Грудневі тези

КОМПАРТІЯ ПІДБИВАЄ ПІДСУМКИ ВИБОРІВ

Пленум ЦК КПУ, намічений на початок грудня, теоретично міг істотним чином вплинути на розклад сил у комуністичному керівництві. Ще кілька тижнів тому багато хто був певен у тому, що після неминучої поразки партії на виборах Петра Симоненка настійливо попросять звільнити високий пост; причому зроблять це його найближчі соратники на чолі з Адамом Мартинюком та Станіславом Гуренком. Однак, цього не сталося.

Мало хто сумнівався у тому, що П. Симоненко програє вибори і, зокрема, другий тур. Він програв, набравши біля 11 млн. голосів. Багато це чи мало? Мало для того, щоб перемогти і взяти владу в країні. Та, як виявилося, цілком достатньо для того, щоб зберегти владу у партії. Фактично, саме цей результат дозволив Петрові Симоненку спокійно й упевнено зустріти черговий пленум партії.

«УРОКИ ЖОВТНЯ», АБО ПАРТІЯ У ВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ

П. Симоненко оцінив результати виборів для КПУ як «політичний успіх: Компартія не лише вистояла, консолідувавши свої лави, але й підвищила свій авторитет у суспільстві, давши людям упевненість, що комуністи — головна політична сила в Україні, здатна об'єднати трудовий народ у боротьбі за свої права».

Всю провину за невдачу ідеї об'єднання лівих сил Симоненко поклав на «братські партії» — СПУ, СелПУ і ПСПУ. Більше за всіх «дісталося» Соцпартії. Не обійшлося без розвінчувань «екстремістських програм, густо замішаних на обіцянках скорих судів, уранових копалень, таборів тощо». Зате Селянська партія не почула на свою адресу подібних зауважень; більше того, пленум ухвалив рішення направити 7 депутатів- членів фракції КПУ у фракцію Селянської партії.

ПРО ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ

Пленум спробував проаналізувати причини того, чому КПУ все-таки не досягла головної мети — перемоги на виборах. Однією з таких причин названо те, що потенційні союзники дуже пізно і не повною мірою підтримали пропозицію про «координацію масованої антикучмівської кампанії перед першим туром голосування». Можна погодитися з П. Симоненком, який стверджує, що саме тоді для лівих «була втрачена реальна можливість відсторонення від влади чинного президента». Було зазначено, що проти комуністів діяли як суб'єктивні чинники (страх повернення гірших реалій радянської епохи, страх втягування України у військові конфлікти, нерозуміння і неприйняття комуністичної програми), так і об'єктивні — існування свободи вибору способу життя, можливості бувати за рубежем, мати неоподатковувані кошти. Та головна причина невдачі на виборах, на думку керівництва Компартії, у тому, що проти кандидата від КПУ діяв «механізм безжалісного придушення демократії налагодженою державною машиною».

«ПЕРЕМОГА БУДЕ ЗА НАМИ!»

Цікавим моментом у виступі Петра Симоненка була заява про те, що комуністи не тільки можуть боротися проти дій «антинародного режиму», але й здатні запропонувати альтернативну програму розвитку України. Однак нічого конкретного з цього приводу сказано не було, крім стандартного «джентльменського набору» соціальної демагогії: побудова суспільства соціальної справедливості, захист інтересів кожної людини і забезпечення гідних умов його життя тощо. «Ми знаємо, що таке суспільство реального гуманізму, — сказав лідер комуністів. — Суспільство, в якому кожна людина, багато хто і всі — мета, самоціль, вища цінність буття. Мета, а не засіб, не товар». Крім цього, Петро Симоненко закликав до «наукового партійно-політичного осмислення» основних понять сучасного суспільно-політичного життя: «влада», «ринок», «громадянське суспільство», «середній клас», «власність» та ін. Таким чином, пленум ще раз підтвердив думку про те, що у Компартії немає чітко сформульованої програми реформування нинішніх суспільно-політичних і економічних структур. А без такої програми всі начебто правильні наміри комуністів підвищити рівень партійних кадрів (у т.ч. створити партійну академію при ЦК КПУ, обласні партійні школи або постійно діючі курси), посилити роботу з молоддю, залучити до співпраці максимально можливе число вчених і практиків, — виглядають лише благими намірами.

«БУДЬ-ЯКІ ВИБОРИ — ЛИШЕ ЕПІЗОД У НАШІЙ ПОВСЯКДЕННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ»

Програвши вибори, комуністи щосили намагалися «зберегти хорошу міну при поганій грі». Та все ж у підсумковій постанові пленум вимушений був визнати, що партія зазнала невдачi в реалізації своєї програмної мети конституційним шляхом (вид. мною. — А.М. ). Останні слова змушують насторожитись, особливо у поєднанні їх iз подальшим висновком: «Кримінальний розвиток виборчого процесу чітко підтвердив, що пригноблені класи, обмежуючи свою боротьбу тільки участю у виборах, до влади не прийдуть». Яким же чином треба розуміти ці заяви? Чи можна розцінювати їх як хоча б теоретичне визнання можливості використання «неконституційних шляхів» для взяття влади? Чи ж це просто згода бути завжди переможеними, бути «вічною опозицією»?

У постанові пленуму визнано, що КПУ «не вдалося створити дійовий, об'єднаний навколо кандидата від Компартії України блок народно-патріотичних сил». Так у чому ж полягає політичний успіх, якщо основних завдань не виконано? Звичайно, ним, у принципі, можна вважати «чисельне зростання партії» і «консолідацію комуністів», а також збереження Петром Миколайовичем поста першого секретаря...

Як би там не було, пленум ухвалив рішення про проведення у першій половині майбутнього року чергової звітно-виборчої кампанії. Вона повинна стати попереднім етапом у підготовці Компартії до чергового з'їзду і майбутніх виборів до Верховної Ради.