Переговори — нові. Обличчя — старі

Мінськ стане майданчиком для розв’язання української кризи. Звучить дивно. Президент України Порошенко запропонував — Президент Білорусі Лукашенко погодився. 31 липня відбудеться засідання тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі за участю другого президента України Леоніда Кучми, посла Росії Михайла Зурабова та представника ОБСЄ.

«Чи не можна більше роз’яснень про ганебний стан контактної групи? Чому Кучма без свого голови адміністрації Медведчука? І чому ці прізвища взагалі звучать після вже 2-го Майдану? Є відповідь у хорошої людини п. Валерія Чалого?!..» — написала головний редактор «Дня» Лариса Івшина у «Фейсбуці». Ми зв’язалися з Валерієм Чалим, але заступник голови Адміністрації Президента відмовився коментувати ситуацію, пославшись на відсутність часу.

Від цього запитань лише більшає. Можна припустити, що це тактичний хід Порошенка для того, щоб не звинуватили у відсутності бажання йти на компроміси і вирішувати проблему мирним шляхом. Паралельно навіть була заява держсекретаря США Джона Керрі про те, що українська влада готова до взаємного припинення вогню на сході країни.

Проте ми це вже проходили. Україна в односторонньому порядку припиняла вогонь на Донбасі, і це не мало ніяких результатів. Точніше, результати були, але не на нашу користь. По-перше, така тактика коштувала для країни десятків людських життів; по-друге, вона лише посилила терористів, які скористалися можливістю для озброєння і поповнення своїх рядів.

А найголовніше — чи пам’ятає хтось про якісь досягнення переговорної групи, яка збиралася кілька разів минулого місяця? Там були ті ж самі — Кучма, Зурабов... Правда на початках брав участь і Медведчук, але згодом кудись зник. Як хтось написав у соцмережі: «Є Зурабов, який представляє Росію, а є Медведчук, який представляє Путіна». Хоча, як вдало підмітив у ФБ колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов, — там всі учасники переговорів представляють Путіна. То ж хто захищає українські інтереси?

Безумовно, переговори потрібні, але ж не у такому складі. Невже критика з боку суспільства не вчить? «Повернення Кучми в публічну політику — це посилення позицій Путіна і ганьба для України, — пише на своїй сторінці громадська активістка Ганна Гопко. — Хто довів країну до помаранчевої революції, Майдану, знищення армії в Україні, відкриття кордонів?.. На таких переговорах мають бути люди «неуязвимы». Невже люди на Донбасі сприймають Кучму і цю компашку?»

Можливо, незадоволення громадськості і стало однією з причин відсутності в подальшому на переговорах Медведчука, але це нічого не значить, якщо там і далі є Кучма. Як не як, він представляє офіційну українську владу. «Переговори в Донбасі — це політичний прагматизм, адже історія дипломатії ніколи не була чистою, — коментувала «Дню» попередні переговори політолог Вікторія Подгорна («День», № 119 за 3 липня 2014 р.). — Але проблема в тому, що це — підкилимна гра Президента, яка стає його методом».

«Кучма — політичний пенсіонер, — продовжує Подгорна. — Він виконує неприємну для себе роль, яку заслужив всім своїм життям, — веде переговори з терористами. Можливо, це було зроблено з боку Порошенка, щоб не залучати до процесу серйозних і адекватних людей, інакше це було б легалізацією бойовиків». Можливо, але ж відповідальність тепер лежить на чинному Президентові.

КОМЕНТАРІ

«ІНТЕРЕС РОСІЇ ДО УЧАСТІ КУЧМИ В ПЕРЕГОВОРАХ ПОВ’ЯЗАНИЙ З СЕНТИМЕНТАМИ ПУТІНА, АДЖЕ ВІН ЙОГО ПАМ’ЯТАЄ ЯК КЕРОВАНОГО»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Інституту світової політики:

— Однозначної позиції щодо цих переговорів бути не може. З одного боку, в публічному дискурсі існує думка, що варто вести переговори хоч з дияволом, аби нарешті в Україні відновився мир та спокій. З іншого — уже достатньо того, що нам доводиться мати справу з російським дияволом, то навіщо на цю переговорну авансцену виводити свого диявола із українського політичного минулого? Йдеться про Леоніда Кучму — особу, яка причетна до провокування першого Майдану, опосередковано причетна до провокування другого Майдану, причиною якого була реакція на олігархічно-корумпований порядок, який цементувався саме за його два президентські терміни.

