Опозиції потрібне всеукраїнське ідеологічне видання
На жаль, про те, що нові сили прийшли до влади у ВР для того, щоб, нарешті, справді почати служити народові не на словах, а на ділі, поки що не йдеться. Життя ВР і народу в державі продовжують нагадувати такі собі дві паралельні лінії, які, як відомо з математики, ніколи не перетинаються... Більше того, рівень непублічності та келійності дій ВР у її стінах зашкалює точно так, як і раніше, а де в чому й навіть перевищує попередників, на жаль.
Що ж потрібно зробити опозиції, щоб зрушити законотворчу діяльність українського парламенту в напрямі, необхідному для кожного з нас? Запитання водночас просте й складне. Як на мене, найперше, «найпростіше» та найголовніше — це, щоб увесь законотворчий процес проходив максимально прозоро й, так би мовити, «на очах» у виборців. Мені закинуть одразу ж, що є телеканал «Рада», який висвітлює діяльність ВР (треба зазначити, досить дозовано — вибірково й тільки тоді, коли вигідно парламентаріям). Звісно ж, не хочеться однією чорною фарбою мазати все й усіх підряд, але, що поробиш, якщо такі реалії... Водночас «ця «говорильня», яка зараз домінує на каналах, не несе важливої інформації — обличчя політиків різні, а говорять про одне й теж, одними й тими ж словами — штампами...Перед глядачами не живі люди, а маски» (В. Скуба «Формат політичного ток-шоу себе вичерпав», «День» №229 — 240 від 28 грудня 2012 року). Надзвичайно важливо сьогодні внести в діяльність парламенту через зовнішні впливи якісь нові ідеї, щоб суспільство нарешті повірило в можливість перетворень у країні.
Продовжує, на жаль, існувати чітка градація — поділ сприйняття законопроектів від депутатів «своїх і чужих», і менш за все — народних, а відповідно, — з відповідним ставленням до пропонованих законопроектів, як до «своїх» — і як до «чужих». Хоча, за великим рахунком, провладна більшість та опозиція повинні вирішувати одну Державну Справу — служити Одному Українському народові, чого явно у ВР не спостерігається.
Іще лідер комуністів Ленін — геній зла та лиха для людства взагалі й України зокрема, говорячи про складові частини революції, наголошував на вирішальному значенні дії комуністичної преси, тобто газети (спочатку — «Іскра», потім — «Правда»). Підтвердження правильності ленінської думки щодо преси українці й сьогодні гостро-боляче відчувають на собі — у відродженні неосталінізму, майже невиліковних рудиментів совка — радянізації свідомості українців, заперечення нинішніми комуністами та частиною українців Голодомору — геноциду в Україні, засудження й невизнання ОУН — УПА. Саме завдяки цьому «вихованню» ми сьогодні маємо незнання (і небажання знати) деякими українцями власної історії тощо. Те, що ми бачимо зараз в Україні, — це реальні наслідки потужної пропаганди комуністичної преси від перевороту 1917 р. і аж до радянсько — сталінсько — хрушовсько — брежнєвських — горбачовських часів.
Якщо ж перенестися в наші сьогоднішні реалії, то що ми бачимо у цьому плані? Комуністи й сьогодні (а це ж вже двадцять другий рік незалежної України (!!!) мають свою потужну комуністичну пресу: «Комуніст», «Рабочая газета» — видання всеукраїнського масштабу, не враховуючи тисячі найменувань видань регіонального масштабу, які успішно отруюють і дурять свідомість мільйонів українців. Результати останніх парламентських виборів і ті 12,5 %, які набрали комуністи на них, є яскравим підтвердженням важливості впливу преси на свідомість громадян.
А що ж може протиставити опозиція цьому комуністичному натискові? Практично нічого: є «Вечірні вісті» — від БЮТ та «Свобода» — видання однойменної партії, яке за форматом нагадує скоріше такий собі бойовий листок — габлоїд, а за змістом — простий перелік дій партії і набір гасел. Щоправда, перед виборами виходила іще якась газетка від «УДАРу». Вибори скінчились, і видання щезло... Констатуємо, що сьогодні в опозиції немає свого ідеологічного видання всеукраїнського масштабу. А якщо зважити, що на регіональних рівнях майже вся преса перебуває під пресингом влади ПР на місцях, то вимальовується жахлива картина... Адже відомо, що будь-яку ідеологію можна перемогти лише іншою, більш переконливою ідеологією, яка практично в нинішньої опозиції сьогодні відсутня. Виняток — «Свобода», яка продовжує бути фактично єдиною ідеологічною партією, — націоналістичною. Ось і виходить, що опозиція, увійшовши до влади, не маючи в Україні свого ЦЮО (центрального ідеологічного органу опозиції), опинилася перед загрозою асиміляції парламентською більшістю, що, як наслідок, відкриває пряму дорогу до конформізму й примітивного пристосуванства.
Відбувається найстрашніше — ерозія свідомості та інфляція пам’яті й обіцянок народові... У ВР створюється ситуація, коли опозиція перетворюється в таке собі класично-опозиційне утворення, зручне для режиму (навіть термін їй вигадали — «ручна опозиція»), що дає право владі зайвий раз демонструвати Заходу свою європейськість.
Виходячи з ситуації, що склалася у ВР, яке ж найголовніше невідкладне завдання в опозиції? Як на мене, — це негайне створення центрального ідеологічного опозиційного органу, тобто єдиного, а може, й декількох друкованих щоденних видань всеукраїнського масштабу. Ці видання, окрім того, що постійно доповідатимуть суспільствові про законотворчу діяльність депутатів на принципах альтернативності законів, іще й мають бути глибоко ідеологічно спрямованими на демонтаж чинного неосовкового режиму, неосталінізму, спротиву натиску «Русского мира», ствердження переваг європейського демократичного світогляду перед євразійським. Адже, за великим рахунком, суспільство просто не знає, яка програма опозиції щодо переведення України з авторитарних рейок управління на демократично європейські (підозрюю, що її взагалі немає). На шпальтах видання повинна бути різноманітна критика, публіцистика, розрахована на всі верстви населення України. Вони (видання) мають бути відкритими широкому загалові також через соцмережі й працювати на виховання україноцентричного громадянина в сучасному суспільстві не на етнічних, а державницьких началах. Це буде реальне втілення справді європейських ідей перетворення України в дусі ідеології громадянської свідомості.
Як на мене, однією зі складових цього видання міг би в деякій мірі стати й «День». Адже гуманістичні принципи, які сповідує газета, тотожні тим, які викладено.
