Чи є в Україні монетарна політика?
ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
Добре відомо, що в радянських політекономічних підручниках (що ми всі вивчали) існують п'ять функцій грошей, тоді як у західних — три. Що ж це за додаткові дві функції, яких так не вистачає шановному опоненту?
Четверта функція грошей у радянській політекономії — це функція засобу платежу. Фактично, функцію грошей як засобу обігу в широкому значенні радянські економісти розділили на дві функції — функцію, власне, засобу обігу, коли гроші переходять із рук у руки, й функцію засобу платежу, що вельми сумнівно, оскільки це, швидше, два аспекти однієї функції й одна без іншої не можуть існувати. Тому в західній економіці їх і об'єднано під однією назвою. Але значно цікавіша п'ята функція — світових грошей. Оскільки золото вже давно не є світовими грошима, мій опонент, мабуть, серйозно вважає, що його місце посяде гривня. Особливо в умовах кризи економіки та відсутності монетарної політики. Взагалі ця функція не має самостійного значення й є аспектом усе тієї ж функції засобу обігу. Якщо гроші вільно конвертовані, то вони всюди будуть вільно конвертовані. В такому випадку я можу навести ще одну, шосту функцію, єдину, роль якої дійсно виконує гривня — колекційну, про що автор уже писав («День», № 106). Причому це не лише численні колекційні пам'ятні монети, але й серійна гривня, наборів купюр якої не вистачить усім громадянам нашої країни.
ЗАЛУЧЕННЯ ВЛАСНОСТІ
Я згоден із моїм опонентом, що цифра рівня монетаризації в СРСР у 80% сумнівна, але саме така цифра фігурує в економічній літературі. Більш того, безготівкові гроші, що існували в СРСР за відсутності приватної власності, важко назвати грошима в класичному значенні, а правильніше було б їх назвати розрахунковими одиницями державного плану.
У той же час показник рівня монетизації в західних країнах високий тому, що там усю власність залучено в грошовий обіг, і для її обслуговування існують фінансові інструменти. А якщо власність не залучено, то навіщо потрібні ці інструменти? Причому залучено в обіг, а не просто комусь належить, або за кимось значиться, будь то фізична особа, підприємство або держава, тобто будь-якій власності в економічній сфері відповідає якась кількість грошей, зумовлена рівнем цін, що склався. І якщо, приміром, у Англії здійснюють націоналізацію, то власникам виплачується компенсація в грошовій формі за ринковими цінами, й навпаки. Не забезпечена грошима власність не може перебувати в обігу, що ми й бачимо на прикладі нашої країни. Розвиток банківських, зокрема, кредитних платіжних інструментів, а також фондового ринку, цілком залежить від залучення власності країни в товарно-грошові відносини, інакше їм просто немає на чому розвиватися. Питання, як залучати її в обіг, не були темою статті, на яку звернув увагу пан Б. Соболєв. Можу лише вказати, що рівень капіталізації фондового ринку країни оцінюється в $700 млн., сума посильна для мільярдера середньої руки. Та й сам рівень капіталізації надзвичайно низький і становить декілька відсотків, у той час як у західних країнах він перевищує 50%.
БАРТЕР
Раніше автор не аналізував, чому кредиторська заборгованість більша, ніж дебіторська, а лише показав їх вражаюче, безперервне зростання. Але якщо не звертати увагу на різницю, то сама цифра в 161,4 млрд. гривень досить вражаюча й говорить лише про те, що грошова система країни не працює й тим самим не забезпечує цінову регуляцію, що прямо відноситься й до бартеру. Повинен розчарувати шановного опонента: бартер, передусім, — це негрошова форма розрахунків, вимушена захисна реакція виробника на відсутність працездатної грошової системи, зумовлена наступними причинами.
По-перше, добре відомо, що чим більше випускається продукції одного найменування, тим вона дешевша. Цей процес називається масовим виробництвом, який першим почав застосовувати Г. Форд. Він почав багато платити своїм робітникам для того, щоб вони купували машини, що випускаються ними, стимулюючи таким чином попит, і завдяки масовому виробництву знизив собівартість продукції до такого рівня, що вона стала доступною широким верствам населення. Для забезпечення конкурентоспроможності української продукції її треба випускати масово (я не кажу про високотехнологічну дрібносерійну продукцію, що має свою специфіку формування ціни).
По-друге, технології, розраховані на масове виробництво, не дозволяють перейти на дрібносерійні партії, інакше виникне невідновлювана зупинка виробництва аж до його руйнування, як у випадку, приміром, із доменними печами. Що, до речі, й сталося в Україні з цілими товарними групами. Через відсутність достатньої пропозиції грошей (а звідси й високих кредитних ставок) частина продукції реалізовується за бартером, що забезпечує мінімально необхідний рівень виробництва.
