Підірваний імідж

Він також проінформував, що в Україні зареєстровано більше 2,5 тис. спільних підприємств, які в прямій відповідності з судовими рішеннями не перерахували до бюджету понад 517 млн. грн. А цифри голови Національного бюро розслідувань В. Дурдинця просто-таки приголомшують уяву. Згідно з його даними, прямі втрати від несплати податків цими спільними підприємствами в нинішньому році можуть становити, за деякими оцінками, близько півтора мільярда гривень.

Проте згадана заява Президента не йде ні в яке порівняння з іншим його випадом проти спільних підприємств, які мають податкові пільги. Двома тижнями раніше, а саме 26 лютого Президент підписав розпорядження «Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності», яким наказував «тимчасово припинити» зовнішньоекономічну діяльність 37 підприємствам з іноземними інвестиціями. Таким чином, до 15 березня Кабмін повинен створити «документик», який зобов’язує шерег підприємств, серед яких «Гермес», «Укртехно-синтез», «Інтеркаучук», «Інтерпак», «Гранд-Готель», ДП «Інтернорд», ДП «Гудвіл Юкрейн», «Бізон», «Український мобільний зв’язок», «Міжнародне підприємство з виробництва бурового інструменту» та інші, переорієнтуватися на інші, менш прибуткові види діяльності, ніж продаж дешевого імпорту. Національному банку, в свою чергу, доручено підшукати привід, щоб «припинити здійснення валютних операцій, пов’язаних із перерахуванням коштів за зовнішньоекономічними контрактами».

Слід зауважити, що зазначена вище конфліктна ситуація має чималу передісторію. Причому, ця передісторія особливо цікава в сенсі її економічних подробиць. Справа в тому, що згадані в розпорядженні Президента фірми приходили на український ринок аж ніяк не заради експортно-імпортних операцій. Про це свідчать навіть їх назви. Однак з часом, мірою монополізації різних сфер бізнесу навколовладними структурами і погіршення ділового клімату, пільговий імпорт (дарований СП ейфорично настроєними законодавцями початку 90-х) став справді «золотим дном» для володарів статусу «підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованими до 1993 року». Після декількох невдалих спроб* відібрати у прийшлих «інвесторів» їхні пільги, останні, озброївшись підтримкою Верховного Суду України, активно нарощували свої обороти. Вони не тільки самі імпортували «підакцизні товари» (як говорить Президент), але й здавали «в оренду» свій статус. Інакше кажучи, грошові ресурси дуже багатьох імпортерів спрямувалися за закордонними покупками, обходячи податкові платежі, через рахунки пільговиків. Адже сплатити послуги транзитного рахунку все одно набагато дешевше, ніж зв’язуватися з податковими інспекторами. Є чого боятися «монополізації»!

Чи має рацію Президент, коли називає проблему скасування пільг для СП «питанням національної безпеки країни»? Чи має рацію він, волаючи допомоги у Верховної Ради, Національного бюро розслідувань? По-людськи зрозуміти його, звісно, можна. Адже не йому особисто заважають СП. Саме зусиллями цих СП ціни на «підакцизні» й звичайні товари нижчі, ніж могли б бути, і це не подобається «національним виробникам». Саме зусиллями СП фаворити, які міняються в кріслах влади, програють у ціновій боротьбі, і це не подобається всім без винятку фаворитам. Тож зрозуміти тих, хто не зміг перекупити «пільговиків» і тепер намагається знищити їх методами «циркулярної» війни, безумовно, можна… Якщо ототожнити національні інтереси з клановими. Дійсно, а чому б Президенту не бути стурбованим несправедливим «зонуванням» української території або чому б не обуритися несправедливими щодо звичайних імпортерів привілеями імпортерів «критичних»? Та чи мало несправедливості в нашому законодавстві?

А якщо поставити питання інакше. Припустимо, Президент вкотре віднайде можливість розправитися з законом. Чи не загрожує це національній безпеці? Невже мав рацію один із співрозмовників «Дня», коли, порівнюючи діючого Президента з його попередником, вказав на дивну законослухняність «колишнього» й на таке ж дивне зневажання законів у нинішнього? Є привід засмучуватися.

Загалом ситуація, що склася навколо пільг для спільних підприємств, досить драматична. Доводиться вітати судові рішення, що захищають явно погане, несправедливе законодавство тільки тому, що це нехай і маленькі, але прецеденти виконання закону, прецеденти захисту прав економічного суб’єкта (що перейшов дорогу держапарату). На жаль, тільки такі приклади дають можливість пересвідчитися, що деякі закони, всупереч побажанням перших осіб держави, все-таки виконуються.

ДОВІДКА «Дня»

* В Україні за період з 1992 по 1996 роки було прийнято три нормативних акти, що регулюють режим іноземних інвестицій. Нагадаємо, 13 березня 1992 р. став чинним Закон «Про іноземні інвестиції». Потім 20 травня 1993 р. вийшов Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування». І, нарешті, 19 березня 1996 р. Верховна Рада проголосувала за новий закон «Про режим іноземного інвестування». Зауважимо, що всі три нормативних акти, прийнятих у 1992, 1993 і 1996 рр. гарантували (хоч і в різних обсягах) для іноземних інвесторів незмінність протягом 10 років спеціального законодавства, що діяло на момент реєстрації іноземних інвестицій. Навіть закон від 1996 р., котрий скасовував будь-які податкові пільги для іноземних інвесторів (у тому числі й для СП), зберігав положення про «гарантії в разі зміни законодавства».