Особливості місцевих виборів

Країна проголосувала. Спостерігачі "ОПОРИ" повідомляють, що станом на 16:00 середня явка на місцевих виборах в Україні становить 36,2%. До кінця голосування відсоток тих, хто проголосував змінився не суттєво. За даними екзит-полів, в Києві, Дніпропетровську і Одесі ключові кандидати вийшли у другий тур (Віталій Кличко і Володимир Бондаренко, Борис Філатов і Олександр Вілкул та Геннадій Труханов з Олександром Боровіком відповідно), а в Харкові хворий Геннадій Кернес, який ще недавно виступав в суді, набрав близько 60% голосів харків’ян. Останній факт є показовим, знаковим і тривожним не лише для Харкова, але й для всієї країни.

Це вже третій випадок, коли українцям доводиться робити свій вибір в умовах війни. Після обрання Президента і парламенту, місцеві вибори є, так би мовити, завершальним колом, після якого формально можна говорити про те, що після Майдану владна верхівка мала оновитись. Проте, безумовно, останній момент можна піддати суттєвому сумніву. Причина цього в тому, що фактично всенародно обраний в травні 2014 року Президент зрештою є представником старої фінансово-політичної системи, а парламент, не дивлячись на низку нових облич, протягом року продемонстрував свою покірність главі держави та явив загалу букет хронічних хвороб – від «кнопкодавства» до корупційних скандалів. Для бізнес-еліт посади, депутатство, чиновництво є лише фасадом за яким триває збагачення певної обмеженої кількості людей і груп. Саме вони і замовляють «музику» в державі.

Очевидною небезпекою цьогорічних виборів стало набирання обертів тих сил, проти яких збирався багатостраждальний другий Майдан. Більше того, завдяки якім в нашу країну і прийшла війна. Цей феномен реінкарнації тих, хто свою діяльність чітко тримає в фарватері Кремля можна пояснити перш за все тим, що нова влада продемонстрували неготовність не лише до покращення, але й до докорінних змін.

Блок Порошенка «Солідарність» вже до виборів фактично нівелював вплив «Народного фронту», який ще торік демонстрував суттєві показники популярності. Прем’єрський рух буквально розтанув, залишившись формальною присутністю в Раді. Саме тому Арсеній Яценюк відмовився від участі в місцевих виборах. Що й казати, розчинився в президентській силі і іменний бренд Віталія Кличка «УДАР», ставши навіть не сателітом, а частиною «Солідарності». В опозицію до влади став так званий «Опозиційний блок», в опозиційності якого багато хто  сумніваються, адже помітно як між «Солідарністю» і Опоблоком підготовлена модернізована «ширка».

Таке братання між начебто супротивниками пояснюється просто – в Україні існує інша сила, проти якої владі краще дружити разом з формальними опонентами. Йдеться про партію «УКРОП», яку пов’язують з дніпропетровською командою Ігоря Коломойського. Останній з початку війни відверто демонструє самостійну позицію. Порошенко зробив все для того, щоб витіснити Коломойського з адміністративних позицій в низці областей, в тому числі і в його рідній Дніпропетровщині. І саме в Дніпропетровську останнім часом розкручувався колишній регіонал Олександр Вілкул, який ще недавно не соромився фотографуватись з Царьовим і «Хірургом» Залдостановим. Таким чином, експерти відмічають, що місто, яке стало символом нескореності російській агресії, поступово може стати свідком реваншу. Але тут Вілкулу протистоїть представник «УКРОПу» Борис Філатов. Тому Дніпропетровськ залишається одним з найпринциповіших протистоянь на виборчій мапі України.

Донецький олігарх Рінат Ахмєтов, в свою чергу, всіляко намагався вибудувати лінію власних виборчих позицій на центральній, південній і східній Україні. В Маріуполі трапилась показова історія, коли явний у всіх сенсах монополіст в регіоні Ахмєтов, вирішив забезпечити прохід в місцеві ради і мерію своїм ставленикам. Саме тому там розгорівся скандал з друкуванням бюлетенів на ахметівській типографії. Але схоже, що для влади то вже було занадто і Порошенко, який до того багато разів повторював мантру про необхідність проведення виборів в Маріуполі, в день цих виборів погодився їх скасувати.

