Чи має влада план звільнення Донбасу?

Наприкінці другого року війни перед новим українським урядом вкотре постало питання — як бути з гангренозною частиною окупованого Донбасу? Нещодавно пролунала фраза міністра з окупованих територій Вадима Черниша, який сказав, що існує так званий «чорновий мирний план з деокупації Донбасу». Ця репліка примусила пригадати знаменитий президентський «план Б», про сутність якого досі ніхто і не дізнався. При цьому залишається факт того, що в Луганську і Донецьку давно сформований потужний військовий анклав агресора, нехай штучно, але створені ознаки державності (маріонеткова виконавча влада, «парламент», «армія», символи, гімн тощо), та найстрашніше — з’явились перші випускники шкіл і «вузів» з дипломами «ЛНР» та «ДНР», які не асоціюють себе з Україною. Більш того, в умовах інформаційної ізоляції і масованої пропаганди народжується нове покоління юнаків, які переконані, що Київ бомбив їхні домівки, а натівські війська стоять під Новоайдаром і прагнуть задушити молоду «республіку». Якщо Україна за 20 років допустила розвиток тла для агресії РФ на Донбасі, то яку стратегію можна вигадати зараз, при тому, що сам офіційний Київ, схоже, живе від виборів до виборів і мислить не завжди державницькими категоріями?

Наприклад, українські політики і можновладці інколи використовують термін «реінтеграція» замість деокупація чи звільнення. Начебто непомітна, але суттєва різниця. Замість того, щоб офіційно визнати окуповані території окупованими, дехто продовжує замилювати реальність, яка вдало лягає під меркантильні інтереси деяких наших політиків і агресивні наміри Путіна. Продовжується маніпуляція з темою Мінських угод, в яких вивід іноземних військ з території України означений аж 10-м пунктом. При цьому на задній план відсувається і принципове питання відшкодування РФ збитків, які вона завдала Україні. На днях Віктор Каспрук оприлюднив у своєму блозі на сайті «Радіо Свобода» переконання в тому, що РФ має виплатити контрибуцію. «Україна, після того як Росія залишить українські території, повинна отримати контрибуцію за ті людські, територіальні, інфраструктурні, економічні та фінансові збитки, які українці понесли в результаті божевільної політики Путіна», — говорить політолог.

Останнім часом все частіше піднімається питання можливості присутності поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі, зокрема, генсек ОБСЄ Ламберто Заньє вже підтвердив реальність такої перспективи. При цьому, самі представники цієї організації нещодавно комічно жалілись на те, що бойовики намагались начепити на їхні автомобілі георгіївські стрічки, а паради військової техніки в Луганську і Донецьку засвідчують наявність у бандитів забороненої Мінськими угодами зброї. Тобто для того, щоб вони цю зброю помітили, треба було провести цілий парад. Звичайно, ці танки, гради, САУ та інша російська техніка демонструвалась бойовиками не лише для мілітаристської показухи. Кремль дає зрозуміти, що щоб не вирішувала Європа і куди б не дивився Київ, окупована частина України залишиться під впливом Москви. До скону Путіна або Донбасу.

Щодо гіпотетичної стратегії деокупації Донбасу «День» поспілкувався з головою Донецької ВЦА Павлом ЖЕБРІВСЬКИМ.

«НАСПРАВДІ НАС ЗМУСИЛИ ПІДПИСАТИ МІНСЬКІ УГОДИ»

— Чи дійсно існує «чорновий план» з мирної деокупації Донбасу, як про це заявив міністр з окупованих територій Вадим Черниш?

— Була агенція по відновленню Донбасу, є мінська переговорна група, на сьогодні створено ціле міністерство з окупованих територій. То ж гадаю, що чиновники не даремно споживали державні гроші і мали б за цей час щось запропонувати і Кабміну, і Президенту. Зі мною вони з цього приводу не радились. Можливо вони щось вигадали конгеніальне — я залюбки буду виконувати в межах своїх повноважень їхній план. Підстав не довіряти Чернишу у мене не має. Але суть цього плану мені не відома.

— Дивно, що чиновники не радились з вами, адже ви безпосередньо дотичні до проблем Донбасу і вже маєте достатній досвід та знання спектру проблем. Тим більше у вас має бути своє бачення як Україні бути з окупованими територіями.

— Перше ключове питання — я не бачу можливості на сьогодні проведення виборів на тих землях. Вибори — це усвідомлений, без страху акт волевиявлення людей. Такого вибору на окупованому Донбасі бути не може, адже там люди знаходяться під суцільною російською пропагандою і в страху. Там алкоголіки і наркомани зі зброєю вештаються по вулицям. Окрім того, Україна ніяк не контролює ті землі, а отже і українського закону там немає. Про такі вибори можна починати говорити лише після повного виведення російських військ, перекриття кордону, роззброєння бойовиків. Амністію можна допустити лише по відношення до тих, у кого немає на руках крові. При цьому, необхідно переслідувати тих, хто займався мародерством, вбивствами і катуваннями. Після всього цього там треба вводити мінімум на рік військово-цивільну адміністрацію та доступу повного спектру ЗМІ. Після цього можна говорити про вибори і реінтеграцію цієї території в склад єдиного українського простору.

