Про справді відкритий світ
Iз життя Чеського сільськогосподарського університету в Празі
Золотий ровер та мідний пивзавод — все це органічно поєдналося біля останніх новобудов Чеського сільськогосподарського університету в Празі. Відомий аграрний виш, що активно співпрацює чи не з більшістю країн світу, добре знаний і в Україні. Чеські колеги неодноразово відвідували не лише Київ, а й близькі до Львова Дубляни. Доводилося й багатьом львів’янам побувати в чарівній околиці Праги Сухдолі, де компактно розташований цей навчальний заклад.
Хоч що там кажіть, але участь Чехії в Євросоюзі дається взнаки. Суттєво змінився не лише зовнішній вигляд цього аграрного університету — докорінної модернізації зазнала вся система навчання. Почнімо з того, що впродовж останніх років сумарний обсяг інвестицій у навчальну базу перевищив 11 млн. євро. Без порушення цілісності архітектурного рішення в стилі властивого чехам практицизму постав модерний інформаційно-бібліотечний центр, дві добудови до навчальних корпусів, декілька лабораторій, житлові будинки й гуртожиток. Навіть до вирішення такої повсякденної проблеми, як харчування, що насправді є життєво важливою, знайшли сучасний підхід: комплекс студентських їдалень та буфетів на конкурсній основі здано в оренду, з умовами якісного, дешевого і смачного харчування. Причому така система ще й передбачає знижки за ознаками навчання або соціального статусу, понижену оплату за триразове харчування тощо.
Навчальний процес — це сучасні технології та класичне співробітництво викладач — студент. Викладач повинен бути здатним, передусім, до діалогу, дискусії та співпраці, а тести, Інтернет чи інтерактивне спілкування йому лише допомагають у цьому. Вражає — що на всьому академічному просторі всюди студенти з ноутбуками. Якщо ми ще інколи пишаємося наявністю Інтернету, то для чеських студентів він став звичайним щоденним інструментом. А двомовність, якої домагаються «наші друзі», вже стала доконаним фактом — окрім чеської, чи не всі студенти володіють англійською або німецькою мовами. Є й такі, що вивчають нашу українську, китайську або навіть корейську. Життя диктує свої вимоги. Нині майже третина студентів і кожен четвертий викладач за спеціальною обмінною програмою «Еразмус» перебувають за кордоном у довготривалому академічному відрядженні. А їхні місця заступають колеги з Європи, обох Америк та Азії — і це справді відритий світ та вільні люди.
А коли студенти прямують від затишних гуртожитків до навчальних корпусів, неодмінно проходять повз «золотий велосипед», або Коло Хватала. Випускник аграрного університету в Празі Роберт Хватал нині очолює один з найбільших операторів мобільного зв’язку в Австрії. Він багато чим допоміг альма-матер. А для нагадування важливості навчання встановив свого колишнього супутника — золотого ровера (по-чеськи — кола) з табличкою: «Тут сидів і у снах мріяв про заліки Роберт Хватал». Як розповідає завідувач кафедри аграрної економіки професор Мирослав Сватош, коли тут навчався пан Роберт, то такий ровер був неабиякою рідкістю, тому він ніколи не стояв на місці, студенти вчилися, а він почергово катав своїх друзів. Тапер пофарбований у щирозолотий колір велосипед ніби відпочиває, але він далі працює на факультет, «привозячи» до нас абітурієнтів».
Утім, не лише «золотом» славиться Чеський сільськогосподарський університет. Є в ньому мідні новобудови. Не були б чехи чехами, якби не згадали про пиво. У павільйоні переробки сільськогосподарської продукції встановили і запустили в дію міні-пивзавод. Тепер студенти мають змогу побачити, відчути й навіть скуштувати результати трансформації ячменю та хмелю в чудовий на смак янтарний напій. Як відзначає його «господар» пан Вацлав, який, до речі, налаштовував декілька пивзаводів в Україні, — пиво зварити не просто, навіть якщо є з чого це зробити. А керівник закордонного відділу економічного факультету Властіміл Черни продовжив: «студенти мають змогу побачити всю барву технологій варіння пива, скуштувати його на різних стадіях виробництва, відчути саме ту точку, коли починає народжуватися власне пиво».
Ось такі замальовки зі щоденного життя вже європейського навчального закладу, де про Болонський процес говорять не як про мрію, а реальність. Де давно зробили вибір на користь Європи. Може, й нам варто бути більш рішучими у власному виборі?
