Про минулий і теперішній...
«МОГЛО Б БУТИ НАБАГАТО ГIРШЕ. НАШI ПОЛIТИКИ ЗУМIЛИ ЗУПИНИТИСЯ НА ОСТАННIЙ МЕЖI»
Володимир ФЕСЕНКО , політолог, голова правління центру «Пента»:
— Яким залишиться 2007 рік в історії? Гадаю, відповідь на це проста — 2007 рік залишиться в українській історії як рік політичної кризи, як рік позачергових парламентських виборів і як рік повернення на прем’єрську посаду Юлії Тимошенко. Водночас, якщо глибше подивитися на процеси 2007 року, то яскраво виявився дисонанс публічної та непублічної політики. Політики інтриг і політики, коли арбітром виступає виборець. І мені здається, що саме події 2007 року стали певним сигналом для багатьох політиків. Не завжди ті, хто грає в інтриги, виграють. Виграє той, хто вміло користується й інтригою, й публічною політикою. Самих інтриг замало. Той, хто покладається лише на інтриги, програє.
Якщо говорити про політичну формулу року, то рік розпочався з холодної війни Януковича і Мороза проти Ющенка, яка призвела до гарячої політичної кризи, але закінчилася політичною перемогою Юлії Тимошенко. Ось така політична формула року.
Це був рік політичних парадоксів. Розпочався з тактичної змови Тимошенко з регіоналами проти Ющенка, а закінчився новим політичним союзом Ющенка і поміркованого крила регіоналів проти Тимошенка.
Якщо говорити про глибші ознаки цього року, то я б сказав, що виявилися системні ознаки кризи влади в Україні. Йдеться і про кризу гілок влади — вперше парламент був розпущений достроково. Те, що не спромігся зробити Кучма, зробив нерішучий Ющенко.
У нас дуже відчутно виявилася криза парламентаризму. Вперше в українській історії півроку не працював парламент. І зараз він не дуже працює. Я боюся, що такий хворобливий режим роботи Верховної Ради продовжиться в 2008 році.
У нас відчутно виявилася криза конституційного правосуддя. Хоча наприкінці року Конституційний Суд потроху запрацював. Можливо, він одужує, хоча впевненості у мене нема.
І, що ще важливо, що треба розуміти обов’язково. Позачергові парламентські вибори, формування нового уряду системні ознаки кризи не подолають. Це завдання ще треба вирішити. Чи вдасться це зробити в 2008 році? Я не дуже впевнений. У принципі, думаю, над цим працюватимуть різні групи українських аналітиків.
Два слова про зовнішню політику. Фактично про неї нічого не можна сказати. У зовнішній політиці був застій. Жодне з вагомих зовнішньополітичних завдань не було вирішено. Але все ж таки я не був би таким песимістом. Не було позитивних проривів, але й не було суцільних проблем. Обійшлося без гучних політичних криз.
До речі, й щодо внутрішньої політичної кризи — могло б бути набагато гірше. Наші політики зуміли зупинитися на останній межі. На мою думку, все ж таки здорового глузду їм вистачає. І також у мене є надія, що не все так погано в українській політиці.
Політичною кульмінацією року, звичайно, стало затвердження Юлії Тимошенко прем’єр-міністром. Вважаю, саме з цього розпочався новий політичний рік в Україні. 2008 рік почався 18 грудня.
І тому є два ключові запитання. Перше: скільки протримається Юлія Тимошенко та її уряд? Це ключове запитання 2008 року. В принципі, в уряду Тимошенко багато викликів і ризиків. Її уряд може зіткнутися з великими проблемами вже навесні. Якщо утримається її коаліція, може утриматися її уряд. Другий суттєвий виклик — стосунки з Президентом. Вже зараз очевидно, що вони не будуть простими й однозначними. Тут багато явних і прихованих протиріч. І тому чим ближче до президентських виборів, тим більш складними й суперечливими можуть стати стосунки Тимошенко та Ющенка. Якщо вони не знайдуть узгодження інтересів, тоді знов повстане виклик для існування цього уряду.
