Особливості національної психології

Виявилося, що 60% населення вважає себе передусім громадянами України, ще для 22% головною є ідентифікація з містом чи селом проживання, а для 7% – з регіоном проживання. По областях визначення первинності своєї ідентифікації з громадянством істотно переважає регіональне самовизначення з місцем та регіоном проживання насамперед на Заході, Центрі та Сході. На Півдні загальнонаціональна ідентифікація лише ненабагато переважає  місцеву. На підконтрольній Києву частині Донбасу загальноукраїнська та локально-регіональна ідентифікації залишаються приблизно на одному рівні.

На думку доктора психологічних наук Олени Блинової, соціальну ідентичність треба розглядати як систему, що має складну багаторівневу конфігурацію. А саме – три умовні рівня. По-перше, базисні ідентичності, що є найбільш стійкими, домінуючими і змінюються, як правило, тільки в умовах значних соціальних трансформацій. По-друге, локальні ідентичності – варіативні, вони змінюються достатньо часто. По-третє, ситуативні ідентичності – короткочасні, пов’язані з конкретними ситуаціями.

Процес ідентифікації особистості може відбуватися повно і гармонійно з явно вираженими позитивними ефектами ототожнення, а може перебігати складно і дискомфортно, особливо якщо особистість перебуває в трансформаційних чи життєво невизначених ситуаціях. Наприклад, у сучасній Україні «розмиваються» умовні межі між української громадянською ідентичністю та територіальною регіональною ідентичністю, що призводить до «ідентифікаційної сплутаності» та сприяє зміцненню старих стереотипних уявлень та появі нових стереотипів стосовно своєї та «інших» соціальних груп.

ОБРАЗНА ГЕОПОЛІТИКА

Геополітичні орієнтації населення протягом часу істотно мінялися, особливо у 2014 році. У 1998 році позитивно ставилися до приєднання України до союзу Росії та Білорусі 61%, негативно – 21%. Це позитивне ставлення змінилося на протилежне у 2014 році: «за» стало 24%, «проти» – 51%.  Негативним воно залишилося і в 2016-му: 57% на 25%. 

Менших змін зазнало ставлення до вступу України до Європейського союзу. Найбільшу підтримку вступ до Євросоюзу мав на початку проведення опитування у 2000 році: 56% при лише 10% тих, хто був «проти». Далі підтримка членства в ЄС падала, досягнувши мінімуму в 2013 році, а у наступні роки зростала, і наразі становить 48%.

Ставлення до вступу до НАТО зазнало найбільш радикальних змін: у 2000 році негативно до вступу ставилися 33,5%, позитивно – 25%, а 41,5% певного ставлення не мали, далі ставлення різко мінялося на гірше, причому максимально негативним воно було у 2006 році. Після 2013 року ситуація різко змінилася: позитивне ставлення зросло, а негативне зменшилося з 54% до 35%, у 2015 році кількість прихильників членства України в НАТО майже на 10% переважала противників, проте у 2016-му відсоток прихильників і противників знову зрівнявся: 38% на 38%. 

Соціальний психолог Вадим Прокопенко зауважує, що геополітичний образ країни є одним з найвизначальніших чинників громадянської ідентичності у студентської молоді. Вчений підкреслює, що психологічна складова географічних, геополітичних та соціальних уявлень особистості про країну базується на проекції територіальних та географічних «країнних» характеристик, а також на закріплених в свідомості культурно-історичних традиціях, економічних й політичних інтересах країни.

Соціальні уявлення студентів про свою країну ґрунтуються на присутності геополітичного образного простору у повсякденній свідомості людини. Образного простору, який впливає на формування напрямку громадянської ідентичності сучасного студентства. Не маючи спільного геополітичного вектору соціальних уявлень про свою країну, громадянська ідентичність є незавершеною.

Геополітичний образ країни пов’язаний з відчуттям власної території, несе в собі соціокультурні та самобутньо-історичні архетипи й проявляється у почутті власного кордону, індивідуальної території, індивідуального простору, а також у ставленні громадян до символіки, природно-географічних та побутових умов, економічних особливостей та культурно-історичних досягнень своєї країни.

Особливості громадянської ідентичності сучасної молоді полягають у актуалізації соціальних уявлень на власній європейській ідентичності, що, в свою чергу, витісняє із свідомості національні риси. Внаслідок багатовекторності уявлень про свою країну, виникає незавершеність власної національної ідентичності серед студентської молоді. Це породжує актуальність пошуку психологічних чинників впливу на духовний та культурний стан сучасного українця, вивчення його сучасних національного характеру та свідомості, історичних цінностей, традицій та національних ідеалів.

