Все, що можуть...

Весь день, 16 січня, народні депутати присвятили так званому закону про реінтеграцію, хоча самого слова про це там немає. А повністю законопроект називається «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». В першому читанні він був прийнятий ще восени, але перед другим читанням до законопроекту подали більше 700 поправок. Відповідно, щоб розглянути їх всі потрібен був час. Коли готувався номер, депутати на вечірньому засіданні ще продовжували розглядати поправки, в основному відхиляючи всі запропоновані зміни. Зокрема, намагання окремих депутатів долучити до закону питання Криму, були невдалими. Парламентарі їх одна за одною провалювали. На пропозицію Рефата Чубарова про необхідність включити до закону всі окуповані території, не тільки Донбас, інший представник «Блоку Петра Порошенка» відповів Іван Винник йому, що «не можна змінювати назву після першого читання, тим більше, проект і без того уніфікований».

Тим часом під радою тривали протести. Активісти «Стоп реваншу» вимагали прийняти закони про деокупацію Донбасу, про колабораціонізм, про Антикорупційний суд, законопроекти про мову та церкву. «Реваншем і реваншистами ми називаємо тих, хто протидіє змінам, які сталися після майдану, — коментує «Дню» член Молодіжного націоналістичного Конгресу Сергій РЕПІК. — Парламент довго ігнорував наші вимоги, казав, що ці закони не на часі, однак це не так і тягнути більше нікуди. Я не бачу нічого страшного у розширенні повноважень президента під час прийняття рішень у зоні бойових дій, адже це дасть змогу оперативно діяти. Звісно, цей закон недосконалий. Але я вважаю його необхідно прийняти. Хай краще буде маленький прогрес, аніж жодного».

У ТАКІЙ БЛАГОДУШНІЙ АТМОСФЕРІ РОЗГЛЯДАВСЯ В ПАРЛАМЕНТІ ЗАКОПРОЕКТ ПРО «РЕІНТЕГРАЦІЮ» ОКУПОВАНОЇ ЧАСТИНИ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ

Нагадаємо, що документ, зокрема, урегульовує правові основи використання Збройних сил України на сході країни й офіційно визнає РФ агресором, який окупував частину української території. Скасовується так звана антитерористична операція, яка тягнеться майже чотири роки. Що ще передбачає новий законопроект, і чому з такими складнощами просувався процес його ухвалення?

«НАМ НЕОБХІДНО, ЩОБ РФ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ БУЛО ВИЗНАНО АГРЕСОРОМ ТА ОКУПАНТОМ»

Марія ЗОЛКIНА, аналітик фонду «Демократичні ініціативи»:

— Цей законопроект в першу чергу несе політичне значення. Важливим позитивним моментом є те, що держава переформатовує власні дії. Тобто Україна відходить від терміну АТО і визнає війну війною. Але тут є нюанс. Незрозуміло, до чого приходимо. Також сильною стороною є те, що ми на законодавчому рівні визнаємо факт окупації нашої території. Але існує і зворотний бік питання. Всі ці об’єктивні визнання доречні для нашої внутрішньо політичної справедливості. Нам необхідно, щоб РФ було на міжнародному рівні визнано агресором та окупантом. Для того щоб для РФ були конкретні юридичні наслідки, треба виграти справи в міжнародних судах. Те, що відбувається зараз в міжнародних судах, стосується не окупації, а фінансування тероризму. Також слабкою стороною є те, що з одного боку, ми відходимо від АТО, але при цьому незрозуміло, який режим запроваджуємо. Воєнного стану немає. Хоча за змістом законопроекту №7163 багато речей походять саме з режиму воєнного стану. Це зокрема торкається можливості обмеження прав цивільного населення для виконання конкретних заходів. Щодо воєнного стану у нас існує окремий закон. Але те, що передбачається новим законом не є воєнним станом. Звідси може походити велика плутанина. Це буде якійсь третій режим, деталі якого на практиці не врегульовані.

Тобто окрім законопроекту 7163 треба ухвалити ще безліч нормативно-правових актів, які б регулювали механізм того, в який спосіб Оперативний штаб має здійснювати силову операцію. Наприклад, цьому Оперативному штабу мають бути підлеглі місцеві органи та посадові особи, які долучені до реалізації цих заходів. Як це запрацює на практиці ще ніхто не знає. Існує проблема із визначенням зон безпеки. Право дається їх визначати Оперативному штабу, але в який саме спосіб — незрозуміло. Треба усвідомлювати, що на практиці не все буває гладко. Проблема може бути із визначенням діяльності громадських організацій на тих територіях. Як ми знаємо, там працюють багато волонтерських організацій. Дозвіл на їхню діяльність може бути наданий новою структурою — Оперативним штабом. Наскільки злагоджено буде працювати ця система, поки що невідомо, але про це треба думати вже зараз. Поки ми бачимо лише наявність постулатів для заснування нової інституційної структури. Але разом з тим має бути проведена величезна правова та організаційна робота. На жаль, мені здається, що в згаданому законопроекті намішане грішне з праведним.

