Донбаський «землетрус»
Микола ГРЄКОВ: «Немає більш страшнішого злочину, ніж посягання на територіальну цілісність держави, і переконаний, що свідків проти Єфремова і Медяника знайдеться вдосталь»
Кінець минулого тижня ознаменувався серйозним землетрусом на Донбасі. Як в прямому, так і в переносному сенсі. Біля селища Волноваха стався землетрус на глибині 10 км з амплітудою 4,5 бала за шкалою Ріхтера. До епіцентру поштовхів потрапив, зокрема, урановий могильник, який розміщений на території, що підконтрольна російським терористам. Наслідки подібних випадків можна уявити лише приблизно. Тим більше, враховуючи те, що відповідні об’єкти не моніторили спеціалісти майже три роки.
Донбас «трясе» кілька років, і коливання східного «ґрунту» вже донеслось до Києва, де нещодавно був затриманий і поки що взятий під варту на два місяці колишній очільник Луганщини і голова фракції колишньої Партії регіонів Олександр Єфремов. Слідом за ним до 4 жовтня аналогічно за ґрати пішов Володимир Медяник — персона, яка виявилась для більшості українців невідомою. Звинувачення йому ідентичне єфремівському — посягання на територіальну цілісність.
Хто такий Медяник? Якщо відкинути, так би мовити, неофіційні знання місцевих луганчан про цей персонаж, то можна з впевненістю сказати, що пан Медяник, по-перше, є (або був?) луганським магнатом, який спершу заробив статки в сфері вугілля, а згодом успішно вкладав їх у торговельні центри. По-друге, Медяник, колишній депутат Верховної Ради, примудрився за свою політичну кар’єру хитатися від помаранчевої «Нашої України» до луганської КПУ. Спостерігати за багатієм, що хизувався «Бентлі», в лавах Компартії наївним луганчанам було особливо дивовижно. По-третє, Медяник під час початку російської агресії потрапив до кола тих, кому здавалося, що російська навала — це зовсім не окупаційний режим, а навпаки новий шанс поховати старі гріхи і «легалізуватись» вже при нових «патронах» з Кремля.
На думку колишнього народного депутата, луганчанина Володимира Ландіка, «саме тоді і Пристюк, і Голенко, і Медяник, і Струк розподіляли сфери впливу і доходу від Луганщини. Кому дістануться шахти, кому торговельні центри, кому ринки тощо». Ландік переконаний, що фактично Путін «кинув» тих, хто його завів на Луганщину «за руку». Дійсно, в реальності контроль за тими ж шахтами і копанками отримав сумнозвісний Ігор Плотницький, який ще з 2015-го впритул зайнявся своїми «конкурентами». Неконтрольовані Мозгові, Дрємови, «Бетмени» та інші одіозні анархічні фігури були просто вбиті. Вбиті «під ключ», не те що при невдалому замаху на самого Плотницького. Голова луганської «МГБ» Леонід Пасічник був де-факто відсторонений від доступу до вугільних доходів, а його заступник потрапив «на підвал». Та ж Наталія Королевська взагалі потрапила в список тих, кого розшукує «прокуратура «ЛНР». «На господарстві» в Луганську фактично залишився один Плотницький, який ще до війни у своїй характеристиці написав про себе «умею подчиняться» і в своїх колах називав себе «солдатом імперії».
Але Плотницького минулої суботи спіткала невдача — на нього, як вже було сказано, скоїли замах, його джип потрапив під спрямований вибух. Наслідок — поранення різного ступеню тяжкості, але вже наступного дня в Інтернеті з’явився аудіозапис, в якому Плотницький з явною, але не суттєвою дисфункцією вимови внаслідок наркозу у замаху на себе звинуватив українське ДРГ і, традиційно, американців, пообіцявши на днях вийти на роботу.
Плотницького, можливо, й не планували «прибрати» (він є фігурою, яка абсолютно влаштовує Кремль, адже є слухняним і працездатним чиновником). Йому, скоріше за все, дуже серйозно натякнули. При цьому не можна не враховувати й іншої версії, яка полягає в тому, що для розв’язання Мінського тупика і розмов про амністію дійсно необхідно позбутися низки найодіозніших фігур. Плотницький є тим, хто не просто стояв біля скриньки «референдуму». Він, як і «донецький» Захарченко, брав безпосередню участь у бойових діях. В цьому сенсі, якщо сторони конфлікту — а це РФ і Україна — дійсно прийшли до певної згоди, то ліквідація ватажків «ЛНР» і «ДНР» буде вигідна всім. На їхнє ж місце прийдуть компромісні фігури, які можна буде «легалізувати» через вибори. Тоді, можливо, і Верховна Рада буде більш гнучкою щодо відповідних законопроектів.
Але то версії. Головна інтрига нині — що розповість слідству Медяник, який ще нещодавно «цупився» за приміщення на Бессарабці в Києві, а тепер буде вимушений давати покази на «колег» за закликами до федералізації? І чи завершаться затримання когорти, що «ділила Луганщину» з агресором, цими прізвищами?
Поки що загалу демонстрували нарізку з висловлюваннями, де згадані фігури лише говорять про те, що не визнають «нової влади». Окремо звертається увага на заяви Медяника весною 2014-го про амністію тих, хто брав участь у захопленні будівлі Луганського СБУ, і про федералізацію. Отже, реальні звинувачення на адресу відповідних осіб з’являться тоді, коли свідки почнуть визнавати, хто, скільки і коли давав гроші за конкретні провокації. І тут особливою ланкою є прізвище, наприклад, того ж таки «крикуна» Арсена Клінчаєва, який вже два роки мешкає в Києві, полюбляє відпочинок в барах і навіть одного разу був помічений в сутичці.
Це все важливі деталі, але цікавим є ще й те, наскільки Генпрокуратура зі своїм новим очільником серйозно вирішила зайнятися згаданими фігурами. Тут дуже важливою є доказова база і переконливість фактів, щоб суспільство повірило в щирість намірів, а не стало свідком чергового піар-шоу і імітації покарання злочинців.
Микола ГРЄКОВ, мер міста Олександрівськ Луганської області, офіцер ЗСУ:
— Я не знаю, яка стаття може бути більш серйознішою, ніж зрада Батьківщини та посягання на територіальну цілісність держави. Щодо доказової бази, то можна сказати, що якщо людина є присутньою на відео мітингів, це не означає, що вона брала в цьому мітингу безпосередню участь. Але треба розуміти, що організувати так званий «референдум» в травні 2014 року на території Луганська без органів місцевого самоврядування було просто неможливо. Луганську область завжди називали феодальною. Ієрархія влади в Луганській області завжди вибудовувалась за вертикаллю. Тому не думаю, що при серйозному підході у організаторів «референдуму» є шанси уникнути відповідальності. Наприклад, всі дільниці розташовувались в школах, лікарнях тощо. Ті ж самі директори шкіл напряму виконували наказ конкретних голів управлінь, а ті в свою чергу накази отримали від конкретних осіб місцевої влади. Деякі місцеві ради навіть встигли визнати «ЛНР». В 2014 році я намагався догукатись до Асоціації мерів міст України, щоб вона зібралась і виступила з цього приводу. Досі від них так і не з’явилося жодних заяв. А от секція Луганської міської ради тоді повністю підтримала рішення щодо розколу України, зверталась до Януковича з вимогою розігнати Майдан. Свідків буде вдосталь, і за умов нормального підходу слідства достатньо тижня для отримання відповідних свідчень. У нас же виходить так, що ті, що й досі служать «ЛНР», спокійно перетинають лінію розмежування і проводять зустрічі у вільній Україні.
