«Болісні компроміси»... перевірять

Служба безпеки України перевіряє висловлювання олігарха Віктора Пінчука. Про це свідчить відповідь глави СБУ Василя Грицака на звернення народного депутата Дмитра Яроша, яку він оприлюднив у Facebook. «Щодо висловлювань громадянина України В. Пінчука призначено відповідну семантико-текстуальну експертизу», — йдеться в документі. Зазначається також, що це відбувається в рамках розслідування кримінального провадження за статтями «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», «Створення терористичної групи чи терористичної організації», та «Фінансування тероризму».

Вже місяць, як прізвище Пінчука знаходиться в топ обговорюваних тем. Його стаття у The Wall Street Journal в кінці грудня минулого року викликала шквал негативної реакції в громадськості. Нагадаємо, в тексті йшлося про «болісні компроміси», на які має піти наша країна: «Україна має розглянути питання про тимчасову відмову від членства в ЄС, як нашої мети на найближче майбутнє»;  «Україна не приєднається до НАТО ні найближчим часом, ні  в среденьостроковій перспективі»; «Крим не має стати на заваді досягненню угоди, яка закінчить війну на сході»; «Не буде умов для чесних виборів (на Донбасі. — Ред.), поки Україна не візьме під контроль всю її територію. Але нам, можливо, варто не звертати на це увагу і провести місцеві вибори».

Що змусило все-таки Пінчука перервати своє тривале мовчання і так скандально повернутися в публічну площину? «Є дві версії активізації Пінчука в публічній сфері, — коментує «Дню» політолог Віктор Небоженко. — Можливо, це є атакою олігархів проти одного олігарха — Президента Петра Порошенка. Одна справа апелювати до народу, а інша тиснути на міжнародному рівні, висловлюючи точку зору в тому числі і Кремля. Можливо, також Пінчук намагається вийти із скрутного становища внаслідок того, що він поставив в свій час на Клінтон. Але робить він це досить незграбно. Пінчук завжди хизувався тим, що він начебто є поза політикою, а тут виставив себе як публічна персона. Якщо після його статті більше ніяких посилів не буде, то й не варто робити великих висновків щодо політичного майбутнього Пінчука. Інакше ми побачимо політизацію останнього кола олігархів, які шукають своє місце і в світі, і в Україні. Хоча звичайно, це показово, що олігарх, який був не публічним, в певний момент вліз в епіцентр дуже гострих політичних суперечок. Сказати, що Пінчук залежний виключно від Кремля, не можна, хоч він дійсно транслює думки Москви. Тому потрібен час, щоб розібратись — чи це є початок виступу олігархічного фронту проти Порошенка, чи це спроба олігархів знайти себе в новому міжнародному устрої».

Показово, що до гри одразу підключилися (або заздалегідь підготувалися і спроектували ситуацію?) в Москві. Місцева пропагандистська машина через окремі ЗМІ почали писати про те, що в Україні є бізнесмени і взагалі частина еліти, яка готова до компромісів і налагодження відносин з Росією — от тільки погана київська влада цього не хоче. Окремі ж видання пішли ще далі і назвали Пінчука кандидатом в президенти на майбутніх виборах. Хоча тут прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков відреагував досить швидко: «У нас немає прокремлівських кандидатів. Це українському народові потрібно визначати, хто гідний стати президентом». «Те, що РФ начебто пророкує Пінчука в президенти, то це засіб розкачування ситуації і тиску саме на Порошенка, — вважає Віктор Небоженко. — Адже Порошенко не пішов на легалізацію окупантів на Донбасі і не провів там вибори. Звичайно, Путін злий на нього і буде робити все, щоб тиснути на президента України, в тому числі опосередковано через Пінчука».

Незважаючи на гарні слова Пєскова про те, що «це українському народові потрібно визначати, хто гідний стати президентом», факти з новітньої історії України свідчать зовсім про інше. Втручання Росії в український політичний процес, зокрема вибори, це вже давня традиція. Започаткована вона була ще на зорі незалежності, коли в 1994 р. Кремль підтримав і допоміг стати президентом Леоніду Кучмі. Останній керував країною 10 років — в 1999-му Кучма переобрався, застосувавши на виборах російську технологію «червоної загрози», — спаринг-партнером виступив комуніст Петро Симоненко. Коли ж Кучмі в 2004-му не вдалося залишитися на третій термін, вони разом з Росією вирішили зробити ставку на Віктора Януковича. Але не вийшло. Повстав помаранчевий майдан. І тоді за посередництва друга Кучми і майбутнього голови Наглядової ради YES — екс-президента Польщі Александра Кваневського, ситуацію вдалося вирішити, забезпечивши Кучмі недоторканність, а Вікторові Ющенку урізання повноважень.  