Така людина повинна була б спостерігати за сьогоднішніми перипетіями з далека-далека в політичних коридорах. Хоча це вже питання до правоохоронних органів, тому що ми знаємо, до яких скандалів був причетний Кучма. У кримінальних справах, порушених проти нього раніше, рано ставити крапку. Людина з таким бекграундом уповноважена Президентом України відповідати за долю цілої країни, навіть стабільність на усьому європейському континенті. Тому таке представництво мінімум сумнівне. Думаю, це було одне з прохань російської сторони. Можливо, це і змусило Порошенка йти на такий компроміс.

Інтерес Росії до участі Кучми в переговорах пов’язаний з певними сентиментами Путіна, адже він його пам’ятає як лояльного і керованого. Адже саме за його часів Україна була загнана в глухий кут, ізольована, і Кремль міг робити тут все, що йому заманеться. Якби не здорові політичні сили в тодішній владі, то навряд чи б вдалось Україну врятувати від втягування в єдиний економічний простір, до прикладу. До речі, не виключено, що Медведчук міг порекомендувати Петру Олексійовичу участь Кучми. Бо все-таки Леонід Данилович був безпосереднім патроном у голови адміністрації Віктора Медведчука.

Цей формат переговорів виглядає дуже фантасмагорично. З одного боку ми розуміємо, що ключ до вирішення та стабілізації лежить в Москві. Якщо б Путін захотів, то війни б не було. Вести переговори з якимись віртуальними десятими представниками Путіна, які ні на що не впливають і нічого не вирішують, в принципі, недоречно. Тут багато питань. ОБСЄ, яка виконує функцію спостерігача, теж по руках й ногах зв’язана певними зобов’язання й деструктивною роллю Росії в цій організації. З іншого боку, сумнівні персони представляють українську владу. Більш-менш логічною персоною за цим столом виглядає Зурабов.

Ми бачимо, що Білорусь намагається балансувати, сидячи на двох стільцях цієї кризи. Лукашенко особливо не підтримував режим Януковича, хоча він і не був щасливий від Євромайдану, однак цілком усвідомлював, чому це відбулося. Він казав, що визнає легітимною владу в Києві після повалення Януковича. Однак це неоднозначна підтримка. Під час голосування на засіданні Генеральної асамблеї Білорусь фактично підтримала анексію Криму й російську позицію. Але Лукашенко як ніхто інший на пострадянському просторі, розуміє всю неадекватність та агресивність нинішньої російської верхівки. Це теж його підштовхує до ведення діалогу з Україною.

Треба усвідомлювати, що у свій час (2008—2009 рр.) Лукашенко намагався відновити діалог із західними країнами, зокрема з ЄС. Частково в нього це виходило.

Містком для цього налагодження було керівництво України. Не виключено, що Лукашенко десь собі мріє про відновлення співпраці з країнами Європейського Союзу, підтримавши зараз Україну. Частково можна бачити, що в експертній спільноті ЄС зараз дещо змінюється ставлення до Білорусі. Якщо раніше ця позиція була однозначна — «з диктатором ми не працюємо», то зараз все змінюється, бо питання безпеки стають більш пріоритетними. На перший план виходить агресор Путін, який дестабілізує ситуацію набагато більше в регіоні, ніж присутність диктатури Лукашенка. Це теж може слугувати певним чинником розмороження відносин з Білоруссю, будуть шукати певні точки дотику з білоруською владою, щоб відповідно рятувати й цю країну від негативного впливу нинішньої російської верхівки.

