Як пройти «вузькою доріжкою?»

Врегулювання питання мирних зібрань назріло в українському законодавчому просторі вже давно. Численні заборони на проведення політичних акцій, демонстрацій, вимога заборонити носити маски під час масових зібрань ставали приводами для суперечок у владних та експертних колах. До того ж, логіка вітчизняної юстиції вимагає тлумачення та додаткового закріплення апріорі гарантованих прав. Оскільки українська традиція не мала багатої історії щодо вирішення питань громадян шляхом застосування такого демократичного інструменту як мирне зібрання, додатковий законодавчий акт, який би встановлював певні принципи взаємодії народу й влади, експерти вважають вкрай необхідним.

Вперше такий документ було зареєстровано Верховною Радою минулого скликання і внесено до порядку денного восени 2012-го. Утім, етапу розгляду у сесійній залі він так і не досяг. Громадськість повстала проти драконівських обмежень та нівелювань права громадян на мирне зібрання у запропонованому владою проекті. Минулого ж тижня у парламенті було зареєстровано законопроект №2508а, покликаний захистити право громадян висловлювати власну думку, об’єднавшись. Депутати позиціонують його як компромісний, позаяк власні підписи під документом залишили представники як провладної, так і опозиційної партій. Позитивну оцінку отримала ця ініціатива і від громадськості. У розмові із «Днем» експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба назвав зареєстрований законопроект одним з найкращих на теренах Східної Європи. Проте, проект ризикує вкотре залишитися поза правовим полем України.

Голова Комітету захисту прав людини, депутат від «УДАРу» Валерій Пацкан так і не підписав законопроект у день його реєстрації. «Після підписання документу у червні я продовжив роботу із представниками громадськості, — розповідає «Дню» народний обранець, — безпосередньо у день його реєстрації відбулося останнє засідання робочої групи. Усупереч цьому, деякі народні депутати вирішили за необхідне внести проект без врахування зауважень фінальної наради. Моя позиція така: останні зміни, які підтримувала переважна більшість громадських організацій потрібно було внести». За словами депутата, громадські діячі, опоненти чинної редакції, прагнули більшої деталізації обов’язків, прав та повноважень сторін.

Утім, варто зазначити, що проект пропонує принципово нові норми та підходи до вирішення питань взаємодії громадськості та влади при проведенні мирних зібрань. Головними перевагами цього законопроекту є обмеження кола владних структур, які мають повноваження щодо заборони чи внесення коректив у проведення громадянами мирних зібрань, та декларація норми, яка гарантує публічність діяльності владних органів до яких надходять повідомлення про проведення акції. «Після отримання органом влади повідомлення про мирне зібрання він зобов’язаний зустрітися з організаторами й провести медіацію, тобто обговорення порушеного громадою питання. Оскільки більшість мітингів проводяться для того, щоб донести до влади позицію людей, така процедура може сприяти вирішенню питання ще до проведення заходу», — говорить Лациба. Окрім того, у випадку звернення до суду, органи влади мають надати докази, що переговори із організаторами акції відбулися, але консенсусу не було досягнуто. Також законом передбачено і можливий термін для оскарження того чи іншого зібрання — 24 години. «Якщо протягом доби з моменту отримання владним органом відповідного повідомлення він не звернувся до суду — це додаткова гарантія для організатора, що його акція відбудеться», — додав експерт.

Практика останніх років, а саме довготривалі заборони на проведення будь-яких акцій громадськості у визначених судами чи органами влади місцях — на вул. Банковій, біля Адміністрації Президента, під Межигір’ям, під Прокуратурою — призвели до появи у законі норм про відсторонення органів влади від врегулювання питання проведення відповідних заходів. «Органам місцевого самоврядування заборонено ухвалювати свої порядки проведення мирних зібрань. Зараз, як мінімум у 90 містах по всій Україні обмежуються місце проведення заходів чи встановлюються додаткові умови. В одному місті взагалі пропонують зробити благодійну пожертву для отримання права на проведення зібрання», — коментує представник УНЦПД. «Тепер законопроектом пропонується встановити єдині правила для всієї України», — наголошує він.

Що ж до суду, то законопроектом передбачено вичерпний перелік підстав, спираючись на які останній може обмежити чи заборонити проведення того чи іншого зібрання. До того ж, законодавчий акт покликаний скасувати можливість «автоматичної заборони», тобто встановлення судом терміну, впродовж якого проведення заходів в тому чи іншому місці буде незаконним. «У разі ухвалення поданого проекту, суд зможе заборонити проведення лиш однієї конкретної акції», — пояснює Лациба. Окрім того, законопроект виключає можливість скасування заходу через візит посадових осіб чи святкування.