Але я не хочу сказати, що для Юлії Тимошенко цей рік буде таким вже сумним. Річ у тім, що легше розколоти парламентську коаліцію, навіть спровокувати нові парламентські вибори, ніж звалити уряд. Для того, щоб в Україні з’явився новий уряд, потрібна нова коаліція. Враховуючи останні виступи Партії регіонів, я не дуже впевнений, що у нас в разі кризи нинішньої коаліції дуже швидко з’явиться нова.
«РІК ПОЧИНАВСЯ З ІНТРИГИ І ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ІНТРИГОЮ»
Андрій ЄРМОЛАЄВ , директор центру «Софія»:
— На мій погляд, 2007 рік — це перший рік «постпомаранчевого» етапу. Це означає, що той порядок денний, який був сформований в 2004 році, дещо змінено. Ми бачимо новий прихід олігархів до влади, і ми бачимо новий розклад сил як у системі влади, так і в системі опозиції. Зверніть увагу на те, що й у президентській команді, й у команді опозиції презентовані сили та фігури, які свого часу були присутні в режимі Кучми. Відбувся такий собі мікс еліт. І це, мабуть, особливість 2007 року. «Все смешалось в доме Облонских». Причому в обох домах.
Наступний висновок стосовно політико-економічної ситуації — поступово вичерпує себе так звана сировинна модель розвитку України. Справа не в тiм, що в якомусь ускладненому становищі опинилися сировинні галузі: металургійний комплекс чи хімічний. Зрозуміло, що ці базові галузі вiдiграватимуть одну з ключових ролей в українській економіці. Справа в тiм, що вони втрачають функцію умовного локомотива економічного розвитку. Українським елітам, починаючи з 2008 року, доведеться свідомо обирати нову модель на десятиріччя, яка визначить і обличчя, і статус у світовій економіці. Завдання непросте, враховуючи той факт, що сьогодні, незалежно від політичного обрису, в політичній системі представлені торговельні, фінансові та сировині еліти. Відчувається дефіцит так званого технократичного прошарку. Тобто тієї частини бізнесу, який презентує галузі з високою доданою вартістю.
Щодо геополітичної царини. Ця теза не нова, я її визначив так: геополітична самотність України. Європейська перспектива є віддаленою. Мова йде вже про термін, який співвідносний з терміном існування України як незалежної держави — це 2020 рік і далі. Водночас, саме в 2007 році всі більш наявною є нова ситуація, новий характер вiдносин, який формується між Україною і країнами євразійського простору. В Євразії розгортається досить динамічний процес інтеграції, причому не торговельного, а виробничого характеру. Формується новий розподіл праці. І в цих програмах Україна участі не бере, залишається прагматичним партнером.
І на завершення таке риторичне зауваження. 2007 рік починався з політичних інтриг. У січні—лютому в центрі уваги була ситуація з «Нашою Україною»: численні з’їзди, наради, визначення долі керівництва. Як підсумок — технічна зміна правлячої групи, прихід модератором пана Балоги. А завершення цього року — також інтрига, пов’язана з резонансними призначеннями. Йдеться про призначення на посаду керівника СНБО Раїси Богатирьової. Рік починався з інтриги й закінчується інтригою.
Яка перспектива? Думаю, 2008 рік буде продовженням 2007 року. Тобто це буде рік інтриг. Це буде рік великих і складних комбінацій, пов’язаних із підготовкою до нового виборчого етапу. В цьому сенсі, на жаль, це буде технологічний рік. Ми маємо досить нестійку коаліцію, яка все більш виразно стає протимошенківською, а не проющенківською.
Є висока вірогідність, що кінець 2008 року стане початком чергової дострокової виборчої кампанії. І я не виключаю популяризації ідеї зближення терміну президентських перегонів.