Взагалі вибори на прифронтовій території стали приводом до маси дискусій. Наразі ми бачимо, що за рік для прозорого волевиявлення на цих землях не було зроблено нічого. Більш того, назріло тло для відродження впливу проросійських сил, які і без того нікуди не зникали. В цьому плані спроби олігархів зберегти свій вплив і, відповідно, статки потворно крокують із здаванням національних інтересів. Видно, що в Україні, окрім воєнного фронту на Донбасі, існує ще один фронт – внутрішній. «День» особливу увагу приділив місцевим виборам в Глухові, де на посаду голови міста балотується Мішель Терещенко, який кинув виклик іржавому механізму в образі місцевого «князя» Андрія Деркача. Так і виходить, що основним позитивним явищем цих виборів є поява третьої сили, яка не є владою і не є вдаваною опозицією, а цілком може стати альтернативою.

КОМЕНТАРІ

«ПІД ЧАС ВІЙНИ ВИБОРИ НЕ ПРОВОДЯТЬСЯ ВЗАГАЛІ»

Рима БІЛОЦЕРКІВСЬКА, правозахисник, м. Сєверодонецьк Луганської області:

- В Луганській області відбуваються подвійні вибори, так саме як і по всій Україні. Кажуть, що так було завжди. Але тепер ми більш глибоко розібрались в цьому питанні. Поясню. В селищах біля Сєверодонецьку один і той же виборець має право на два голоси. Він голосує за селищну раду і за Сєверодонецьку міську раду. Шість комісій в Сєверодонецьку, а це 8 тисяч виборців, які проводять вибори, але на які у них немає повноважень, тобто вибори селищних голів і депутатів селищних рад. Це є злочином. Брехня і порушення законів лише посилюють негатив, адже ситуація виникає така, що далі який би не робився крок, він все одно буде злочинним. Коли виборчі комісії ставлять свої печатки на бюлетенях інших дільничних комісій, то ці бюлетені автоматично становляться недійсними. Якщо ж на цих бюлетенях ставляться печатки селищних комісій, то виходить, що вибори треба буде проводити в двох місцях – селищні комісії будуть обирати селищного голову депутатів, а інші вибори сєверодонецької міської ради.

Ми вже навіть не звертаємо увагу на дрібниці, адже в країні тривають глобальні негативні процеси. Війна відволікає від серйозних проблем. Всілякі там підкупи за 100 грн, шампанське і люди в зелених пов’язках. Я вважаю, що ці вибори не треба було проводити не лише у східних регіонах, але й взагалі по Україні. Під час війни вибори не проводяться взагалі. Відсутність воєнного стану під час війни є причиною того, що зараз витрачаються шалені гроші на вибори замість того, щоб укріплювати нашу обороноздатність. Лише в Сєверодонецьку на ці вибори витрачено 2 млн. грн. У нас виходить і війна, і мир. Дивний гібрид, як і ті ж самі ВЦА, які наділені гібридними повноваженнями.

«ВІЙСЬКОВІ В ШОЦІ…»

Юрій ФОМЕНКО, підприємець, м. Дніпропетровськ:

- Основні посили виборів на Дніпропетровщині такі. Чітко відслідковується  здача владою центральної і південної України. Пенсіонери у нас голосують за Вілкула, а значить за Ахмєтова. Вони вважають, що голосуючи за Вілкула, вони голосують за СРСР. Друга частина потенційних виборців не розуміє, що робити і просто не йдуть на вибори. У нас на цей час (друга година дня) дуже низька явка виборців у всіх районах Дніпропетровської області. Військові взагалі в шоці. Вони так і говорять, що ішли на війну з нормального міста, а повернулись у місто Вілкула. Того самого Вілкула, який пропагандував сепаратизм, бив дітей, крав комунальну власність.  По жодній статті законодавства Вілкул не відповів і, при цьому, намагається представляти Дніпропетровськ, який ще недавно був символом патріотизму і нескореності. Основний настрій такий – люди не розуміють, що відбувається, адже видно, що пропрезидентська «Солідарність» працює разом з Опоблоком. В самій «Солідарності» велика кількість колишніх «регіоналів». Небезпека реінкарнації «регіоналів» не просто існує, вона настільки явна, що у багатьох людей опускаються руки. Ми повертаємось назад, а це значить, що люди просто будуть тікати з України. Така еміграція і буде показником стану речей.

«ВИБОРЦІВ ЗАМАНЮВАЛИ ГАСЛАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ВІДНОШЕННЯ ДО ДЕРЖАВНОГО РІВНЯ, А НЕ ДО МІСЬКОГО»

Назар ПРИХОДЬКО, киянин:

- На відміну від загальнонаціональних виборів, глобального «покращення» не очікую, скоріше, очікую поліпшення умов для проживання в моєму рідному місті. Київ – столиця України, де інфраструктура та благоустрій – це «авгієви конюшні», які вимагають чистки ще з часів Косаковського (першого мера часів Незалежності), Цьому, на жаль, кандидати як в мери, так і в депутати приділили обмаль уваги. Виборців заманювали гаслами, які мають відношення до державного рівня, та аж ніяк не до міського. В цьому – найголовніша проблема і не тільки в Києві.