Негативні відгуки громадськості здобула норма про встановлення терміну, протягом якого організатор повинен повідомити органи влади про намір проведення мирного зібрання. Основний аргумент — суди, знаючи про намір провести те чи інше «неугодне владі» зібрання, матимуть можливість його заборонити. Згідно з редакцією зареєстрованого акту, владу мають проінформувати щодо організації заходу за 48 годин до його початку. Подібний процедурний момент задекларовано законами більшості розвинених країн. Таку критику спростовує як Максим Лациба, на думку якого тлумачення норми Конституції про «завчасне повідомлення» є доречним, так і Валерій Пацкан. «У експертному висновку Венеціанська комісія радить призначити строк повідомлення про проведення заходу у чотири доби. Хоч певні представники громадськості й наполягали на скасуванні часових обмежень, існує поняття суспільної безпеки: саме в цьому ключі мають працювати правоохоронні органи. Наприклад, нещодавно у Києві був гей-прайд. Якби не було міліції, могла б бути бійня», — констатує депутат.

Важливим упровадженням є й стаття, яка зазначає, що несвоєчасне повідомлення чи неповідомлення державних органів про проведення заходу не є приводом для його заборони. Також до закону вводять поняття «спонтанного зібрання», повідомити владу про яке можна безпосередньо тоді, коли воно відбувається. Ще однією новелою є уможливлення проведення контрзібрання, що наразі є забороненим.

Додатковим позитивом вищезгаданого документу є і те, що він буде функціональним за будь-якої влади. «Законопроект виписано під громадськість: має забезпечувати її можливість висловлювати свою думку і давати будь-якій владі зрозуміти, що вона повинна працювати для народу», — говорить Пацкан. Усупереч цьому, ударівець не виключає можливості подання альтернативного законопроекту. «Остаточне рішення щодо того, чи будуть запропоновані громадськістю зміни вноситися як поправки, чи як альтернативний проект буде ухвалено наприкінці тижня», — заявив він.

Однак прогнози щодо ухвалення такої ініціативи песимістичні. «Великим здобутком тексту, зареєстрованого депутатами, є те, що він має підписи фракції Партії регіонів, тобто можна говорити про згоду урядових структур, Міністерства юстиції, відповідного підрозділу АП та МВС. Це дуже непоганий компроміс, адже зрозуміло, що голосів однієї лиш опозиції не вистачить для його прийняття. За умов відсутності будь-якого законодавчого акту, який би тлумачив та розшифровував положення Конституції у частині мирних зібрань, однозначно краще ухвалити цей збалансований і узгоджений закон», — підсумував Максим Лациба. «Може бути багато поправок та уточнень, але чинна редакція готова до прийняття у першому читанні», — додав він.

Один із авторів законопроекту, депутат від «Батьківщини» Андрій Шевченко у розмові із «Днем» висловив сподівання, що жодних альтернативних документів у Раді не виникне. «Проект закону про мирні зібрання було підписано 5 червня і того ж дня представлено на засіданні Комітету з прав людини — під телекамери і у присутності численних гостей, — пояснює ситуацію Шевченко. — Під ним стояли підписи майже всіх членів Комітету на чолі з Валерієм Пацканом. Цей текст було узгоджено як з Мін’юстом, так і з представниками громадськості — фонду «Відродження», Харківської правозахисної групи, УНЦПД, Центру політико-правових реформ. Це був максимальний компроміс, якого ми змогли досягнути до першого читання. Після цього Валерій змінив свою думку і вирішив самостійно додатково працювати над текстом. Своїх дій з іншими авторами закону він не узгоджував. Робоча група у цей час теж не засідала: до неї входить 24 особи, я призначений головою групи — у такому форматі ми після травня не збиралися. В останній повноцінний день сесії — 4 липня — ми подали на реєстрацію той самий текст, який Пацкан протримав місяць у себе. Тягнути далі ми не могли: саме в цей день підводилася риска під законами, які автоматично буде включено до порядку денного осінньої сесії. Вся наша група авторів (а це і Юрій Мірошниченко, і Григорій Немиря, і Сергій Тігіпко, і Iрина Луценко) запропонувала Валерію поставити як голові Комітету перший підпис під законопроектом. На жаль, він відмовився. Трагедії я з цього не робив би — ми доопрацюємо наш текст до другого читання і вийдемо на якісний, європейський закон».

За словами Лациби, запропоновані поправки, які не знайшли своє відображення у чинному проекті, не є альтернативними, а, радше, носять уточнюючий характер. Народний обранець Андрій Шевченко запевнив, що громадськість не залишиться осторонь формування проекту навіть після його реєстрації. «Як голова робочої групи з доопрацювання закону я уже почав разом з експертами та активістами відпрацьовувати правки до майбутнього другого читання. Наша мета — закон, який розширить територію свободи в Україні», — зазначив він. Насамкінець, експерт УНЦПД зазначив, що проект містить значний демократичний, ліберальний потенціал й основоположні механізми захисту права на свободу мирних зібрань. «Ключові завдання, сформульовані в рекомендаціях ОБСЄ, Венеціанської комісії та рішеннях Європейського суду з прав людини, реалізовані у цьому законопроекті», — сказав Лациба.