Олександр АБДУЛЛIН: «Дуже важко бути багатим у цілковитих злиднях»

Коли недавно наш Президент публічно, з неабиякою часткою скепсису відгукнувся про «Злагоду» — мовляв, об’єднувальні процеси повинні «йти знизу, а не адміністративним шляхом», спостерігачі могли дійти висновку: напередодні останнім відвідав Леоніда Кучму — депутат Волков.

Колишній помічник Президента, нині позаштатний радник, із самого початку критикує об’єднання навколо прем’єра Пустовойтенка: мовляв, чиновницькими й адміністративними заходами злагоду в суспільстві не організуєш. Та й загалом, злагода з якого приводу? Президент висловив цю думку так: «Злагода є тоді, коли є розуміння, над чим ми працюємо і що необхідно захищати в майбутньому».

Мабуть, нова парламентська група «Відродження регіонів», про створення якої її організатори планують офіційно повідомити на сесії сьогодні, і є основою того альтернативного утворення, яке знає, «що необхідно захищати в майбутньому». Ядро групи складається з великих бізнесменів, зокрема газівників «ім. Бакая», котрі залишили фракцію НДП. І, щоб не згадувати зайвий раз банальність про яйця та різні кошики, пригадаємо іншу істину, також добре відому «грошовим» людям: «Немає сенсу замикати ворота, коли коней уже вкрали». Дуже може статися, що попередні зусилля прем’єра Пустовойтенка з роздавання слонів в ім’я убезпечення уряду від відставки на новому витку структуризації парламенту виявляться саме тією причиною, яка поставить уряд під нову загрозу...

Ну, а поки що просто цікаво послухати «акул вітчизняного бізнесу», котрі прийшли в політику. Один iз ініціаторів групи «Відродження регіонів» Олександр АБДУЛЛІН поговорив з кореспондентом «Дня» Тетяною КОРОБОВОЮ:

— Ми створюємо депутатську групу й спочатку хочемо підкреслити, що вона не матиме жорсткої партійної основи. Тож звернулися до всіх фракцій із проханням делегувати своїх представників у нашу групу. Сама ідея групи базується на мажоритарниках, на тих, хто несе, за великим рахунком, відповідальність перед своїми виборцями за сьогоднішні події у країні.

Ми хотіли б підкреслити, що в нас немає антагонізму ні з однією з фракцій, зокрема й із комуністами, як це парадоксально не звучало б. І нині фракція КПУ розглядає можливість делегування до нас одного зі своїх членів.

— Либонь, якогось комуно-комерсанта?

— Ви знаєте, у нас немає таких поглядів — комерція чи некомерція. Річ у тому, що всі, хто пройшов мажоритарні округи, це або видатні політики, або видатні фінансові, економічні... е-е... бізнесмени.

— Зрозуміло. Коли врахувати, що до вашого складу входить рядовий член Олександр Волков (не будемо говорити про його титанічні зусилля, спрямовані на організацію цієї групи), то «Відродження регіонів» сміливо можна називати структурою пропрезидентською.

— Так, ми справді підтримуємо курс нашого Президента. І загалом усі конструктивні сили, які є в країні.

— Оголосіть увесь список, будь ласка. Це хто: НДП, СДПУ(о)?..

— Є раціональне зерно й у пропозиціях комуністів. Це завдання нашої групи — створити у ВР більшість для вирішення економічних питань.

— Своїх?

— Що означає «своїх»? У депутата не може бути своїх економічних інтересів!

— (Непристойний сміх інтерв’юера).

— Ну, тоді він не має права називатися депутатом. Люди, котрі прийшли сюди — це ті, хто визнав необхідним залишитись у цій країні. Не виїхати. Розумієте, будь-який бізнесмен, який пройшов у парламент, був у змозі забезпечити собі нормальне життя на Заході.

— Ну-у, там же так нудно! Ніде так легко й весело не робляться гроші, як на пострадянському просторі. Держава тупа, а бізнесмен — розумний. І ловить грошики сачком із повітря.

— Це дуже спірне питання. Я належу до тих наших колишніх газотрейдерів і...

— Ще скажіть — «дуже колишнім».

— Я сам журналіст у минулому, і мене дратує, коли журналісти недостатньо обізнані в тому, про що пишуть. «Інтергаз», приміром, у 1997—1998 рр. загалом не торгував газом. Ми пішли самостійно з газового ринку. Сьогодні заняття газом — невдячна справа тут, в Україні. А всі досі пишуть, що ми зайняли нішу ЄЕСУ.