По-третє, експортно-імпортні відносини з країнами з нестійкою грошовою системою й низьким рівнем монетизації (передусім із Росією) також приводить до бартеру, як єдиного засобу, що дозволяє підтримувати традиційні економічні зв'язки. Це практично підтверджується відсутністю бартеру в зовнішньоторговельних відносинах із країнами з високим рівнем монетизації — зокрема із США та Західної Європи. Щоб не шокувати читачів цифрами, пропоную порівняти частку бартеру в експортно-імпортних операціях із Росією й, приміром, із США.
По-четверте, бартер допомагає згладити девальваційний вплив національної грошової одиниці, але невже, як написав мій шановний опонент, «постійна девальвація національної грошової одиниці» й є суть тієї «монетарної політики», про яку він пише?
Таким чином бартер допомагає нам не лише підтримувати рівень виробництва продукції, але й підвищує швидкість обігу грошей, оскільки розширює асортимент товарів.
Однак у бартеру є недоліки: по-перше, він ускладнює й робить дорожчим процес реалізації товару через запровадження багатьох додаткових процедур, тим самим знижуючи продуктивність праці, по-друге, існує ризик отримати неходовий товар або товар за завищеною ціною (оскільки не працює функція міри вартості). Між іншим, для того й винайшли гроші, щоб позбутися бартеру. Хочу нагадати, що справжні гроші — це універсальний товар-посередник, який потрібен усім.
Через високі податки й непрозорість бартерних операцій бартер може використовуватися й тоді, коли підприємство «сидить» на картотеці. Але це, знову ж таки, захисна міра за невиправданої податкової політики, котра має бути безпосередньо пов'язаною з рівнем монетизації. Щодо приховування виручки від експортних бартерних контрактів, то для цього існують набагато простіші й оригінальніші схеми, тим більше, що приховування виручки за кордоном обумовлене цілком природною причиною — гроші прагнуть туди, де вони почуваються комфортніше й надійно зберігаються, що є як наслідком, так і підтвердженням відсутності в країні грошової політики. Інакше навіщо ж їм звідси бігти?
Впевнений, що більшість виробників із задоволенням відмовилася б від бартеру як вимушеної міри. Підтвердженням того були короткочасні періоди, коли рівень монетизації підвищувався, а інфляція падала, що призводило до короткочасного зменшення бартеру.
З низьким рівнем монетизації безпосередньо пов'язані й взаємозаліки. Як доказ можна навести інший приклад — рівні взаємозаліків у Києві й Одесі мінімальні, в десятки разів менші, ніж у Івано-Франківській і Чернівецькій областях. І це пов'язано, передусім, з тим, що локальна насиченість грошима в Києві й Одесі набагато вища, ніж у вказаних областях.
ЗАПРОВАДЖЕННЯ КАРБОВАНЦЯ
Шановний пан Б. Соболєв торкнувся ще одного важливого питання — запровадження карбованця в Україні. Запровадження карбованця в сенсі будь-якої монетарної системи ні на чому не грунтувалося. Більш того, карбованець і не запроваджувався як класична грошова одиниця, і ніде не згадувався як гроші. Справа в тому, що на той час їх і не можна було запровадити через об'єктивні причини, на чому автор детально зупинявся в своїй книзі «Государственность Украины: истоки и перспективы». Кажучи стисло, на мою думку, мета запровадження карбованця полягала в іншому. На відміну від колишніх соцкраїн і Росії, в Україні після проголошення незалежності не було ні свого центрального банку, ні своєї податкової служби, ні свого Кабінету Міністрів, оскільки Радмін України контролював менше за 10% виробництва України (зокрема, пральні, перукарні, овочеві бази тощо). Всі ці структури створювалися на ходу. Україна із зони рубля була виштовхнута в більшій мірі з економічних міркувань, оскільки наш Нацбанк не погоджував емісію безготівкового рубля з центробанком. У той же час, були й політичні причини. Так, зокрема, Росія не передала Кабміну України ні переліку підприємств, ні номенклатури товарів, ні схем постачання, адже переважна більшість підприємств — так звані поштові скриньки — підпорядковувалися безпосередньо Москві. І всю цю інформацію відповідним міністерствам доводилося збирати по крихтах. Запровадження карбованця за цих умов було досить дотепним і вірним рішенням, оскільки дозволяло вирішити низку завдань: «обкатати» банківську систему з єдиним емісійним центром, налагодити роботу податкової служби, забезпечити інвентаризацію підприємств України, здійснити структурні зміни економіки, що, правда, так і не було досягнуто, й визначити рівень цін. Тобто дозволити налаштувати товарно-грошову систему країни, водночас начебто й не запроваджуючи грошової одиниці. Карбованець дозволив здійснити більшість із поставлених завдань. Створена ж В. Ющенком банківська система вселяла почуття гордості. Наприклад, коли я в Росії 1995 року говорив, що в нас вранці приходять гроші, вдень я їх відправляю, а ввечері їх отримує постачальник, на мене дивилися з недовірою, оскільки там і за два тижні гроші не доходили (втім, і зараз по Росії вони «гуляють» тижнями).