«УКРАЇНА ПОВИННА МАТИ СВОЮ ЧІТКУ СТРАТЕГІЮ ЗІ ЗМІЦНЕННЯ ВЛАСНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ»

Олексій ДАНИЛОВ, колишній голова Луганської ОДА, колишній мер Луганська:

— Я не розумію ситуацію, коли політики використовують термін Донбас стосовно окупованих територій. Відповідальні політики у своїх висловлюваннях та коментарях мають використовувати чіткий термін — окупована частина Донецької та Луганської областей. На жаль, ми бачимо, як таким важливим моментом багато хто нехтує. Донбас — це частина Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей України та частина Ростовської області РФ. Українські політики, коли використовують цей термін, тим самим нав’язують його і послам Євросоюзу. Як наслідок — маємо багато плутанини, тому у багатьох складається вражання, мовляв, це якась окрема територія під назвою Донбас.

16 СІЧНЯ 2018 Р. БІЛЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ. АКТИВІСТИ «СТОП РЕВАНШУ» ВИМАГАЛИ ПРИЙНЯТИ ЗАКОНИ ПРО ДЕОКУПАЦІЮ ДОНБАСУ, ПРО КОЛАБОРАЦІОНІЗМ, ПРО АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД, ЗАКОНОПРОЕКТИ ПРО МОВУ ТА ЦЕРКВУ

Щодо законопроекту, то тут важко щось сказати, адже у нас ні Конституція, ні інші закони не мають норм прямої дії. Тобто можна прийняти ідеальний закон, але питання в тому, хто його виконуватиме. Проблема в реалізації. Щодо деокупації маю сказати, що все, що відбувається на окупованих територіях, залежить лише від Володимира Путіна. Безумовно, Україна повинна мати свою чітку стратегію зі зміцнення власного суверенітету. Але доля окупованих територій, на жаль, залежить лише від Кремля. Існує низка складових в цьому питанні — повертати людей, повертати території чи повертати людей разом з територіями. Безумовно, треба відновлювати наш суверенітет, але мені здається, що в країні поки немає чіткої стратегії щодо цього.

«У БОРОТЬБІ З РФ ДЛЯ НАС ДУЖЕ ВАЖЛИВІ ПРАВОВІ ПІДСТАВИ»

Дмитро ТИМЧУК, народний депутат, «Народний фронт»:

— Важливим моментом є те, що законопроект 7163 чітко прописує правовий статус окупованих територій. Виходить так, що вже міжнародні інстанції визнають факт окупації та агресії РФ проти України, а наші законодавці чомусь з цим квапляться. Зараз існує складна проблема з тим, що в судах лежать багато позовів проти держави Україна для виплати матеріального та морального збитків. Це докорінно хибний підхід, адже Україна ні на кого не нападала. Джерелом втрат є Росія. Україна абсолютно справедливо ініціює позови проти РФ. Нам потрібно законодавче поле і чіткі правові орієнтири. По Криму в нас є закон про окупацію. Щодо Луганської та Донецької областей у нас такого правового поля, яке, зокрема, має допомогти і юристам, і дипломатам, не було. Як відомо, РФ визнає факт анексії Криму, а ось щодо сходу України у неї позиція «нас там нет». У боротьбі з РФ для нас дуже важливі правові підстави. В законопроекті ми прирівнюємо окупацію Криму і окупацію частини Луганської та Донецької областей, не беручи до уваги позицію Росії. При цьому ми повинні розуміти, що законом не можна прописати алгоритм деокупації. Це інші сфера. Закон дає правові підстави для здійснення деокупації. Сама ж стратегія деокупації має бути прописана окремо, на іншому рівні. В законопроекті, який був прийнятий в першому читанні, було багато моментів, які вимагали уточнення. Комітет з безпеки і оборони зробив велику роботу щодо доопрацювання цього документа. Стаття 10, яка регулює повноваження силовиків, взагалі вимагала окремого засідання комітету. Прикметним є те, що деякі депутати, які голосували за правки в комітеті, несподівано почали виступати проти них. Це дивна позиція. Вони почали критикувати власну ж роботу. Тут проблема в тому, що поправки голосуються окремо. Коли деякі поправки не були проголосовані, то їхні автори кажуть, що не голосуватимуть за законопроект в цілому.