ЗАПИТАННЯ «Дня»

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор центру соціальних досліджень «Софія»:

— На мій погляд, події останніх днів показали, що опозицією відпрацьовується концентрований сценарій розподілу ролей, в якому кожен намагається виконувати свою місію. Згідно, зi сценарієм, за «трійкою» закріплена роль організаторів великого політичного «балу», в той час як «Наша Україна» виконує роль такого собі гравця. В результаті опозиція розкладає намети, а Ющенко пропонує закликати до діалогу. Водночас Ющенко після свого вчорашнього виступу на мітингу, де не було допущено жодного пасажу про дострокову відставку Президента, підписує документ, в якому міститься цей пункт. Однак я думаю, що це не вагання, а добре продуманий крок. Чому? Та тому, що за язик його не схопиш, а факт підпису можна пояснювати тим, що в такий спосіб фактично висловлено думку натовпу. Як наслідок, всі підписанти резолюції будуть апелювати перш за все до думки учасників мітингу, яких неодноразово примушували скандувати, голосувати, піднімати руки тощо. В той час як радикальна частина опозиції скаржитиметься на «погану» поведінку влади стосовно учасників вуличних акцій, Ющенко, як єдино можливий кандидат від опозиції, візьме на себе місію переговорів в кулуарах. В результаті буде і не так, як вимагає радикальна опозиція, і не так, як бажала б влада. Думаю, в цій ситуації Ющенко має шанс «пробити» те, про що він мріє з травня. Я не виключаю, що через кілька місяців Банкова таки змушена буде йти на такий «троїстий» договір». Водночас виникають сумніви з приводу того, що цієї осені це приведе до створення коаліційного уряду. Скоріше, йде підготовка грунту для створення ансамблю нових сил, про що, власне, свідчить нещодавнє підписання угоди між «Нашою Україною» та пропрезидентськими фракціями. Однак я б не розглядав Ющенка як міст між владою та опозицією. Це просто м’який процес боротьби. Тобто, якщо комуністам та соціалістам звично навіть історично боротися за допомогою «зимового» взяття», то крупні буржуа завжди домовляються в ресторанах. І Ющенко, який страшенно боїться вулиці, але змушений туди ходити, домовлятиметься саме таким чином.

А щодо опозиції, то вона кричить з трибуни про кризу влади, викладаючи при цьому факти, що свідчать якраз про силу цієї влади.

Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції і розвитку:

— З огляду на події на Європейській площі, складається враження, що Ющенко читав історію розвідки, в першій главі якої йдеться: виживають зазвичай ті резиденти, які одночасно працюють на декілька держав. Можливо, це одна з причин його поведінки. Друга — це невміння Ющенка говорити чоловіче «ні» (а мужчина, як відомо, є тоді мужчиною, коли він вміє володіти цим словом). Третім мотивом його дій може бути далекобійна стратегія, заради якої він може пожертвувати частиною своєї репутації, але виграти час. Крім того, зважаючи на близьке оточення лідера «Нашої України» (в яке входять представники як пропрезидентських, так і антипрезидентських сил), він, вочевидь, прислуховується до обох сторін.

А щодо кризи влади, про яку 16 вересня говорила опозиція, то, на мою думку, мають місце взаємні звинувачення обох таборів. Попри це, «хвороба» влади справді спостерігається, і тут можна виділити кілька симптомів. Передусім це відсутність парламентської більшості та дисбаланс гілок влади, що супроводжується відсутністю злагодженого ансамблю між виконавчою, законодавчою та судовою владами. І наступний симптом — це поява людей на вулиці і небажання влади це помічати.

Сергій ТЕЛЕШУН, президент фонду «Співдружність»:

— Особисто я не поспішав би з оцінками як підписання угоди між блоком Віктора Ющенка і чотирма парламентськими фракціями, так і резолюції, підписаної «Нашою Україною» разом із блоком Юлії Тимошенко, партією Олександра Мороза і партією Петра Симоненка на сходинках «Українського дому». Але можу з впевненістю сказати, що нічого дивного в цьому я не бачу.

«Наша Україна» за своїм складом дуже різнорідна. До того ж електорат, який підтримав блок на виборах, більш радикалізований і протестний, ніж частина народних депутатів із «НУ», зокрема та, яку називають бізнесовою. Вона й зацікавлена в тому, щоб увійти до так званої системи взаємовідносин із владою та вирішити питання створення коаліційного уряду.

Тактика «гойдання маятника» для цього блоку — спроба потрапити до системи інтересів не тільки влади, але й власних: тобто, не втративши підтримки, отриманої під час виборів, вони хочуть домовитися з існуючою владою. Та довго так тривати не може. Політичну технологію, що дозволяє, не спалюючи мости для діалогу з владою, утримувати протестний електорат, кількість якого зростає дуже швидкими темпами, можуть використовувати тільки тимчасово. Займати подвійну позицію можна максимум рік, а потім під тиском членів політичного угруповання лідеру доведеться визначитися. Напевно, незабаром частина представників «НУ», які є радикально опозиційною силою і серед рядових членів партії, і серед тих, хто має депутатський мандат, поставлять перед Віктором Андрійовичем питання про подальшу схему поведінки. Застій і невизначеність керівництва блоку можуть призвести до того, що багато хто з них почне залишати свій та переходити до блоків більш радикальних сил, розпочнеться масштабний стік політичного потенціалу. Отже, вже нині Віктору Ющенку потрібно визначитися: яку ціну і за що він згоден заплатити. Якщо «Наша Україна» піде в опозицію, то сектор її симпатиків значно зросте кількісно, та вона не отримає доступу до системи виконавчої влади. І, навпаки, якщо вона йде до влади, скорочується кількість симпатиків, проте посилюється її перспективний потенціал як політичної сили, яка може зацікавити на президентських виборах.

І все ж заради справедливості я хотів би зазначити, що багато залежатиме і від самої влади. У неї також є безліч внутрішніх розбіжностей і протиріч. Зокрема, це стосується фракцій блоку «За єдину Україну», які яскраво продемонстрували на тому ж Форумі демократичних сил, наскільки вони тепер розгублені.