Зрештою, втручання Росії в політику України продовжилося. Безкінечні з’ясування стосунків Віктора Ющенка з Юлією Тимошенко і звичайно велике розчарування суспільства призвело до того, що в 2010 р. президентом таки став Віктор Янукович. Останнього Кремль використав сповна, по-перше, знищуючи через своїх ставлеників у владі безпеку України зсередини. А по-друге, як тільки Янукович почав певним чином пручатися — вибудовувати власну владну вертикаль, загравати з Євросоюзом по угоді про асоціацію, Росія активно втрутилася і розіграла свою карту на Євромайдані, суть якої полягала в тому, щоб довести ситуацію до хаосу і витягнути Януковича з Києва, щоб вдарити по Криму і Донбасу. Тут інтереси Кремля (скинути Януковича) співпали з інтересами частини українських олігархів. Не виключно, що серед них був і Віктор Пінчук. Згадаємо, наприклад, що в 2011 р. ГПУ порушило кримінальну справу проти екс-президента Кучми (зятя Пінчука) у «справі Гонгадзе — Подольського». І згадаємо, який вигляд і настрій мав Кучма, коли регулярно ходив на допит в Генпрокуратуру... А згодом була й інша ситуація, коли Пінчук запросив Януковича на YES, де йому за допомогою підконтрольних експертів і журналістів фактично влаштували публічну «порку» на очах у всього світу.

Це було в Ялті, коли ще Крим був українським. І Кучма, до речі, як тільки Кремль окупував кримський півострів, буквально одразу (в травні 2014-го) заявив: «Крим ми вже втратили, і я вважаю, що повернути його нереально, адже Росія пішла ва-банк». Як тут також не згадати, що «Мінськ» підписав саме Кучма. Відповідно, «болісні компроміси» Пінчука — це по суті закономірний крок попередньої діяльності цієї родини. «Я не думаю, що Пінчук грає самостійну гру. Пінчук — це Кучма, а Кучма — це Путін, — коментує «Дню» журналістка Галина Плачинда. — Тому всі мали ігнорувати нещодавній так званий український ланч Пінчука в Давосі. Йому треба було оголосити бойкот. На жаль, не всі політики та журналісти пройшли цей «тест на вошивість».

У розмові з «Днем» деякі експерти також наголошували, що публічний вихід і пропозиції Пінчука — це по суті намагання зіграти в нових геополітичних умовах: як на руку Кремля, так і на руку новій адміністрації у Вашингтоні, враховуючи заяви Дональда Трампа щодо України, при цьому залишаючи за собою право посередництва у вирішення світовими гравцями «українського питання» (про наші національні інтереси в даному випадку не йдеться). Взагалі зовнішня політика України, особливо на американському напрямку, який фактично віддали на поталу Віктору Пінчука, — викликає багато питань. 

«З огляду на ту геополітичну ситуацію, в якій опинилася Україна за ці три роки після Майдану, можна сказати, що зовнішньополітична діяльність нашої влади провальна, — підкреслює Галина Плачинда. — Якщо ще певний час назад у нас були сподівання на те, що США нам допоможуть, то зараз вже таких сподівань все менше. Ми опинилися одні, а РФ залишається дуже впливовою країною в світі і продовжує нарощувати свій потенціал. Путіну подають руки лідери світу і ніхто не збирається цю ситуацію змінювати. Українські проблеми не артикульовані на державному рівні і на міжнародній арені. В приблизно півтора десятках країн немає українських послів. В багатьох країнах не відбулося ротацій послів після Майдану. Взагалі, криза проявляється ще й в тому, що ми не знаємо, куди прямуємо. Цього не знає ні Президент, ні Пінчук, ні наш істеблішмент». 

Отже, що конкретно може означати кримінальне провадження СБУ, в рамках якого перевіряються висловлювання Пінчука? «Це своєрідна відповідь Порошенка, який так би мовити хоче так само тиснути на Пінчука, — вважає Віктор Небоженко. — Можна казати, що СБУ в цьому випадку працює в руслі інтересів Порошенка. І хоч Порошенка намагається все особисто контролювати, він явно не знав про те, що Пінчук готує статтю такого змісту в WSJ. І це йому дуже не сподобалося».

Свою точку зору висловив і політолог Кость Бондаренко, який колись писав книжки про Леоніда Кучму (rian.com.ua): «Я не прихильник конспірологічних теорій, але цілком можливо, що цією справою намагаються змістити Пінчука з ролі головного переговірника з Сполученими Штатами. Головне завдання — не дати Пінчуку зайняти те місце, яке він раніше займав в контактах між Україною та родиною Клінтон. У в’язницю Пінчук точно не сяде. Але навколо його персони буде створюватися якийсь інтершум, який в результаті призведе до появи на політичній арені нового переговірника з Трампом».

Перерване мовчання Пінчука явно свідчить, що він вступив в нову гру. Гру, яка розпочинається не тільки на теренах України, а й у зв’язку з приходом до влади Дональда Трампа. Прикро, що у всій цій ситуації розмінною монетою є інтереси України. Зокрема через те, що в українському суспільстві так і не навчилися робити висновки з власних поразок. Повстання і скидання політичних режимів — це одне, а от організація в політичне представництво для представлення власних інтересів — поки залишається недосяжним. Так само важливо пам’ятати про необхідність контролю і тиску в таких принципових справах, як «Гонгадзе — Подольського», адже безкарність протягом багатьох років розв’язує руки не тільки родині Кучми — Пінчука, а й тим, хто приходить до влади. До речі, доведено — кожна влада, яка відмовляється ставити крапку у згаданій справі, на тих чи інших етапах сама потрапляє в пастку.