— Повернемося до теми. Нині ви своєю новою групою намагаєтеся зробити те, що не вдалося фракції НДП, котра не змогла ні збити більшість, ні консолідувати зал? Бо, як сказав свого часу ваш соратник Олександр Волков, НДП — «політичні імпотенти»?

— У мене своя точка зору. Я вважаю, що їх не можна так називати. Це партія, яка перша після КПУ якось сколихнула народ. Ви знаєте, викликати любов чи нелюбов — це неабияке вміння. Є партії, до яких люди ставляться цілком індиферентно. Проте формування фракції НДП з самого початку заклало міну вповільненої дії, яка й вибухнула. Мені здається, якби ця фракція не була такою великою, вона була б мобільнішою і принесла б більше користі країні. Ми розглядаємо НДП як дружню нам фракцію.

— І все-таки, про сенс і мету вашого об’єднання в групу. Виходячи з того, що до неї ввійшли «бізнесові» люди, і, знаючи умови гри, за яких є можливим нагромадження і збереження капіталів у країні, неминучим стає запитання: напередодні надзвичайно жорстокої боротьби, тобто президентської кампанії, ви йдете під головний «владний» дах, просто щоб вижити?

— Я вам так скажу. Ні для кого не таємниця, що під час попередніх виборів президента ми були прихильниками того, що немає сенсу змінювати главу держави, бо це могло призвести до зміни курсу, і великих потрясінь бажано було уникнути. Більшість перебуваючих сьогодні в парламенті бізнесменів того періоду підтримали тоді Л.М.Кравчука.

— І вам за це нічого не було? Звягільському поталанило менше, мабуть...

— Ну, я вам скажу так: те, що ми сьогодні тут — говорить про те, що людина, прийшовши до влади в державі, вміє відкинути особисті амбіції і порозумітися з тими великими економічними структурами, без яких життя країни немислиме. Дедалі більше, я дивлюся, наші політики, керівники навчаються відкидати особисте.

— Тобто, у вас уже є досвід: ви до кінця підтримуєте не того, хто стане президентом, припускаючи, що обійдеться й цього разу. Страшніше згоріти сьогодні, а завтра — мо пронесе. Агонія доживаючої влади, ясна річ, небезпечніша від торжества влади нової.

— Ну, мені не хотілось би проводити аналогію на основі того, що ми до останнього підтримуємо тих, хто не проходить. У нас тоді не було політичного досвіду, ми ростемо разом із країною. Проте сьогодні ми знов-таки виходимо з того, що для країни різка зміна курсу була б згубною.

— Зрозуміло, ви дуже помітно виросли. І мета ясна.

— Наша мета — відродити Україну. Знаєте, дуже важко бути багатим у цілковитих злиднях. Тож наше завдання сьогодні разом iз Президентом, поруч із Президентом спробувати шляхом економічних реформ повільно, але неухильно повертати країну в нормальному напрямі. От, кажуть, а що цей Президент зробив? Він був дуже органічний у своїх повноваженнях. Якби в нього були такі повноваження, які має президент Росії, то він набагато більше міг би зробити для країни.

— Не факт. Наш випадок, як кажуть дотепники у знов-таки Росії: «Ми багато чого не зробили, але все, чого ми не зробили — на краще».

— Я з вами не згоден. Міжнародна політика цілком лежить на плечах Президента, і тут я бачу дуже високі наші досягнення. Україна — визнана всім світом держава, на нас зважають. У нас непогані відносини з Радою Європи, у нас більш-менш складаються відносини з МВФ і ЄБРР...

— Ви не образитесь, якщо ми з вами вирішимо, що міжнародний аспект — не найсильніша аргументація бізнесмена, депутата, політика Абдулліна?

— Ну, можливо, можливо...

— Останнє запитання. Відоме глибоке почуття «мотора» вашої групи Олександра Волкова до нашого прем’єра. І від цього, подейкують, може залежати доля уряду.

— У Валерія Павловича один недолік — любов до футболу інколи переважує любов до країни. Якби успіхи окремих футбольних команд так не впливали на ухвалення ним рішень, я міг би сказати, що сильнішого прем’єра як особистості у нас ще не було...