Інститут громадянства як інструмент

Що таке для людини громадянство? Це відчуття приналежності до конкретної етнічної, культурної, суспільно-політичної спадщини. Це привід пишатися історією цієї країни, розділяти її тяготи й святкувати перемоги. Для будь-якого громадянина паспорт – це готовність і, першою чергою, розуміння того, що йому дані не лише права, а й покладені значні обов’язки. Однак сьогодні в Україні інститут громадянства став інструментом популізму й політичної розправи над опонентами.

У Верховній Раді України зареєстровано, як мінімум, три законопроекти, один із них президентський, що мають на меті впровадити ефективне покарання за наявність в українських чиновників множинного громадянства, а також деталізувати механізм позбавлення громадянства України. Ст. 4 Конституції України каже: «В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом». Трактування здавалося б доволі очевидне – жодний громадянин України не може мати подвійного громадянства, але що робити у протилежному випадку, нічого не сказано. Закон України «Про громадянство України» також не вносить ніякої конкретики. У ст. 2 цього закону ідеться про «єдине громадянство», але як його визначити – теж незрозуміло. Більшість мешканців України мають два, а то й більше паспорти. Це в основному жителі прикордонних регіонів поруч із Румунією, Угорщиною, Росією тощо.

Проблема полягає в тому, що ці країни не видають жодних довідок, які засвідчували б множинність громадянства. Більше того, вони зацікавлені в тому, аби мешканці України брали їх паспорти, що згодом можна було б використати, як вагомий аргумент у лобіюванні своїх територіальних інтересів. Мовляв, «ми захищаємо інтереси наших громадян», але хто вони «наші», це вже питання інше. Важливою перемогою в цьому плані є отримання безвізового режиму з Європейським Союзом, що зменшить попит українських громадян на отримання паспортів інших держав в обхід чинного законодавства. Також невирішеними у контексті множинного громадянства лишаються питання проходження військової служби, сплата податків, державна служба, дипломатичний захист тощо.

У суспільстві побутує думка, що жорсткість у забороні множинного громадянства має стосуватися саме державних службовців, адже тільки вони мають доступ до державної таємниці та визначають як внутрішньо, так і зовнішньополітичний курс України. З цим важко не погодитися. Візьмемо, наприклад, екс-голову ДФС Романа Насірова, який, як виявилося, є вірнопідданим британської королеви, олігарха Ігоря Коломойського, за словами якого, він має ізраїльський та кіпрський паспорти та багатьох інших посадовців. Разом із тим є приклади Андрія Артеменка та Олександра Боровика, яких Петро Порошенко позбавив громадянства, посилаючись саме на те, що вони добровільно отримали паспорти інших країн.

Спонтанні укази Президента є швидше реакцією на суспільний резонанс або зведення особистих політико-бізнесових рахунків із конкурентами, ніж прагнення навести лад у державі. Порошенко дає чітко зрозуміти, що в його руках влада, і йому не треба когось вбивати чи садити, достатньо лише вибірково використати закон, що він упевнено й робить.

Яскравим прикладом стало позбавлення громадянства України колишнього президента Грузії та губернатора Одеси Михайла Саакашвілі, про що, зокрема, повідомлено Державною міграційною службою. Як відомо, у травні 2015 року Саакашвілі отримав український паспорт, а в грудні того ж року влада Грузії позбавила його «оригінального» громадянства. Таким чином, Порошенко сподівався «навести лад» в Одесі, а також поставити на місце непідконтрольних олігархів, зокрема вищезгаданого Ігоря Коломойського, Арсенія Яценюка та інших. Тобто, він фактично став інструментом у внутрішньовидовій боротьбі в українському політикумі. Проте, Саакашвілі почав грати і іншу роль, поступово ставши відвертим опонентом Президента, що ніяк не вписувалося в плани Петра Олексійовича. Так, колишній однокурсник і «побратим» став вигнанцем. Порошенко довго терпів витребеньки Саакашвілі у ЗМІ, зокрема його політичне ток-шоу на каналі «ZIK», проте одним з показових сигналів став той факт, що Міністерство юстиції України 21 липня 2017 року після довготривалої боротьби зареєструвало нову політичну партію «Рух нових сил Михайла Саакашвілі».Та це ще не все. Перед тим, як 27 липня Порошенко підписав указ стосовно Саакашвілі, він провів зміни у складі Комісії при Президентові України з питань громадянства...

На момент позбавлення Михайла Саакашвілі громадянства України він перебував у США. Тепер є величезний сумнів, чи пропустять прикордонники новоспеченого опозиціонера в Україну. А навіть, якщо й пустять, то чи не буде він переданий грузинській прокуратурі, яка вже двічі зверталася до Генпрокуратури України з клопотанням про екстрадицію Саакашвілі.

За офіційною версією, Порошенко анулював громадянство Міхо через подання неправдивих відомостей у документах на його надання, а саме він не «зізнався» у вчиненні кримінальних злочинів на батьківщині. Відповідно до ст. 10 закону «Про громадянство України» «у громадянстві України  не поновлюються особи,  які  втратили громадянство  України  у зв’язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи  фальшивих  документів або  стосовно  яких  рішення  про  оформлення набуття громадянства України  скасовані  на  підставі статті 21 цього Закону». Таким чином, Саакашвілі не лишається нічого іншого, як оскаржувати це рішення в судовому або адміністративному порядку, а на це можуть піти роки. Як повідомив адвокат Саакашвілі Павло Богомазов, «станом на сьогодні адміністративний позов ще не подали, але він готується. Єдине що, це державні органи чинять нам перепони, не надаючи документів, якими вони обґрунтовують припинення громадянства». Також адвокат зазначив, що від сторони захисту подано не тільки адвокатський, а й депутатський запит – його направив Юрій Дерев’янко.

Президент Порошенко до сих пір на ситуацію, що склалася, не відреагував. На офіційних ресурсах «мертва тиша», схоже, Глава держави вичікує, як розгорнеться ситуація, щоб потім зробити фінальну заяву, яка, на його думку, розставить усі крапки над «і».

Михайло Саакашвілі опинився у статусі апатрида, особи без громадянства, а згідно з  Конвенцією про статус апатридів 1954 р. такі особи повністю підпорядковуються юрисдикції тієї держави, на території якої перебувають.

Можна сказати навіть, що Михайла Саакашвілі спіткала політична карма, адже саме за його вказівкою Мін’юст Грузії у жовтні 2011 року позбавив грузинського громадянства мільярдера Бідзіну Іванішвілі, який очолював опозиційну до нього «Грузинську мрію».

Ця справа має послугувати прикладом того, чи варто запрошувати в Україну іноземних «фахівців», порушуючи при цьому закон, а згодом, коли вони не виправдовують сподівань, таким самим чином прибирати їх з політичної шахівниці. Та й узагалі, як зазначає українська журналістка й телеведуча Мирослава Барчук, «у всій цій історії президентської помсти… вражає дріб’язковість», з якою Порошенко жонглює інститутом громадянства.