Леонiд Грач — Сергiй Кунiцин: дiалог антиподiв?

Цілком очевидно, що постановою про визнання роботи кримського уряду незадовільною кризу між парламентом і урядом лише ускладнено. По- перше, Сергій Куніцин, як і міністри його уряду, публічно не погодився з таким рішенням парламенту, по-друге, сам Леонід Грач сказав, що парламентська криза може повторитися в тому випадку, «якщо окремих депутатів знову залишить почуття відповідальності й якщо ці депутати дозволять силам ззовні керувати ними».

Уряд автономії, в результаті «розбірки», напевно, зрозумів, що його опір парламенту був тактикою більш виграшною, ніж покірний звіт. Рішення Верховної Ради Криму на момент скликання сесії було вже приречене й змінитися не могло, а «бунт» хоча б примусив деяких депутатів замислитися над тим, що відбувається. По-друге, це було уроком і в тому сенсі, що діалог із парламентом — не така вже проста справа, як здавалося спочатку, й ні шапкозакидання, ні гра тут не проходять — потрібна поступова й системна робота. Урок же для парламенту полягав у тому, що в основу будь-яких рішень має бути покладено не особисте бажання, не прагнення «покарати» главу уряду, наскільки б «непокірливим» він не був, а реальні обставини, яких безглуздо намагатися уникнути. Й якщо є в цього уряду вже деякі досягнення (їх названо раніше), то це слід визнати. Другий висновок полягає в тому, що парламент аж ніяк не всевладний, він обмежений своєю специфікою, особливостями представницької влади, й претендувати на те, щоб бути «директором Криму», здатним наказом вирішити будь-яке питання, просто не варто. Загальний висновок полягає в тому, що оскільки природа київської та кримської криз у парламентах практично однакова, то й кримську кризу, мабуть, може бути вирішено лише таким же чином, як і київську. Але якщо в столиці «дійовими особами» були дві, від сили три, сторони, «більшість», «меншість» і ще Президент, то в Криму, як побачимо далі, їх значно більше. «ПРУЖИНИ» КРИЗИ