Реванш регіоналів – окрема та болюча тема, яка тривожила всіх свідомих виборців. Якщо Опоблок – це однозначно сила, що представляє «п’яту колону», то з іншими силами: «Наш край», «Відродження», БПП (в мери міст від якого йде 35 колишніх регіоналів), «Рух за реформи» (очільник якого Думчєв йшов до парламенту під номером 20 у списку «Сильної України» Тігіпка), «Воля народу», «Нові обличчя»... - не все так просто та прозоро. Тим більше, що перефарбовані регіонали використовують накатані схеми, яким навчилися у свого шефа-вигнанця: підкуп, залякування, адмінресур. Окремо хочу згадати схід. У Маріуполі, Красноармійську – вибори зірвано – кому це вигідно? Скоріш за все, «папєрєднікам», які хочуть аби все залишилося як було, та й центральна влада не проти, адже краще все валити на «тих», ніж розгрібати самим.

«УКРАЇНІ ВИБОРИ ПОТРІБНІ. ТАКИЙ ЗАПИТ НА ОНОВЛЕННЯ ВЛАДИ ІСНУЄ І В МАРІУПОЛІ»

Ганна МУРЛИКІНА, журналіст, м. Маріуполь:

- Вибори в Маріуполі могли бути проведені, адже люди приходили на дільниці, бажаючи віддати свій голос. Вибори не відбулися, тому що маріупольська міська виборча комісія не змогла прийняти бюлетені, які були надруковані в типографії «Приазовський робітник», яка належить Ахмєтову. Претензії до цієї типографії лунали вже давно. Останні три тижні в Маріуполі тривали суперечки з приводу того, де саме друкувати бюлетені. Більшість комісій вимагали друкувати їх в незалежній типографії за межами Маріуполя. Але голова комісії так і не прийняв до уваги рішення більшості і не поставив це питання на голосування. Цей конфлікт породжував нові протиріччя. Внаслідок непослідовної і однобокої політиці ЦВК була виведена частина демократичних сил, зменшений склад комісії з 18 людей до 11, що дало можливість Опоблоку проштовхнути рішення друкувати бюлетені в ахметівській типографії.  Під тиском ЦВК в суботу комісія прийняла постанову про те, щоб ці бюлетені зрештою роздати по дільницям. Тоді спеціально сформована комісія, яка мала забрати ці бюлетені з типографії, випадково знайшла під столом певну кількість таких бюлетенів. Виникло питання – якщо вони були забраковані, то чому не знищені, і якщо ні, то хто й для чого відкрив пачку? Відповідей не було. Більш того, в цих бюлетенях була знайдена суттєва помилка. Директор типографії переконував всіх, що ця помилка залишилась лише в бракованих екземплярах. Але вся справа в тому, що форма макету стверджувалась лише одна. Не було ніяких дублів. Весь цей комплекс проблем не дав підстав членам комісії довіряти якості бюлетенів.

Україні вибори потрібні, адже є великий запит у суспільства на оновлення влади. Решта України, поза зоною АТО, не відчуває війни. Такий запит на оновлення влади існує і в Маріуполі. В даному випадку говорити про те, що краще витрати гроші, які призначені на проведення виборів, на інші цілі, не варто. Війна може тривати довго. Виходить, що нам ніколи не треба проводити вибори? Але в тому ж самому Маріуполі, досі не було створено представництва партій демократичного крила. Вплив цього крила на ситуацію було мінімізовано. Реформа суддівської системи так само не проведена. При цьому, Опоблок, за яким стоїть підприємство Ахмєтова «Метінвест», має в місті величезний фінансовий ресурс і відповідно вплив. Ця сила відверто робить все, щоб підкупити виборців – від будівництва дитячих майданчиків та стадіонів до роздавання тортів і продуктових пакетів. Судова ж система, як і міліція, на ці речі ніяк не реагує. Як наслідок, кандидати в депутати знаходяться в абсолютно нерівних умовах. У молодих активістів, у нової генерації політиків просто не має фінансового ресурсу, щоб протидіяти такому шаленому тиску.

Фото Артема СЛІПАЧУКА, Миколи ТИМЧЕНКА, Руслана КАНЮКИ, "День"