Я згадав карбованець для того, щоб показати, що перейменування карбованця на гривню шляхом скорочення п'яти нулів не було грошовою реформою в повному розумінні цього слова, а було саме простим перейменуванням, це навіть не було деномінацією. Інакше кажучи, не гроші назвали грошима . Безліч заходів, що мали супроводжувати реформу, залишили поза увагою! Просто не бачу сенсу їх перераховувати. Ось і вся «реформа». Причина ж криється зовсім не в Нацбанку, як неодноразово наголошував і В. Ющенко, кажучи, що Нацбанк не може підмінити собою всю країну й забезпечувати стабільність її грошової системи без підтримки інших інститутів країни.
Тепер після обрання В.Ющенка прем'єр-міністром, надання йому повноважень формування Кабміну й збереження контролю над Нацбанком, він зможе здійснити грошову реформу й, нарешті, розробити й проводити монетарну політику, спрямовану на зміцнення держави.
Справа в тому, що в умовах становлення країни її монетарна політика є державною проблемою, а не тільки проблемою Нацбанку, хоча й його роль у цьому питанні є надзвичайно важливою. Тоді як в усталеній економіці основна функція грошового регулювання переходить до Нацбанку або іншого відповідного органу.
Ставлення ж виборця до гривні ми бачимо по тому, як він поспішає позбутися неї, помінявши на долар, або ж у скороченні (в доларовому еквіваленті) гривневих вкладів населення в банківську систему. І не треба обманювати себе незначним зростанням цих вкладів у гривневому вимірі. Можна запитати й банкірів, наскільки поменшали їхні активи в перерахунку на тверду валюту, й завдяки чому — наявності монетарної політики або її відсутності? А скільки разів гривня виходила за межі «непробивного» валютного коридору, про який, зрештою, й говорити стало непристойним. До того ж не треба забувати з чим було пов'язано твердість гривні протягом першого року її існування, бо вже аж ніяк не із здоровою економікою, а із зовнішніми запозиченнями, що призводять до завищеної ціни гривні щодо долара й, відповідно, до стимулювання імпорту й придушення експорту, тобто придушення власного товаровиробника й стрибкоподібного зростання зовнішньої заборгованості. Адже зовнішні кредити можна було пускати через банківську систему, а не через запозичення Мінфіном на підтримку деструктивного для країни торгового балансу. Й емісію гривні можна було б пускати через банківську систему. При цьому відпрацьовувалася б система кредитних платіжних інструментів, падала б кредитна ставка, а власність залучалася б до товарно-грошового обігу.
ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИЙ ОБІГ
І ще одне зауваження щодо важливого показника — зовнішньоторговельного обігу. Автор вдячний опонентові, який вказав на мою помилку, дійсно рівень відношення зовнішньоторговельного обігу до ВНП — 78% відноситься до 1998 року, а не до 1999. До речі, для США цей показник становить близько 15%.
Однак, про що свідчать ці дані? Не про могутній внутрішній ринок, і не про експортоорієнтовану структуру економіки, як у Люксембурзі (де цей показник сягає 90%), а лише про те, що у нашій країні практично немає ні внутрішнього ринку, ні внутрішнього інвестування. Про це ж свідчать і цифри торгового обігу, який становить 32,8 грн. на людину. А все тому, що гривня не виконує своїх функцій грошей. Я наведу ще один цікавий показник, використовуючи дані Д.Чернявського («Зеркало недели», 1999, № 49): відношення податкових зборів до грошової маси в Україні — 127%, тоді як у США — 34%. Потрібні коментарі?
МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА
Після цього можна було б і розмірковувати про причини: чи то грошової маси мало, чи то податків багато. Якщо пан Соболєв наполягає на тому, що в країні існує монетарна політика, то може він пояснить, чому прибутки зведеного бюджету 1995 року становили $14,3 млрд., 1996 року, в рік запровадження гривні — $16,5 млрд., 1997 — $15,1, 1998 — $11,3, а 1999 — очікується трохи більше за $7 млрд. Скільки буде заплановано прибутків зведеного бюджету 2000 року, ми скоро дізнаємося. Й скільки вони становитимуть реально, також дуже швидко відчуємо. Невже в цьому суть монетарної політики? Чи в тому, що курс гривні до долара США за три роки зменшився утричі. А якщо ще врахувати інфляцію самого долара. Чи може її мета в зростанні зовнішньої заборгованості?