Вочевидь, що ВР Криму своїм рішенням «підвісила» Сергія Куніцина на тонкій ниточці до березня, й Леонід Грач, напевно, вже точить ножиці, щоб цю ниточку перерізати. Вже сьогодні ясно, якою «зброєю» він для цього скористається — буде пущено в хід результати перевірки Рахунковою палатою використання бюджетних коштів, що вже оприлюдненi, й нічого, крім рядових недоліків (у Криму бувало й страшніше), не містять. Хоч їх готуються піднести як «бомбу», судячи зі слів голови Рахункової палати Миколи Горбатова, як «нецільове використання 38 млн. гривень бюджетних коштів». Сергій Куніцин уже заявляв про необ’єктивність, з його точки зору, перевірок Рахункової палати. Більш того, цілком очевидно, що порушення, що, звісно, є насправді, допущені не особисто Сергієм Куніциним, а іншими посадовими особами, які й повинні нести за них відповідальність. А щодо моральної відповідальності, то Леонід Грач сам говорив, що «й парламент, і Рада міністрів у однаковій мірі несуть відповідальність за суспільно- політичну й соціально-економічну ситуацію в Криму». З іншого боку, депутати, мабуть, а може й сам Леонід Грач, ще не помітили, що «підвішеним» виявився не стільки Сергій Куніцин, бо в березні, навіть якщо уряд не додасть обертів, йому не важко буде відзвітувати на належному рівні. «Підвішеним», і навіть більше за Куніцина, виявився й сам Леонід Грач, оскільки ці три місяці, безумовно, дадуть Києву можливість пильніше придивитися: а хто ж у кримській кризі винен більше? Й хоча центр буде, скоріш за все, схильний визнати, що в кризі винні обидві сторони (така, зрештою, природа конфліктів і психологія суддів), але детальний аналіз цієї ситуації, її загальний підсумок, ймовірно, буде не на користь Леоніда Грача. По-перше, депутати діяли не зовсім придатною «зброєю», й звинувачення на адресу Куніцина, що звучали на сесії, їхня очевидна огульність, викличуть сумніви в «добрих намірах» сторони, що звинувачує. По-друге, до Києва, безумовно, дійдуть і будуть проаналізовані вже розтиражовані кримською пресою звинувачення на адресу самого Леоніда Грача в спорудженні приватного особняка й будівництві його зятем аквапарку в знаменитій Блакитній затоці. По-третє, буде скасовано частину рішень парламенту, які було прийнято з порушенням законодавства, що продемонструє «схильність» парламенту також помилятися. По- четверте, сам Леонід Грач, хоча й «розбив» більшість Сергія Куніцина, але й своєї більшості не зібрав. Якщо Куніцин і зараз діятиме більш цілеспрямовано, йому буде не складно під знамена справедливості знову зібрати більшість, принаймні в 51 голос. По-п’яте, Леонід Грач не має ніякої ідеологічної опори. Комуністична ідеологія, на яку він схильний посилатися, наразі стала вже такою застарілою, що виглядає не надто надійною. А за минулий час Грач, як видно, не став ні соціал-демократом, ні навіть просто демократом. Опори в комуністів у суспільстві все менше, електорат їхній також скорочується. Тому, якщо до березня перед Президентом постане питання про підтримку Леоніда Грача знову «задля стабільності в автономії», перед ним неминуче постане дилема — як людину його ще можна підтримати, але чи варто підтримувати в ньому комуніста, який і на виборах, і в житті працює проти нього? По-шосте, все це підриває перспективу Леоніда Грача. І якщо ще й зараз серйозно сприймати його заяву про намір балотуватися на наступних президентських виборах, то неминуче слід визнати, що на комуністичній ідеології через чотири роки до Києва вже навряд чи в’їдеш. Але чи здатний він на свідому, в руслі сучасних вимог, перебудову себе? Для відповіді на це запитання поки більше негативних, ніж позитивних передумов… СУТЬ КОНФЛІКТУ — ДВА МЕТОДИ

Яка природа конфлікту Грач — Куніцин? Це конфлікт між чим і чим? При аналізі виявляється, що це конфлікт двох професійних методів. Метод Леоніда Грача полягає в адмініструванні. Ставши спікером парламенту, він намагається бути «директором Криму» — в цьому руслі всі його напрацювання з регламенту Верховної Ради, з кадрової роботи тощо — все зроблено під одну людину. Колишньому першому секретареві райкому Компартії мало бути спікером. Він по-своєму бачить і роль парламенту — на думку Леоніда Грача, це орган ВСІЄЇ влади, й він не проти, напевно, відновити лозунг «Всю владу Радам!» із наголосом на першому слові. Він не любить, коли його називають просто спікером, він ГОЛОВА. Не даремно його робота, конкретні нововведення, приміром, номенклатура кадрів, методи управління парламентською газетою тощо — це вже забуте старе. Задля справедливості скажемо, що, мабуть, і робота Сергія Куніцина має свої недоліки, однак їхня природа інша, бо його метод — пошук. Його впровадження — якраз нове, незвичне для Криму. Це — перша в країні вільна економічна зона. Вперше в Криму — бюджет розвитку. Знову вперше — зони пріоритетного інвестування. Якщо Грач щонайбільше копіює когось, приміром, створює Рахункову палату, як і в Києві, то Куніцин створює щось своє — наприклад, Таврійський інститут комплексних досліджень і консалтингу, який і став мозковим центром усіх нових управлінських напрацювань. Те, що ВЕЗ «Сиваш» виправдала себе, визнав навіть старійшина кримських політиків Микола Багров, який, однак, зазначив, що зону створено «не там». У цьому є резон. Але в тому й справа, що зона виникла там, де був Куніцин, а був він тоді в Красноперекопську, й принципово не виникла й не могла виникнути там, де був Грач, тобто в центрі регіону, де б їй належало бути насправді.

