Газова атака

Петербурзька заява президентів Кучми і Путіна про створення газотранзитного консорціуму, яку пізніше підтримав канцлер Німеччини, задає нові сюжетні лінії української політики і такої стратегічної галузі як газова. Безсумнівно, принципи організації, управління, інвестування консорціуму стануть предметом гострих дискусій у парламенті. Нагадаємо, питання приватизації чи концесії української газотранспортної системи (ГТС) вимагатимуть згоди парламенту. Головними питаннями тут буде, очевидно, ступінь участі українських компаній у газотранзитному проекті. Точніше кажучи — умови участі українського бізнесу не тільки у транзиті, але й в експорті, реекспорті, а також в обслуговуванні ГТС. Політична ініціатива двох президентів і федерального канцлера створює непогані перспективи для газового лобі у парламенті: створюються умови для включення українського ринку транзиту, виробництва і використання газу в європейський.

Україна посідає шосте місце у світі за обсягами використання природного газу. Разом із тим, починаючи з 90-х років, його використання помітно знизилося. Так, у 1990 році країна витрачала 120 млрд. куб. м, у 1992 році — 114 млрд. куб. м, у 1993 році — 103 млрд. куб. м, у подальші роки рівень використання знизився до 80 — 85 млрд. куб. м. Сьогодні і того менше.

Проте, на цю динаміку ніхто, очевидно, не звернув уваги. Газ, що постачається з сусідньої Росії та Туркменії, часто перевищує кількість вуглеводнів, що використовуються країною. Характерним показником такого явища можна вважати існуючий на сьогодні профіцит у 8 млрд. кубометрів палива. Основна причина — перехід вітчизняних енергогенеруючих компаній на використання вугілля. У зв’язку з цим обсяги поставок газу на територію України, зокрема, туркменського, здаються, щонайменше, нелогічними. Його річна квота становить 40 млрд. кубометрів.

Отже, враховуючи профіцитні показники, скоротивши поставки газу з Туркменії, Україна могла би витрачати на порядок менше коштів. Сьогодні говорити про це вже пізно. Під час нещодавнього візиту української газової делегації до Азії стало зрозуміло — туркмени наполягають на виконанні контракту. Ще декілька років Київ буде вимушений переплачувати.

Продавати залишки туркменського газу країнам східної Європи також не можна — реекспорт заборонено угодою з «Газпромом». Нонсенс — Україна продавала своє паливо (щорічно експортується близько 1,5 млрд. кубометрів), закуповуючи при цьому газ за кордоном, який обходиться країні набагато дорожче. Не варто забувати і про значно більшу суму, яку ми винні росіянам, адже, незважаючи на нещодавнє підписання українсько- російської газової угоди, механізм погашення газового боргу (облігаціями «Нафтогазу») «завис».

Загалом, більшість проблем галузі має старе коріння. Ціни на енергоносії подорожчали, борги постачальникам виросли, власний видобуток газу впав, незважаючи на наявні потенційні родовища газу. Причому падіння внутрішнього видобутку природного газу відбувалося більш швидкими темпами, ніж його використання.

Очевидно, реагуватиме на ці тенденції нове «газове лобі» у парламенті. Хто вони? Це колишні керівники могутніх підприємств, що так чи інакше задіяні у газовому ринку: Салмін, Каратуманов, Гошовський, Руденко, Горбаль. Це сьогоднішні глави і члени «стратегічних» комітетів: Клюєв, Рудьковський, Четвериков.

Першою перемогою «газовиків» у Раді можна вважати розподіл парламентських комітетів — усі вони зайняли ніші у провідних відомствах: бюджетному (Горбаль), паливно-енергетичному (Клюєв, Салмін), комітеті з боротьби із організованою злочинністю (Каратуманов) та екологічному (Гошовський, Руденко, Четвериков).

З одного боку, Україна поки ще отримує значний прибуток від надання послуг транзиту російського газу до країн Заходу. Однак із другого, Москва, почавши реалізацію свого плану будівництва обхідного газопроводу, назавжди могла позбавити Україну цих дивідендів. Тепер же про «криву» трубу більше не йдеться. Зате з’явилися можливості для залучення у галузь додаткових інвестицій. Дуже ймовірною можна вважати участь у проекті німецьких компаній «Ruhrgas» і «Wingas», давніх партнерів «Газпрому». Цікаво, що на Iнтернет-сторінці «Ruhrgas» є інформація про плани участі компанії в будівництві нової магістралі територією України.

Інше запитання, яку вигоду з цієї перемоги можуть отримати українські газовики? Чи можна стверджувати, що вони розпочнуть активну роботу в Раді, популяризуючи ідею ратифікації «петербурзької ініціативи»? Про готовність голосувати «за» вже заявили представники «Єдиної України», КПУ і соціал-демократів (об’єднаних). Чи можуть розраховувати підприємства, які колись очолювали представники газової групи, на значні дивіденди у вигляді західних інвестицій, а також у вигляді власної участі у нових проектах? Чому б і ні? Деякі банки можуть розраховувати на отримання статусу оператора грошових розрахунків з газових інвестицій, колишнє підприємство Гошовського «Регіон» — на замовлення з поставок товарів для підприємств газового комплексу. Враховуючи те, що у багатьох структур уже є досвід тісної співпраці з НАК «Нафтогаз України», серйозних перешкод на шляху до конкретних цілей у них, напевно, не буде.

Цікаво, що якщо газовий договір вдасться ратифікувати, у виграші виявляться не тільки активні його лобісти, але й державне казначейство. Обсяг інвестицій у газову галузь країни, за різними оцінками, тільки у перші місяці з моменту ратифікації угоди може становити близько 2,5 млрд. доларів. І навіть якщо будівництво нової магістралі залишиться тільки на папері, інвестиції все одно будуть: на заміну обладнання ГТС, збільшення пропускної спроможності труби і т.д. Отже, проект у будь-якому випадку виявиться вигідним.

ДОВIДКА

Василь Горбаль

Економіст. Екс-голова правління АБ «Укргазбанк». Член комітету ВР із питань бюджетної політики.

Володимир Гошовський

Юрист. У минулому заступник директора з питань фінансово-банківської діяльності Торгового Дому «Газ України». Голова підкомітету з питань нових екологічно безпечних технологій при «екологічному» комітеті.

Олег Каратуманов

Юрист. У минулому головний консультант сектора аналізу і контролю організаційного відділу при Апараті Державного управління справами.

Андрій Клюєв

Інженер-механік. Екс-заступник глави Донецької обласної державної адміністрації. Голова комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки.

Геннадій Руденко

До обрання радник президента корпорації «Укргазконтракт». Член комітету з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Микола Рудьковський

Історик. Член комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки.

Олег Салмін

Колишній голова правління ВАТ «Укрнафта», сьогодні — почесний голова правління ВАТ «Укрнафта». Є членом парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки.

Іван Четвериков

Інженер. Займав посаду глави правління ВАТ «Полтавагаз». Член парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки.

(За даними сайту Верховної Ради: www.rada.gov.ua)