Кому вигідні Мінські переговори?

9 грудня, після тривалої перерви може відбутися анонсована зустріч Трьохсторонньої контактної групи у Мінську. Президент Петро Порошенко напередодні наголосив, що проведення засідання має відбутись якомога скоріше, щоб уже 9 грудня домогтися припинення вогню. Безумовно, можна вітати всі наміри влади досягти миру на Донбасі. Але по факту все це поки відбувається за рахунок українських інтересів. 

Від представників влади ми часто чуємо, що «політика – мистецтво можливо», проте має бути хоч якась послідовність. Ще місяць тому і Президент, і прем’єр, і представники підконтрольних їм відомств заявляли про те, що подальші переговори можливі тільки в «женевському форматі». Навіть Кучма, появу якого в переговорному процесі у владі так толком ніхто і не пояснив, заявив нещодавно, що «треба виходити на женевський формат». 

І тут Президент знову заявляє, що засідання Трьохсторонньої групи має відбуватися якомога скоріше. Знову, тому що колись ми вже проходили цей сценарій, коли відбулося кілька раундів переговорів в Женеві, але потім чомусь Україна погодилася на «мінські домовленості». 

«На цьому етапі немає жодної потреби в «мінському форматі», як не було і до цього, - коментує «Дню» перший заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий. - Для переговорів важливою є готовність сторін іти на компроміси та досягати порозуміння. Такої готовності Росії (я не кажу про «ДНР-ЛНР»), починаючи з гарячої фази конфлікту на сході України, не було взагалі».

Чому ж Україна погоджується на такі переговори? «Я припускаю, що наше керівництво під тиском західних партнерів вирішило піти на ці переговори, щоб продемонструвати свою готовність мирно вирішувати конфлікт, - продовжує експерт. - Та очевидно, попри рішення, які оголосять після цих переговорів, вони закінчаться тим, чим закінчувались досі».

Схоже, позиція Заходу, яка спрямована на умиротворення Путіна, ще стоїть на порядку денному. «Росія не дотримується умов «мінських домовленостей», але одночасно вона і представники міжнародної спільноти говорять, що це найефективніший інструмент, і саме його треба розвивати, - коментує «Дню» голова правління Українського інституту міжнародної політики Ростислав Томенчук. - Наші партнери з США та ЄС, незважаючи на порушення Росією угод, заявляють, що переговори у Мінську є найефективнішим інструментом, на який ми маємо спиратися».

«Кому вигідний цей абсурд? Він вигідний Лукашенкові, який красується перед західним телекамерами у вигляді миротворця, - наголошує Сергій Солодкий. - Путіну також це вигідно. Всі переговори ведуться, щоб задобрювати Захід, створювати гарну картинку, а за їх ширмою надалі дестабілізувати ситуацію на сході України та посилювати терористично-диверсійні режими, які встановилися на Донбасі.  Частково, ці переговори вигідні і західним країнам, які досі допускають, що діалог з російським керівництвом можливий. Частина західних еліт страждає на легковір’я». 

«Путін хоче зіграти для Заходу красиву роль чи все ж бажає вийти на якісь рішення та досягти суверенітету України? Я думаю, йдеться лише про створення правильної картинки для ЗМІ та для Заходу, - говорить Солодкий. - Відтак, для України немає жодних підстав, щоб підігрувати РФ в цьому театрі абсурду. Нам це не вигідно. Якщо йдеться про припинення вогню, то дві сторони мають просто припинити стріляти, але нам росіяни намагаються нав’язати фактичну економічну підтримку терористичного режиму на територіях кількох районів Луганської та Донецької областей».

Про небезпеку «мінського формату» із самого початку наголошували багато експертів. «У Мінську не було відпрацьовано послідовність впровадження угод, що спричинило колізійну ситуацію, - підкреслює Томенчук. - Росіяни говорять, що потрібне припинення вогню та розмежування сторін, а закриття та контроль кордону є другорядним, в Україні та ОБСЄ заявляють, що це першочергово. Тому наступний раунд переговорів може підтвердити, уточнити та виробити послідовність виконання попередніх позицій, які були прийняті у Мінську. План-мінімум – просто підтвердити потребу виконання цих домовленостей. А так я не думаю, що від цього формату хтось отримає хоч якісь політичні дивіденди. Участь України у даному процесі є завідомо програшною». 

Це було зрозуміло як тільки в переговорах з’явився екс-президент Леонід Кучма. Погана карма. Людина, проти якої повстав перший Майдан і яка фактично привела у велику політику свого учня Януковича, проти якого вже повстав другий Майдан, раптом представляє інтереси України. Причому, постійно наголошує, що мають виконуватися всі без виключення пункти «мінського протоколу». Нагадаємо, останній 12-й пункт звучить так: «Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій». Враховуючи резонансну «справу Гонгадзе», для Кучми це особливо важливо. Символічно, що якраз 8 грудня, напередодні поїздки у Мінськ, у Апеляційному суді Києва відбулося чергове засідання по «справі Пукача», головного виконавця злочинів проти журналіста Гонгадзе та громадського діяча Подольського. Ми зателефонували потерпілому у справі Олексію Подольському: 

- На засідання я привів звичайного адвоката, який не має допуску до державної таємниці. У мене не має можливості і зв’язків, щоб знайти адвоката, який мав би такий доступ. Я попросив дати йому можливість отримати допуск, щоб потім ознайомитися з матеріалами справи. Також я запропонував інший варіант, щоб не затягувати процес, як дехто це намагається подати, коли можна розглядати в пакеті з моїм клопотанням також мою апеляцію у відкритому режимі. Якщо є потреба, можна провести кілька закритих засідань для Пукача. У моїй апеляції немає жодної таємниці. Там єдине питання – про злочини судді Андрія Мельника, який продовжує працювати в Печерському суді. Я сказав, що якщо суд прийме таке рішення, то ми відкриваємо двері і хай заходять представники ЗМІ. Останніх в цей день було дуже багато. Коли така велика кількість камер, коли прокурори одягають білі сорочки, це свідчить про те, що вони хотіли перед поїздкою Кучми в Мінськ зробити йому подарунок (поставити крапку в справі). У мене такі склалися враження по аналогії з минулим. 

Але не вдалося. Судді пішли в нарадчу кімнату. Вони радилися півтори години. У мене ще такого не було в практиці. А все для того, щоб дати дозвіл Подольському – мати чи не мати свого представника на процесі. В результаті, судді прийшли і дали «вельможно» дозвіл на те, щоб у мене був представник в суді. Але зобов’язали його до 15 грудня подати документи на отримання довідки, яка дозволить мати допуск до державної таємниці. Якщо він до 15 грудня не подасть цю заяву, вони призначать засідання до Нового року. Якщо ж він подасть, то вони нас повідомлять про те, коли буде засідання… Процес затягують ті, хто хочуть розглядати його в закритому режимі. Це, зокрема, прокурори. Я зараз готую матеріал з відводом всіх прокурорів в процесі.