Формування Леоніда Грача зупинилося ще 1991 року, й сьогодні багато з того, що він говорить або робить, виглядає анахронізмом. Леонід Грач сьогодні — це, якщо хочете, Олександр Ткаченко вчора. Ці дві людини — політичні й духовні близнюки. Тому «підвішений» Леонід Грач, у тому сенсі, що те «сьогодні», котре вже прийшло для Олександра Ткаченка, неминуче прийде й для Леоніда Грача. Й це, можливо, дасть йому набагато більше звільнення й людської насолоди, ніж обтяжлива неминучість завжди головувати. Це тільки не завжди розуміють і не завжди в цьому зізнаються навіть самі собі… А «ЗОВНІШНІ СИЛИ» ХТО?

Кримська нестабільність має подвiйну природу: це дія «третьої сили», яка постійно «забиває клин», але це й об’єктивні умови — конституція Криму, яка, по-перше, не містить гарантій проти конфліктів, по-друге, зрівняла дві гілки влади в повноваженнях. Чим же керується Президент Леонід Кучма, коли просить сторони «зберегти стабільність»? Адже зрозуміло, що сьогодні кримська стабільність — це стабільність канатохідця, дуне вітерець сильніше й… Це є, безумовно, свідченням високої й справедливої оцінки Президентом роботи й того, й іншого. Але в Криму це сприймається як те, що Леоніду Кучмі й Сергій Куніцин, і Леонід Грач потрібні для проведення референдуму, мовляв, за тим і за іншим стоять голоси. Є сумніви в можливості взагалі впливати на підсумки референдуму, принаймні одного з них — Леоніда Грача. Хоч і вважається, що комуністи забезпечили перевагу голосів за Симоненка на виборах, але це уявна причина — такий взагалі Крим. По-перше, в спікера Грача, звісно, є важелі впливу, й насамперед, частина органів місцевого самоврядування. Але якщо проаналізувати, хто з органів самоврядування йшов за ним у цьому конфлікті, то виявиться, що він аж ніяк не має вирішального впливу на місцях. З іншого боку, в лідера комуністів Грача впливовість на місцях ще менша — по десятку ортодоксів у кожному районі. Тому впливовість Леоніда Грача — це впливовість посади. В конфлікті, котрий ще триває, навпаки, всі райони й міста, в більшості своїй, підтримували уряд, як більш робочий, а не лише «засідаючий» орган.

Треба також зрозуміти, а хто ж ця таємнича «зовнішня сила», на яку посилається Леонід Грач? У інтерв’ю журналістам Леонід Грач прямо називає народних депутатів Анатолія Франчука та Лева Міримського. Народний депутат України Анатолій Франчук, прихильники якого створили групу «Центр», під час кризи був на боці Грача, і навряд чи він засуджував би того, хто допоміг йому, хоча б посередньо, справитися з ситуацією. В залі засідань кримського парламенту на грудневій та січневій сесіях було помічено також народного депутата Анатолія Дроботова. Він, безсумнівно, зацікавлений у розвитку кримської ситуації, оскільки, як відомо, на президентських виборах він старанно підтримував Олександра Ткаченка й зараз почувається в Києві, напевно, не дуже затишно. Важко визначити, хто з цих «зовнішніх сил» більш впливовий у Криму. Однак слова Леоніда Грача про те, що «зовнішні сили» не можуть не впливати на депутатів, здаються справедливими. Як і те, що їх вплив посилюється тоді, коли між депутатами з’являється тріщина. Поки протистояння є неминучістю й не може перерости в справжню співпрацю, воно може набути нових форм, може змінити свій вираз, може навіть замаскуватися тимчасово під конструктивізм, але суть його залишиться колишньою: один шукатиме можливість працювати, інший — головувати. Якби це було не так — вони давно б знайшли спосіб вести діалог і ніколи б не заважали один одному…