«ФАКТ ПРОВЕДЕННЯ ТАКИХ ПЕРЕГОВОРІВ Є НЕОБХІДНІСТЮ, БО ТРЕБА ШУКАТИ ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ, ЯКА СКЛАЛАСЯ НА ДОНБАСІ»

Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:

— Факт проведення таких переговорів є необхідністю, бо треба шукати вихід із ситуації, яка склалася на Донбасі. Виключно воєнний вихід на сьогодні є найбільш ефективним та близьким до завершення, але він може виявитися не таким простим та очевидним із урахуванням всіх факторів. Адже є велика донецька агломерація, і ті засоби, якими досягалися результати на попередньому етапі АТО, можуть стати неефективними. Окрім того, є ціла низка питань, з приводу яких треба вести переговори і спілкуватися будь з ким. Адже вирішувати треба достатньо конкретні речі — визволення заручників, створення коридорів, доступ до місця падіння Боїнгу тощо.

Паралельно з цим відбуваються достатньо знакові події: за свідченням багатьох людей, в тому числі офіційних, зону протистояння покинули всі лідери терористів-сепаратистів, які представляли Путіна та спецоргани Росії. Із інформаційних повідомлень так і не зрозуміло, хто представлятиме терористів, адже вже давно не бачили Гіркіна, виїхав Бородай, Безлер, Пушилін. Це може свідчити і про зміну тактики російської сторони, і про домовленості та шлях до розв’язання цієї кризи за якимсь узгодженим графіком.

З офіційних повідомлень випливає, що Президент Білорусі погодився на пропозицію українського Президента провести переговори в Мінську. Для Білорусі тут немає загроз — лише одні плюси, адже вона в результаті набуває більшої респектабельності на пострадянському просторі. З іншого боку, це зручно в іміджевому плані для російської сторони, але і для України це також вигідно в плані збереження відносин із Білоруссю в ході війни із Росією. Для Заходу це непоганий майданчик, адже він дозволяє якоюсь мірою інтегрувати Білорусь до європейського безпекового простору.

«ПОРОШЕНКО БЕЗПОВОРОТНО МАЄ ВІДМОВИТИСЯ ВІД БУДЬ-ЯКИХ «ПОСЛУГ» КЛАНІВ, І ПЕРЕДУСІМ КЛАНУ КУЧМИ—ЛИТВИНА»

Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ, народний депутат України ІІ і ІІІ скликань:

— Порошенко не повинен спиратися на олігархів і на скомпрометованих і цинічних політиків, на своїх бізнес-партнерів і на некомпетентних і зажерливих бюрократів, на піар-консультантів і політтехнологів, що створюють імітацію реформ і життя по-новому. Він рішуче і безповоротно мав відмовитися від будь-яких «послуг» кланів, і передусім клану Кучми — Литвина. Дуже дорогою ціною обходяться ці «послуги» українському народові.

Кожна участь батька — засновника злочинної системи Кучми — Януковича в переговорному процесі чи круглих столах — ганьба для України і чергова величезна помилка Петра Порошенка. І Путін, і терористичні формування отримують додаткові важелі впливу для дестабілізації в нашій країні. Кучма повністю залежний від російської сторони і особисто від президента Путіна. Ще 10 років тому Леонід Данилович передав їм «у розпорядження» і особисті, і державні таємниці, і безпосередньо свою команду. Від колишнього голови МВС Білоконя і першого заступника голови СБУ Сацюка і навіть свого головного завгоспа — керівника ДУСі Бакая до свого головного адміністратора Віктора Медведчука, який офіційно здобув титул кума Путіна. Тепер, коли і ростовський біженець — головний учень і наступник Кучми — Віктор Янукович (разом зі своїми силовиками) має відповісти за криваві злочини на Майдані і розв’язування жорстокої і шаленої бійні на сході України, «миротворча роль» Кучми фактично підігрує терористам і значно посилює їхні позиції. Адже Кучма теж причетний до відомих всьому світові резонансних злочинів.
Порошенку критично необхідно спиратися на величезний потенціал і енергію громадянського суспільства, на компетентних і порядних людей, здатних реформувати країну і здатних захистити її єдність і цілісність, на тих патріотів України, хто на ділі виявляв і принциповість, і ефективність. Неоголошена війна, економічна криза і безліч інших невідкладних і грізних викликів вимагають від Президента Порошенка не лише вміння красиво говорити, а й рішуче і ефективно діяти щодня, щогодини. Вже очевидні його управлінські і кадрові помилки. Часу для їхніх виправлень у нього критично мало, але поки що він залишається. Усе залежить від його вибору та політичної волі.