— Тобто реінтеграція після деокупації.

— Абсолютно так. Україна зараз не може відповідати там за чесні і прозорі вибори.

— З іншого боку, в Мінських угодах виведення іноземних військ записано аж 10-м пунктом після зазначених місцевих виборів. Чи не тупик це?

— Тупик є і з нього треба виходити. Ми маємо гіркий приклад того, коли «рашисти» підписували ті Мінські угоди, при цьому, розвиваючи наступ на Дебальцевському плацдармі. Фактично вони тоді окупували Дебальцевську дугу і одразу ж порушили Мінські угоди. Тепер чомусь наші європейські партнери вимагають повного виконання Мінських угод «буква в букву» лише з нашої сторони. Сам Мінськ-2 підписувався в дуже складних умовах і скільки б не критикували Президента, але фактично на Україну чинився великий, в тому числі, військовий тиск. Нас в дійсності змусили підписати ці угоди. Зараз нові реалії і їх треба переосмислити.

«Я ПРОТИ ПРЯМОЇ ТОРГІВЛІ З ПРЕДСТАВНИКАМИ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ»

— Але чи не має відчуття, що і з боку України існують подвійні стандарти — з одного боку, ми воюємо, а з іншого — торгуємо?

— Торгівля іде відносна. Насправді, є підприємства, які перереєстровані на контрольованій території України і сплачують податки в державний бюджет. Звідти на територію України постачається метал, вугілля, тощо. Важливо розуміти, що немає простих відповідей на надскладні питання. Уявімо, що ми зупиняємо підприємство, яке перереєстровано в Україні. Зупиняється виробництво і куди підуть робочі? Таким чином, ми самі стимулюємо робітника, який до того не брав до рук зброї, піде до бандитських загонів, адже там це чи не єдиний спосіб заробити гроші і прогодувати сім’ю. А це, наголошую, 150-200 тисяч людей — потенційна армія. Окрім того, ми тоді свідомо відмовляємось від податків.

— Тобто ми маємо залишити торговельні зв’язки з окупованими територіями?

— Я проти прямої торгівлі з представниками окупаційної влади. Не можна допускати оптове постачання продукції. Не може купувати продукцію у підприємств, які не перереєстровані в Україні. Але треба розуміти, що й там є наші громадяни, які за українську пенсію і доплати «рашистів» повинні мати можливість купити собі українські товари першої необхідності, продукти та ліки.

— До речі, яка ваша позиція щодо виплати пенсій мешканцям окупованих територій?

— На сьогодні повинні бути ідентифіковані люди, які отримують пенсії. Звичайно, Україна згідно з Конституції зобов’язана виплачувати пенсії і соціальні виплати своїм громадянам, але виникла ситуація, коли на вільну територію приїздять люди з пачками банківських карток серед яких є такі, що вже померли. Тому де гарантія того, що замість цих людей не отримують гроші ті ж самі бойовики? Отже потрібно провести системний облік цих осіб. Верифікація пенсій — це абсолютно правильне рішення.

— Тобто потрібна справедлива методика, а не спекуляція

— Так. Це тема на якій сильно спекулюють політики, орієнтуючись на рефлексії тих чи інших сегментів суспільства. А це долі людей, їхній біль. Особливо на цьому люблять спекулювати політики, які не бувають на сході і абсолютно далекі від предметного розуміння ситуації. Те, що відбувається на Донеччині і на всьому Донбасі не можна міряти мірками мирної України. Тут триває війна. А спекулянти є не меншими ворогами ніж «сєпари», тільки вже ворогами в нашому тилу. Моєю стратегією є зробити так, щоб Донеччина відчувала себе спочатку Україною, а вже потім Україною «донецького розливу».

— Є думка, що настав час поступово вкладати гроші в східний регіон для його відбудови. На вашу думку, чи не є це лише приводом для «освоєння» цих коштів — державних чи грантових?

— Можна скільки завгодно ловити грабіжників і корупціонерів, але ми будемо чинити по-іншому. За моєю ініціативою у Верховній Раді як пілотний проект для Донеччини було прийнято рішення з травня місяця всі товари і послуги проводити через систему електронних торгів. Потрібно сформувати єдину закупівельну організацію — агенцію національного розвитку. Там мають бути 12 членів наглядової ради і із них 9 представники донорських структур. Мало того, ми пропонуємо, щоб відповідальним секретарем там був представник від ООН, щоб ні у кого не було сумніву, що до чиїхось рук можуть прилипнуть бюджетні гроші. Крадіжка грошей під час війни — це мародерство. А по законам військового часу ви добре знаєте, що з такими людьми роблять.

— Українська влада офіційно не визнає конфлікт на Донбасі війною, називаючи його АТО. Отже, виходить ми живемо не у військовий час. На вашу думку, чи не стане це проблемою у висунення позовів до РФ, як до агресора?

— За свою агресію РФ має заплатити ціну. Нехай вона це не визнає і нехай в Україні війну називають АТО, але подано позов до Гааги і офіційно на міжнародному рівні має бути визнано агресію РФ проти України. Рано чи пізно РФ заплатить за свої злочинні дії. Наскільки я знаю, з боку України в цьому плані зараз багато чого робиться — злочини документуються, готуються відповідні позови.