ЗАПИТАННЯ «Дня»

Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор:

— Існує чітка, якісна межа між цими поняттями. Патріотизм — це любов до своєї батьківщини в усіх її виявах (до культури, образу, традицій, її майбутнього). А націоналізм починається там, де ми бачимо протиставлення однієї нації іншій; де формула так званої любові будується на винятковості своєї нації. Як тільки починається протиставлення однієї нації іншій — з точки зору того, що моя нація виняткова і найкраща, — тут і починається націоналізм. Річ у тiм, що в Україні внаслідок досить трагічної її історії, особливо за радянських часів, вийшло так — держава та її ідеологічні служби ототожнювали націоналізм і патріотизм. Це чітко проглядається на тій кампанії, яка розпочалася проти дуже маленького і гарного вірша В. Сосюри «Любіть Україну!» А що поганого в любові до України? Він говорив тільки про любов до свого народу. Там ніякого націоналізму немає, але вірш було оголошено формулою націоналізму. В ідеологічній атмосфері Радянського Союзу відбувалося ототожнення цих форм. Насправді це різні речі, оскільки любов до своєї батьківщини й до малої батьківщини, в тому числі — є атрибутивною і обов’язковою для людини, але вона не повинна супроводжуватися ідеологією винятковості. Чим це можна пояснити? Крім міркувань гуманності і міркувань загальнолюдської моралі. Річ у тiм, що до кожної нації входить загальнолюдський сектор; у кожній нації, її культурі він присутній. Це, наприклад, спільна для всієї Європи культура, пов’язана з латиною (в тій же Україні 300 років барочній поезії латинською мовою), або з арабською і персидською мовами — на Сході. Іншими словами, нація відрізняється від етносу тим, що нація — це етнос, що вийшов на арену світової історії. Етнос може існувати й в ізоляції десь у горах. Але як тільки етнос виходить на міжнародну арену, починає переробляти світовий досвід — він перетворюється на націю. Скажiмо, в Україні (XVII століття), коли формується не етнос, а українська нація, козаки «блукають» (але це символічно, в образній формі) Середземномор’ям — загальноєвропейським культурним регіоном; виникає програма перекладу на загальноєвропейські програми навчання Петра Могили. Майже одночасно створюється Києво-Могилянська академія, яка відстоює ідею синтезу слов’янської та західної культур. У кожному етносі перетворення на націю є процесом переробки світового досвіду. І сама нація в певному розумінні — це автопортрет людства, але взятий зі специфічного регіонального боку. Тому ігнорування загальнолюдського начала в нації призводить до утисків власного народу, власного етносу. Як тільки я починаю протиставляти свій народ іншим, я й виключаю загальнолюдський аспект національного досвіду.

Річ у тiм, що нація — це не тільки те, що ми робили в минулому, хоч історичний досвід входить у це поняття. Нація — це те, що ми робимо зараз, і те, що ми збираємося робити в майбутньому. А за умов все більш тісно і органічно пов’язаного світу будь-яка національна пропаганда «випадання» з цього світового цілого — повторюю, протиставлення одного іншому — має зворотний бік деформації долі свого власного народу.