ЧИННИКИ КОНСОЛІДАЦІЇ

Українці виділяють кілька чинників, які на рівних об’єднують людей у країні:  віра в краще майбутнє, невдоволеність владою та спільні труднощі життя. У 2015 році найбільш вагомим об’єднавчим чинником суспільства  у громадській думці були «патріотичні почуття громадянина України». У 2016 році на цей чинник вказали 23%, проте це все ж істотно більше, ніж в усі попередні роки. Серед найменш вагомих об’єднавчих чинників виявилися «мова спілкування, «релігія», «політичні погляди», «національна належність». 

Зрозуміло, що максимально об’єднати українців може певна національна ідея. З цього приводу дослідники А. Ротовский і Ю. Штепа виділяють дві основні конструкції побудови загальноукраїнської ідеї і способи їх вияву в житті.

По-перше, це – стрижнева конструкція. Національна ідея являє собою потужну мету, навколо якої концентруються ресурси. Це свого роду осереддя для штурвала корабля – держави адміністративного типу. Вона дозволяє триматися фіксованого курсу незалежно від обставин, проте в критичних штормових ситуаціях, при перевищенні рівня стійкості вона може зламатися. Тоді кораблю загрожує загибель.

По-друге, це – осьова конструкція. В цьому випадку загальнонаціональна ідея повинна бути віссю держави демократичного типу, навколо якої обертаються цінності й інтереси різних етнічних груп, що живуть на території країни. Дана модель дозволяє знаходити власний інтерес і створює можливості для розвитку і реалізації усім – від індивіда до групи і, зрештою, до національної спільноти. Така система не статична, вона здатна розростатися, а при виникненні внутрішньої напруги – легко перебудовуватися.

Україна багатонаціональна держава і українці по своїй суті індивідуалісти, які орієнтуються на свої інтереси, але також підтримують і державу, яка буде забезпечувати їх можливості по самореалізації. Таким чином, розкриття потенціалу людей, що живуть тут, має бути першочерговим завданням товариства самодостатніх, заможних, успішних людей – основи щасливої нації, яка зможе зайняти гідне у світовому співтоваристві.

ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ

Основними почуттями, які виникають у громадян, коли вони думають про майбутнє України, у 2016 році виявилися надія, тривога, страх та оптимізм. Відчуття надії та тривоги превалюють в усіх регіонах, і в усіх регіонах, крім Сходу. Надію зазначали частіше на Заході, Центрі, Півдні та Донбасі, а на Сході більше відчувають тривогу.

Часова динаміка засвідчує, що за період проведення моніторингу цього питання  (з 2005 року)  найбільш «оптимістичним» роком очікувань був 2005-й, а найбільшу «безнадію» люди відчували у  2013 році.

Життєдіяльність людини залежить від соціально-психологічного чинника стійкої спільності людей, що історично склалася на базі спільного економічного, соціального, культурного, побутового життя, території, мови, тобто нації. Особливу роль тут грає також і релігія.

Українське православ'я — нейтральне до політики — несе в собі екстравертивний характер (поєднання з життям, пристосування до його потреб). Ми перейняті більш етичним духом християнства, ніж можливістю утвердження через нього державної влади. За І. Вишневським релігія — це духовний зміст життя особистості.

Взагалі вважається, що українській нації притаманні такі особливості: перевага емоцій над волею й інтелектом, легка запальність і швидке заспокоєння, сентиментальність, чуттєвість, ліризм, що виражені в естетизмі народного життя й обрядовості, волелюбність особи, яка є умовою демократизму, але водночас егоцентризм, прагнення особистої свободи без належних устремлінь до державності та анархічний індивідуалізм, тобто найбільший ворог єднання.

Український педагог Григорій Ващенко у праці «Виховний ідеал» дав огляд розвитку української розумової культури, за рівнем якої українці вважаються передовим народом у Європі. Він виділяє такі особливості українського народу: схильність до синтетичного мислення, яке є найважливішою умовою творчості; народ багатий на красу і силу почуттів; охайність, чемність, гостинність, високий моральний стан; статева моральність. Причина недолі українців – хиби нашої волі, яка здеформувалася зусиллями наших поневолювачів. Українці – індивідуалісти з елементами аристократизму.

У несприятливих умовах політико-суспільного життя індивідуалізм українців перетворюється на егоїзм, замикання в собі, нехтування інтересами України. Форми цього егоїзму – кар'єризм, ренегатство, амбіціонерство дріб'язкового характеру. Тривала відсутність державності притупила почуття громадянина, господаря своєї країни.

Потрібно усвідомити, які риси української психіки слід розглядати як позитивні, а які – як негативні. Позитивні риси мусимо вперто культивувати, а негативні – щоденно переборювати. Все що переймаємо в інших народів, слід пропускати крізь призму чи фільтр інтересів і психології свого народу. Всі ми вийшли з минулого, всім нам судилося майбутнє.