Така монетарна політика призведе й уже призводить до продажу «блакитних фішок» України за сильно заниженою ціною, й ті, що ще не продано, скоро підуть за борги завдяки умілій грошовій політиці. Як і газосховища, нафтопроводи та багато іншого. Невже мета монетарної політики в поступовій втраті економічного суверенітету України? Може пан Соболєв пояснить мені, в чому полягає суть монетарної політики в нашій країні, якщо вже, як він вважає, вона існує? І яка в неї мета? І про результати також, будь ласка! Й що саме мали на увазі ті фахівці, які стверджували, що грошову реформу було проведено професіонально? Може вони просто раділи, що не було вилучення грошей із обігу? Бо ж могли зробити й гірше.
З цього приводу цілком визначено висловився Президент Л.Кучма в своєму проекті послання до Верховної Ради 2000 року: «Необхідно визнати серйозні недоліки й прорахунки у фінансовій, грошовій та валютній політиці уряду (Міністерства фінансів) та НБУ...»
Усі країни, що досягли успіхів у економіці, спиралися передусім на свою стійку грошову одиницю, на своїй ринок, на першочерговий захист інтересів свого товаровиробника й на заохочення зовнішньоекономічної експансії.
Визнати свої помилки — означає повернути проекції назад, що, як відомо кожному психологу, є дуже болісним процесом. Ці неприємні речі наводяться не для того, щоб когось звинуватити, а для того, щоб наше суспільство пробудилося від сплячки. А якщо ще очистити показники економічної діяльності України від різних нашарувань, то вони будуть просто шокуючими. В той же час, я намагаюсь показати колосальні можливості, приховані в нашій країні.
І тут слід уточнити, що автор розуміє під реформами. Здійснити реформи — це значить вивести країну в початок робочого режиму економіки, що характеризується такими взаємопов'язаними показниками: рівень монетизації — не менший за 45%, рівень тіньової економіки — не більший за 20%, відношення зовнішньоторговельного обігу до ВНП не більше за 25% (за рахунок прискореного зростання ВНП), інфляція гривні відносно долара США не більша за 18% на рік (бажано — 6— 10%). Рівень капіталізації фондового ринку відносно ВНП має бути не меншим за 15—20%, кредиторсько-дебиторська заборгованість має знизитися до 10—15% ВНП. А показники бюджету не можуть бути об'єктивними макроекономічними показниками, оскільки бюджет нині не охоплює й третини реальної економіки країни. Цих показників необхідно досягти за три роки. Думаю, що саме така реформа потрібна народові України, й саме про неї говорить Президент у своєму посланні Верховній Раді. Реформа, розпочата Л. Кучмою 1994 року, не могла відбутися з об'єктивних причин — не тільки через відсутність кваліфікованого вищого менеджменту, але й, що найголовніше, через відсутність кваліфікованого бізнесового середовища. Адже з історії добре відомо, що успіх будь-яких реформ залежить від готовності населення сприйняти й підтримати їх. За останні п'ять років сформувалася нова генерація: підприємці, економісти, фінансисти, здатні стати провідниками реформ. Є кредит довіри в Президента, є його рішучість. Однак із цієї полемічної статті видно, що необхідно пояснювати навіть багато очевидних речей. Що ж тоді говорити про нюанси!
У своїх висновках шановний Борис Соболєв погоджується зі мною, що монетарна політика — це комплексна політика, куди входять структурний, бюджетний, фінансовий і зовнішньоекономічний складники. Проте все це лише 50% успіху. А варто звернути особливу увагу й на інші 50% — це довіра до власної грошової одиниці.
Довіра — це економічна категорія, яка має цілком визначену матеріальну вартість, що найкраще видно на прикладі долара США. Довіру, отриману при запровадженні гривні, було даремно розтрачено через відсутність державної монетарної політики. Зараз є новий кредит довіри, пов'язаний з новою економічною політикою Президента Л. Кучми та нового Кабінету Міністрів. Якщо його не використати, країна втратить себе. Й спрямувати зусилля передусім слід на реформу грошового обігу країни.
Грошова система — це наріжний камінь ринкової економіки. Однак грошова одиниця — це ще й показник довіри, яка існує в країні, що є вже психологічним чинником. Довіру не запровадиш адміністративно, не запровадиш шляхом реформування. Однак успіх реформи підвищує її рівень довіри в країні. Довіри громадян до держави.
Якщо реформа буде успішною і наведених вище макроекономічних показників буде досягнуто, то тоді можна починати наступну реформу — ту, про яку говорять західні фахівці — реформу з настройки економіки країни вже в стані робочого режиму. Це різні реформи, й у них багато в чому різні методики проведення. Й показниками тієї, другої, реформи можуть служити показники, прийняті для вступу країн до Євросоюзу.
Все це лише ми самі можемо зробити, й саме зараз настав час для розв'язання цих дуже болючих питань, бо завтра буде вже пізно.
P.S. «День» пропонує експертам висловитися з питань, порушених у цій статті.
