марчук.

Я думаю, що більшість депутатів Верховної Ради підтримає відправлення українських миротворців до Іраку, якщо, звичайно, за цей час не станеться чогось насторожуючого. Як наприклад, нещодавня катастрофа нашого літака в Туреччині, внаслідок якої загинули 52 іспанськi миротворцi. Тобто депутати будуть дуже прискіпливо випитувати, наскільки забезпечена безпека наших хлопців.

У геополітичному плані: оскільки Рада Безпеки ООН по суті визнала державами-окупантами США та Велику Британію, то, напевно, це надає напівлегітимного характеру і самим стабілізаційним силам. Напевно, той, хто братиме участь у миротворчій місії, буде причетний і до вирішення питань, якi пов’язанi з відновленням економіки Іраку. На це слід зважати. Ми живемо в цинічному світі й доводиться жити за його законами і діяти згідно з національними інтересами. Тобто економічний бік цього питання диктує необхідність брати участь у цій справі. Але в моральному плані — «вигрібати» наслідки американської агресії — це, як мені здається, не дуже добре. Загалом, це питання дуже неоднозначне і непросте.

Володимир БОНДАРЕНКО , політолог:

— Плюси та мінуси відправки українських військових для участі в стабілізаційних силах в Іраку найперше слід розглядати в геополітичному контексті. Україна на сьогодні начебто визначилася з геополітичними орієнтирами. Ми заявили, що йдемо в Європу, ставимо за мету вступ до НАТО, а також до СОТ, куди сподіваємось потрапити до кінця нинішнього року. У всіх трьох випадках, а особливо у двох останніх, де йдеться про розвиток відносин з Північноатлантичним альянсом, а також зі Світовою організацією торгівлі, дуже багато що залежить від взаємодії України зі Сполученими Штатами Америки. Відносини України з США тільки-но виходять з прохолодного періоду. В нинішній ситуації Америка гостро потребує партнерів, котрі б розділили з нею відповідальність за операцію в Іраку та долю іракського народу. Кращої можливості покращити стосунки, аніж та, що є зараз, годі й чекати. Приклад з відправкою Укрбату в Кувейт яскраво засвідчує вигоди активної позиції. Однак це далеко не єдиний аргумент на користь ухваленого РНБО України рішення. Як відомо, до війни товарообіг України з Іраком становив сотні мільйонів доларів. Щоб наше місце не виявилося зайнятим конкурентами, Україні потрібно міцно закріпити свої позиції в регіоні. Без могутньої політичної підтримки навряд чи можлива й активна участь українських підприємств у відбудові Іраку, що в перспективі також є дуже багатообіцяючою. Таким чином, прийняте керівництвом країни рішення в цілому можна оцінювати позитивно. У той же час я б хотів висловити й деякі застереження. Окупація Іраку до сьогодні залишається справою, м’яко кажучи, доволі спірною з погляду міжнародного права. Тому було б вкрай бажаним, щоб наші військові їхали туди під мандатом ООН, а також, аналогічно з випадком з відправкою батальйону до Кувейту, одержали щось на зразок запрошення від господарів, тобто самих іракців, а не лише американців. Перед нашими військовими, які відправляться до Іраку, завдання стоятиме складніше, аніж перед тими, що знаходяться в Кувейті. Охорона стратегічних об’єктів, «розтягування» учасників громадянських конфліктів — по-справжньому небезпечна справа, де не виключені й втрати. А це значить, що вимоги до професійного рівня наших воїнів мають бути дуже серйозними. Нарешті, фінансовий аспект. Операція дійсно обійдеться в кругленьку суму, можливо, на порядок більшу, аніж перебування батальйону хімзахисту в Кувейті. Це означає, що треба зробити все можливе, щоб добитися компенсації витрат від американців, британців чи іншої сторони. Втім, я думаю, всі ці проблеми вирішувані, і сподіваюся, що Верховна Рада прийме розумне, раціональне, виважене рішення, яке б враховувало національні інтереси України.

ДО РЕЧІ

Заступник голови Верховної Ради України Олександр Зінченко вважає, що парламент схвалить рішення про відправлення українських миротворців до Іраку. О. Зінченко підкреслив, що на таке рішення парламенту може вплинути те, що йдеться про миротворчий захід, про відновлення країни, а також «про можливості українських компаній».

У свою чергу, голова парламентського Комітету з питань закордонних справ Станіслав Сташевський переконаний, що Верховна Рада України повинна ухвалити рішення відправити миротворців до Іраку. Депутат нагадав, що відповідно до процедури, питання розглядатиметься у профільних комітетах парламенту, зокрема з питань закордонних справ і з питань національної безпеки й оборони. Тільки після цього питання винесуть на обговорення до сесійної зали парламенту.

Лідер соціалістів Олександр Мороз також вважає, що парламент підтримає це рішення. Однак він заявив, що його фракція голосуватиме проти відправлення українських миротворців до Іраку.