Самоосвіта і локальний патріотизм
Як херсонці переживають політичні баталії останніх місяців і рятуються від хвиль популізмуЛюдмила ЛУК’ЯНОВА, голова Молодіжної ради при Херсонському міському голові:
— Будь-які виклики так чи інакше завжди приводять до позитивного результату або ж хоча б надають досвід на майбутнє. Останнім часом мені довелося зізіткнутися з деякими речами. Одна з них — бюрократизованість системи, що гальмує процеси в інстанціях. Це я відчула під час нового приєднання будинку до електромережі, яке через паперову тяганину триває майже півроку, і скоротити цей термін нереально. Весь цей процес виглядає як знущання із заповненням безлічі заяв (а інколи одних і тих самих, просто іншими словами), підготовки договорів, що триває тижнями, і після того підключенням до мережі протягом трьох місяців! Але за цей час я помітила й позитивні моменти — потроху певні процеси стають автоматизованими й переносяться в он-лайн, що, сподіваюся, вже через декілька років все ж спростить ці такі довготривалі процеси.
Другий виклик — це активізація молоді міста через забезпечення змістовного дозвілля та залучення до соціальних проектів. За декілька місяців роботи Молодіжної ради прослідковується позитивна тенденція участі молоді у заходах та зацікавленість у неформальній освіті. Хоча тут також не обходиться без бюрократії щодо подачі та реалізації проектів у рамках програми «Молодь Херсона», але все ж таки вже чотири проекти подані та підтримані управлінням молоді та спорту. А особисто для мене є великим досягненням та натхненням, що члени Молодіжної ради стають дійсно класною командою і кожен наступний захід стає дедалі цікавішим та якіснішим. Тож на нас чекають великі звершення і далі дуже багато планів, щоб зробити місто цікавим для молоді.
Iлона КОРОТIЦИНА, директор онлайн-газети «Вгору»:
— За останні місяці сталося багато приємних та важливих речей: як у моєму особистому житті, так і в професійному. У січні ми з родиною побували у Львові. Для нас це було ніби потрапити у казку — всюди вогники, вуличні музиканти грають, не боячись снігу і морозу, та імбирне печиво з гарячим чаєм.
У лютому я закінчила навчання у Media Manager Academy — трьохмодульній програмі для головних редакторів і топ-менеджерів медіакомпаній. Я довго мріяла потрапити на подібний тренінг, бо саме такої школи мені не вистачало для подальшого зростання. Та для мене це було не як нова сходинка, а ніби цілий новий поверх зі сходами можливостей. Ми вивчали техніки управління, ведення бізнесу, економіку та інновації в засобах масової інформації. Це перевернуло моє уявлення про медіасвіт.
У березні мені пощастило побувати на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Фільми просто змінили мою свідомість. Я з нетерпінням чекаю на Docudays UA у листопаді, щоб він також змінив свідомість шанувальників документального кіно й на Херсонщині. У межах фестивалю в Києві ми також проводили круглий стіл «Шерифи для нових громад», під час якого представили збірку «Успішні практики безпеки. Український масштаб», над якою наша команда працювала весь минулий рік, і ось нарешті вона побачила світ.
З маленьких особистих радощів це, мабуть, відновлення занять англійською та відкриття у себе захоплення садівництвом. Хоча я маю лише маленький балкон, та в його масштабах уже досить значний квітучий сад.
Зазвичай я зосереджуюся на позитиві й намагаюся не думати про погане. Але в останні місяці мене найбільше за все засмучують пожежі на Херсонщині. Очерет, плавні, обгорілі дерева і тварини — дуже болісно бачити ці фото, бачити хмари диму над Дніпром та попіл під ногами. Тому, мабуть, дощ в останні дні — як здійснення весняного бажання.
Олена ФЕТIСОВА, бібліотекар відділу рідкісних і цінних видань Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Гончара:
— Останнім часом найпопулярнішою темою розмов серед моїх знайомих є, звичайно, вибори Президента. Прикро, що більшість чекає на якогось чарівника, який одразу знищить корупцію, зробить високі зарплати, зменшить вартість комунальних послуг і т. д. Але цього разу ми спокусилися навіть не гучними передвиборними обіцянками і гаслами, а вигаданим телевізійним персонажем. На жаль, ми віддали свій розум телебаченню й заплуталися в інтернет-павутинні, а про книжку забули. Але ж розум треба тренувати! Якби хороша книжка була обов’язковим пунктом нашого щоденного плану, то, можливо б, і почуття гумору в нас було кращим, і вимоги до кандидатів були вищими. На мою думку, криза читання є досить гострою проблемою сьогодення. Якою є сучасна ідилія багатьох українських сімей? Мама відпочиває в соціальних мережах, тато грається в «танчики», діти також бавляться в комп’ютерні ігри. Таким чином, кожен член родини утворює разом зі своїм гаджетом власний віртуальний мікросвіт, у якому йому комфортно і затишно. Це досить небезпечна тенденція, оскільки батьки менше спілкуються зі своїми дітьми, не прищеплюють їм свої цінності, не діляться з ними власним досвідом. Тому дуже хочеться, щоб у сфері культури більше уваги приділялося питанню популяризації читання, вихованню інтелектуальної, здатної до критичного мислення молоді.
Христина БОРОВКОВА, аналітик-консультант, дослідниця:
— За останній час я відчула втрату надії та розчарування від того, що популізм, який має прості відповіді на всі у світі запитання, став нормою у суспільстві. Він призвів до того, що люди готові були битися за свою думку з рідними та близькими тому, що вони були засліплені жагою до щасливого життя, яке ось-ось і настане; або бажанням бути вище за інших тому, що «тільки я добре розумію, за кого ти мусиш голосувати».
Зараз я розвиваю свій консультативний бізнес, але крім професіоналізму, він потребує ще впевненості у своїх силах — тобто я зараз вчуся речей, яких нікого не вчили на пострадянському просторі: твої дії мають значення. Це все подібно до того, що поступово вуличний простір у Херсоні поліпшується: варто тільки підприємцям або власникам домівок, особливо у приватному секторі, прибратися в себе, перекопати землю й висадити квіточки, і вулиця вже нагадує європейську. Цікаво, що така проста річ, як догляд за своєю територією, є ознакою високого рівня достатку на душу населення. Тобто, скажімо, країну з 8000 євро на душу населення, супроводжує те, що коштує майже нічого — увага, земля і насіння. Що заважає нам так жити вже зараз, без довгого переслідування певних цифр?
Ми думаємо, що коли ми отримаємо гроші або якесь визнання, то все раптом, як у грі, зміниться. Але ні — нам насправді нічого не потрібно, щоб робити життя кращим — тільки почати, як це зробили підприємці на вулиці Університетській та люди у приватному секторі на вулицях Церковній та Гетьмана Сагайдачного.