Не допустити до влади «тюремних паханів»

Надсилаю короткі відповіді на Вашу вельми змістовну анкету.

1. Газету «День» відрізняє наступальна громадянська позиція та елітний склад авторів. Читаю газету з вересня 1996 року й дуже жалкую, коли пропускаю якесь число вашого видання. Речі та явища називаються в газеті гранично визначено. На підставі аналітичних матеріалів можна зробити висновок про наявність прогресуючого рецидиву злодійства у вищих ешелонах влади. З присмаком «гірко» за цю прикрість.

2. На мій погляд, тільки дві газети, одна з яких «День», дають більш-менш осмислений опис подій української політики, стану економіки, деградації соціальної та суспільно-культурної сфери. Особливо імпонують виважені матеріали щодо причин занепаду соціальної сфери. Адже перші особи держави, що стало явним, не мають жодного уявлення про сутність соціальних проблем. Окрім того, що жоден із тих, хто очолює гілки влади, не має відповідної освіти, досвіду; з їхньої реальної поведінки випливає повна абстрагованість від життєвих потреб звичайних громадян держави, атрофована синівська совість. Кожен публічний виступ перших керівників України викликає здивування й роздратування громадян, бо складається враження про їхню тривалу відсутність в державі та раптовий подив офіційних лідерів: «Що ж це ви тут без мене наробили?!»

3. Діапазон тем, висвітлюваних на шпальтах газети, на мій погляд, вичерпаний. Одначе суспільство — напередодні виборів нового Президента України. Якщо знову прийде людина, яка замість служіння українському народові сповідуватиме нерозбірливість в оточенні, нісенітницю в публічних заявах, недолугість у державних пошуках, невігластво у соціальній політиці, нахабність у вирішенні особистих, приватних питань, то краще дійсно скасувати інституцію президентства в Україні. Отже, щоб унеможливити прихід прихильників названої програми «П’ять Н» до влади, газеті «День» бажано публікувати соціально-психологічні портрети вірогідних кандидатів на найвищу посаду в державі. Щоб не було таких кумівських симбіозів у керівництві державою, який існує зараз. Треба проаналізувати, як могло статися, що найпримітивніші, бездуховні люди з поведінкою і менталітетом тюремних «паханів» очолили Україну та її державні керівні структури?!

4. Хочеться прочитати про позитивний досвід приходу до влади сучасних соціал-демократів у країнах Європи. Зокрема, про діяльність Віллі Брандта, Улофа Пальме тощо. Адже контент-аналіз соціальної політики може «розкрити» очі мешканцям України на демагогію лівих сил та «діяльність» української влади.

5. Віталій Портников, Микола Томенко, Тетяна Коробова, Наталя Лігачова, Клара Гудзик, багато інших. (Улюблені автори. — Ред.). Бо вміють сколихнути байдужість до проблем, які, здається, доведені владою до безнадійності.

6. На мій погляд, «події року» в Україні, на жаль, не сталося.

«Розчарування року» — ганьба перед цивілізованим світом у зв’язку з «вибриками» висуванців Президента. Сподіваюся, що 1999 рік принесе Україні динамічний поштовх прозріння й обрання дійсно авторитетного та відданого своєму народові Президента.

            З повагою

А.ШАБЛІЙ, Київ